Тирлик

Сторінка 6 з 6

Дімаров Анатолій

— Тирлику! Удав, що не почув. Ще швидше побіг, щоб устигнути до дідуня добратись, поки бабуня ще раз не покликала. Бо тоді хоч-не-хоч,а доведеться вертатись. Тирликові ж вертатися зараз не можна ніяк: коли дідуньо надумається підійти до верстата! Підбіг, зупинився. Зачекав, поки дідуньо повернувся до нього,простягнув бузинину:

—Дідуню, видушіть пукавку! Дідуньо хоча й був іще наче сердитий, але бузинину ту взяв. Взяв, обдивився з усіх боків уважно, навіть нігтем колупнув з одного боку.

— А де ж твій шомпол?

Шомпола в Тирлика не було: не припас. Тоді дідуньо дістав з-під острішка товсту коротку дротину, поставив її на верстат і став зага­няти на неї бузинину. Тисне, тисне, а бузинина хоча б тобі що!А тоді як чвиркне! Так догори і злетіло довгим, круглим ще й білим. Обпиляв акуратно дідуньо бузинину з двох боків, вирізав з ака­ції шомпол —пукавка й готова. А дідуньо ще й показав, як стріляти.Пожував прядива, загнав до середини, потім ще раз пожував і ще раззагнав, та шомполом як натиснув… Трах!.. Тирлик аж підскочив. Ухопив потім пукавку, зарядив уже сам:

— А можна по бабуні стрельнути?

— Біжи, стрельни… Мо’, хоч трохи очі просохнуть…

— А чого бабуня плакала?

— Листа, бач, одержали, — знов аж розсердився дідуньо. —Од мамки твоєї розумної… Пише, щоб ми тебе до неї одвезли…В школу треба оддавати. Наче тобі тут уже так і погано…

Тирлик і пукавку опустив — так його новина та вразила. А дідуньо знов за сокиру. Та Тирлик не став уже в нього й до­питуватись: підібрав шомпол, побрів до хати замислено.

Проводжали всім хутором. Баби сякалися у фартухи та кра­єчки хустин, діди ж хоч і не плакали, але теж були всі зажурені. Бабуня як сіла позаду на воза, так і вклякла, дідуньо ж примос­тився попереду, поруч із Тирликом: вони удвох правитимуть кіньми. І хоч Тирлик щосили тримався за віжки, він не відчувавтієї втіхи, як відчував би за інших обставин. Настрій дорослих передався і йому, Тирликові уже й хочеться їхати, і не хочеться,щось підказує йому, що він їде звідси назавжди. Він ще не розу­міє всього — зрозуміє набагато пізніше, коли стане дорослим, однак теж проймається загальною зажурою, що огорнула всіх дідів і бабів. Але Тирлик —хлопець. Тирлик і не подумає плакати, тому він тільки супиться, точнісінько так, як дідуньо. Заплаче ж трохи пізніше, уже за хутором, коли почне злазити з підводи та проси­тись додому, назад.