— Кашкет того чоловіка не відповідає його уніформі, — зауважив, показавши на актора в уніформі шарфюрера.
— Справді? — схвильовано перепитав Гольт. — Ви впевнені?
— Так, упевнений. На жаль.
— Це потрібно негайно перевірити, — звернувся Гольт до парубійка у зелених окулярах. — Де є консультант з костюмів?
— Зараз його знайду.
"Консультант із костюмів, — подумав я. — Там вони ще вбивають, а тут їх уже грають статисти". Але хіба не все, що сталося за ці одинадцять, дванадцять кривавих років, було лише повстанням статистів, які захотіли зіграти героїв, а стали всього лише бандою мерзенних убивць?
— А хто вас консультує? — запитав я. — Справжній нацист?
— Точно не знаю, — відповів Гольт. — Хай там як, він знавець своєї справи. Прокляття, через якийсь жалюгідний кашкет доведеться перезнімати всю сцену!
Ми пішли в їдальню. Гольт замовив віскі з содовою. Я вже навіть не дивувався, що всі офіціантки вродливі й доглянуті. Напевно, вони тільки й чекали на свій великий шанс.
— Я мушу вас іще дещо спитати про рисунки Дега, — сказав Гольт перегодя. — Вони ж справжні? Не ображайтеся, але мені казали, що є багато підробок.
— Тут нема чого ображатися, Джо. Ви маєте право все знати точно. На рисунках нема власноручного підпису Деґа, а тільки червоний штамп із його іменем. Саме це вас непокоїть, так?
Гольт кивнув.
— Це штамп майстерні художника. Ці рисунки знайдено після смерті Дега і тому позначені штампом його майстерні. Про це написані книжки, з репродукціями. Пан Сильверс, який приїхав сюди зі мною, ці книжки має і охоче вам покаже. Чому б вам не відвідати його? Коли ви звільнитеся?
— За годину. Але я вам вірю, Роберте.
— Часто я й сам собі не вірю, Джо. Зустріньмося о шостій вечора в готелі "Беверлі-Гілз". Тоді Ви все побачите на власні очі. Крім того, Сильверс дасть вам офіційну квитанцію, яка підтверджує купівлю картини, та її паспорт. Так заведено.
— Добре.
Сильверс приймав нас, сидячи на тому самому світло-блакитному кріслі. По ньому не можна було, що приїзд до Голлівуда обернувся повним крахом. Він поводився дуже пихато і наказав мені виписати документ, який підтверджує купівлю картини після смерті художника, а сам вручив Гольту паспорт і фотографії обох картин.
— Ви придбали обидві картини майже задурно, — оголосив він пихато. — Пан Росс, мій асистент з "Лувру", не продає картин. Тому я назвав йому ціну, за яку сам купив ці роботи. Тому сталася помилка. Він не знав, що ця ціна не для продажу, і продав вам картини за ті ж гроші, які я заплатив за них рік тому. Якби я захотів купити їх сьогодні знову, мені б довелося викласти за них принаймні на п'ятдесят відсотків більше.
— Ви хочете анулювати угоду? — запитав Гольт.
Сильверс махнув рукою.
— Що продано, те проданої Я тільки хочу вас привітати. Ви дуже вигідно вклали гроші.
Сильверс трохи подобрішав і замовив каву з коньяком.
— Знаєте що? Хочу вам дещо запропонувати, — сказав він. — Якщо ви згідні, я викуплю у Вас обидва полотна з двадцятивідсотковою надбавкою. Негайно.
Він навіть засунув руку в кишеню піджака, наче збирався витягти з неї чек..
Я зацікавлено чекав, як Гольт відреагує на цей шахрайський трюк. Він відреагував правильно. Сказав, що купив картини тільки тому, що вони йому сподобалися і він хоче залишити їх собі. А ще має намір скористатися привілеєвим правом, яке я надав йому вчора вночі на обидві картини Пікассо, і теж хоче їх купити.
Я здивовано глянув на нього: не пригадував, щоб ішлося про переважне право, але в Гольтових очах зауважив жадобу наживи — він теж хотів прокрутити вигідну оборудку, бо швидко втямив, що і до чого.
— Привілеєве право? — перепитав Сильверс. — Ви справді його надали?
Я теж метикував швидко. Про таке ми точно не балакали. Очевидно, Гольт шахраював. Я лише сподівався, що він не пам'ятає ціну, яку ми вчора обговорювали.
— Так, — сказав я. — Привілеєве право на купівлю обох картин. До сьогоднішнього вечора.
— За скільки?
— Шість тисяч доларів.
— За одне полотно? — запитав Сильверс.
— За обидва, — швидко відповів Гольт.
— Справді? — різко спитав Сильверс.
Я опустив голову. Названа ціна на дві тисячі доларів перевищувала суму, яку Сильверс встановив за обидві картини.
— Все правильно, — відповів я.
Містере Росс, ви погубите увесь мій бізнес, — несподівано м'яко мовив Сильверс.
— Ми дуже багато випили, — виправдовувався я. — Я не звик стільки пити.
Гольт розсміявся.
— Одного разу я так напився, що програв у нарди дванадцять тисяч доларів, — розказав він. — То був для мене добрий урок.
Після слів "дванадцять тисяч доларів" Сильверсові очі заблискотіли майже так само, як раніше Гольтові.
— Хай для вас це теж стане уроком, Россе, — сказав він. — Ви — вчений, а не бізнесмен. Ваша царина — музеї!
Я здригнувся.
— Можливо, — відповів, глянувши у вікно.
Уже вечоріло, і в синіх далеких сутінках метушилися білі постаті останніх гравців у теніс. У басейні ніхто не плавав, зате за маленькими круглими столиками сиділо багато людей, попиваючи холодні напої, а з бару долинала приглушена музика. І раптом у мені прокинулася просто-таки руйнівна туга — за Наташею, за моїм дитинством, за давно забутими юнацькими мріями і за моїм втраченим життям, — аж здалося, що я більше не витримаю. У відчаї я збагнув, що ніколи більше не звільнюся від минулого і що мені доведеться й далі руйнувати похмурі залишки власного життя за похмурими законами безглуздості. Відчував, що порятунку не має, і все, на що я можу сподіватися, — ця оаза мертвого штилю, що розкинулася перед моїм зором, мить спокою у світі, який, немов котився у прірву. Я хотів, хай навіть і з болем у серці, але насолодитися цією оазою, відчути її усіма органами чуття, вона була мені маленьким подарунком, оскільки за законами жорстокої іронії вона перестане для мене існувати, коли світ зітхне з полегшенням і готуватиметься святкувати перемогу миру та спокою. Тоді й почнеться мій власний самотній похід на моїх ворогів, який доведе мене до загибелі, але від якого я не можу відмовитися.
— Отже, ми домовилися, містере Гольте, — сказав Сильверс, недбало засунувши у кишеню другий чек. — Дозвольте ще раз вас привітати! Ви заклали добрий початок для вишуканої колекції картин. Чотири картини двох великих художників! Принагідно покажу вам іще кілька пастелей Пікассо. Але зараз не маю часу. Мене запросили на вечерю. Вже поширилася інформація про мій приїзд. А якщо нам не вдасться зустрітися тут, відкладемо нашу зустріч до Нью-Йорка.