— От-от. Прикриваючись цим наказом, він там хазяйнуватиме, як у себе вдома.
— Гадаєте, Заміховський дозволить йому порядкувати?
— Пойда не з тих, кому можна стати на заваді.
— Не бачу підстав можливого конфлікту, — сказав учений. — Адже при такій кількості пального, яке залишилося в реакторі, далеко не помандруєш. Лишається тільки одне: відправити лабораторію порожняком назад.
— Саме з цього й почнеться суперечка. Пойда, побачивши тамтешніх потвор, побоїться залишатися без лабораторії бодай на одну ніч.
— Та палива ж у реакторі лише на порожній рейс. Хіба Заміховський не зможе йому пояснити?
— Заміховський-то зможе, а от чи спроможний буде зрозуміти Пойда?
— Не думайте, що Пойда такий нерозважний...
По цих словах Мирослав Петрович відчув, як його серце спочатку сильно забилось, ніби силкувалося виборсатися з чиєїсь руки, в яку воно потрапило. Та невидимі пальці стискали дедалі сильніше. По хвилі йому вже здавалося, що то не пальці, а щупальці вростають йому в серце. Немов сліпий, Чумак нащупав на столі пляшечку, але вже не спромігся накапати з неї в склянку. Зробив те за нього Славко. Він і до рота підніс розбавлені водою ліки. Потім викликав по телефону "швидку допомогу".
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Уже тиждень як Чумак перебував у кардіологічному відділенні. Лікар запевняв, що нічого лихого: мовляв, нервове виснаження. Проте виписувати не поспішав.
"За такої хвороби, як у вас, — сказав він Чумакові, — найперші ліки — спокій. А потім уже все оте, що я вам понавиписував. І раджу поменше приймати гостей. А якщо вже конче закортить побалакати, то краще зателефонуйте".
Він, мабуть, мав на увазі щоденні відвідини Славка. Звідки йому було знати, що варто хлопцеві не з’явитися бодай один раз, як Чумакова уява понавигадує такого, що не допоможуть жодні ліки.
Тиждень тому, коли Славко відвозив його до лікарні, Чумак звелів молодому колезі, щоб той негайно домовився про блок живлення і подбав, аби він був напохваті. Дубчак виконав це того ж дня. А ще він мусив "оселитися" в Чумаковому кабінеті і стежити за подвір’ям.
Мирослав Петрович уперше по-справжньому оцінив молодшого колегу. Одних тільки творчих здібностей було замало, щоб з години на годину, з дня на день чатувати біля вікна. Потрібні ще почуття відповідальності і старанність.
Поглядаючи на Славка, Чумак відчував до нього майже батьківську ніжність. Та водночас його не полишала й тривога. Він промовив з погано прихованим занепокоєнням у голосі:
— А що як лабораторія з’явиться зараз, у цю мить, коли ви сидите тут, у мене?
— Ми про це одразу ж довідаємось, — відказав Славко. На запитальний погляд ученого пояснив: — Зараз у вашому кабінеті чергує Валерій — мій товариш. В разі чого він одразу ж зателефонує сюди.
— Це той, з відділу Мурченка?
— Не хвилюйтесь. Він не базіка. До того ж, з книжкою Заміховського знайомий краще від нас з вами.
Помовчали. Славко уважно роздивлявся спеціальне ліжко, якому можна було надати будь-якого положення. Але конструкція ліжка його, мабуть, не дуже цікавила, бо по хвилі він запитав:
— Мирославе Петровичу, ви не можете пригадати, коли саме Мурченко з Пойдою почали цікавитись лабораторією — до чи після виходу в світ брошури Заміховського?
— Взагалі-то, Мурченко хотів перехопити лабораторію в нас ще півтора року тому, щойно її сюди доправили. Але ми з начальником відділу відстояли. По тому у нас з Мурченком на цю тему розмов не виникало, — учений замовк, щось пригадуючи. — Справді, Мурченко поновив свої зазіхання вже після зникнення Заміховського.
— А чому саме вам виділили буду?
— Існує каталог, у якому значаться обладнання, апаратура, матеріали та інше, що вже не може бути застосоване там, де воно є — чи як морально застаріле, чи з якоїсь іншої причини. Все оте пропонується для використання в інших галузях. Так отой каталог потрапив мені до рук... Це на мою вимогу доправили з космічного центру лабораторію.
— А чого ж тоді Мурченко хоче перехопити її?
— А щоб була... Один колекціонує знання, інший — монети, а Мурченко — дороге обладнання. Пам’ятаю, в науковій літературі тільки-тільки почали з’являтися публікації, в яких наводились наслідки досліджень на масспектрометрі, як тут же цей прилад прикрасив сектор Мурченка — він тоді був ще завідуючим сектором. Те ж саме було і з нейтронним мікроскопом, і з усім іншим... Де яка комісія або делегація, одразу ж її — у відділ Мурченка. А там у добре кондиційованих приміщеннях прекрасні спеціалісти-електронники в популярній формі вдовольнять вашу цікавість.
— Ну, хоч якоюсь мірою те обладнання служить ділу? — поцікавився Славко.
— Звичайно, певна користь є... Мурченко не минає жодної конференції, жодної наради. І всюди — з трибуни чи в кулуарній бесіді — не забуде наголосити на необхідності застосування прогресивних методів досліджень, розповість про впровадження таких методів у себе, поділиться творчими планами. На той шум злітаються справжні "медоносні бджоли", які мають думки і ідеї, але не мають потрібної лабораторної бази. Демократичний Мурченко нікому не відмовляє. З усіма він запанібрата. Треба зробити серію аналізів на масспектрометрі? Будь ласка! На ядерно-магнітному резонаторі? Прошу! Буде зроблене на найвищому рівні. Але... Втім, людям, яким роблять такі послуги, не треба нагадувати про те, чим вони мусять дякувати... Внаслідок таким довгим списком наукових публікацій, як у Васька, не кожен учений зі світовим ім’ям може похвалитись.
— А куди ж директор дивиться?! — до обурення в голосі Славка домішався ще й подив.
— Хм... Директор. Інститут наш багатогалузевий. І в кожній галузі — свої фахівці. Якщо входити в тонкощі кожної проблеми, то потрібно буде стільки ж директорів, скільки і проблем розробляється. Директор змушений вірити своїм замам і начальникам відділів.
Повагавшись, Славко запитав:
— А чого ж тоді ви, знаючи про махінації Мурченка, не повідомите про це директора?
Чумак довго не відповідав. Нарешті озвався:
— Не так усе просто, як ви гадаєте. Творча співпраця між науковцями заохочується. В підсумку від неї буває тільки користь. У нашому інституті, мабуть, не знайдеться вченого, який не послугувався б у когось із колег чи серією аналізів, чи не об’єднався б у творчій роботі. Але одне діло, коли такі моменти носять безкорисливий характер, а інше, коли на цьому робиться політика. Так-от, довести, де перше, а де друге, дуже важко.