З півсотні козаків густо товпились в кімнаті тимчасового командувача об'єднаними повстанськими силами Суярова. Лихачов, оберігаючи руку, протовпився до столу. Маленький, нічим не прикметний, хіба що надиво єхидними щілинками жовтих очей, сидів за столом Суяров. Він кротко глянув на Лихачова, спитав:
— Привезли голуба? Ти і є Лихачов?
— Я. Ось мої документи. — Лихачов кинув на стіл зав'язаний у мішок портфель, глянув на Суярова неприступно суворо.— Жалкую, що мені не пощасхило виконати моє доручення, — розчавити вас, як гадів! Але Радянська Росія вам віддасть належне. Прошу мене розстріляти.
Він ворухнув простріленим плечем, ворухнув широкою бровою.
— Ні, товаришу Лихачов! Ми самі проти розстрілів повстали. У нас не так, як у вас, — розстрілів немає. Ми тебе вилікуємо, і ти ще, може, користь нам принесеш,— м'яко, але поблискуючи очима, промовив Суяров. — Зайві вийдіть звідси. Ну, швидше!
Зостались командири Решетівської, Мернівської, Уша-ківської, Дубрівської та Вешееської сотень. Вони посідали до столу. Хтось пхнув ногою табурет Лихачову, — але він не сів. Прихилився до стіни, дивлячись понад головами у вікно.
— Ось що, Лихачов,— почав Суяров, ззираючись з командирами сотень. — Скажи нам, якої численності в тебе Загін?
— Не скажу.
— Не скажеш? Не треба. Ми самі з паперів твоїх зрозуміймо. А ні — червоноармійців з твоєї охорони допитаймо. Ще одна справа: попрохаймо (Суяров натиснув на це слово) ми тебе — напиши своєму загонові, щоб вони йшли у Вешки. Воювати нам з вами нема чого. Ми не проти радянської влади, а проти комуни та жидів. Ми загін твій обеззброїмо й відпустимо додому. І тебе випустимо на волю. Одне слово, пропиши їм, що ми такі ж трудящі, і щоб вони нас не опасувались, ми не супроти Рад...
Плювок Лихачова попав Суярову на сивенький клинчик борідки. Суяров бороду витер рукавом, порожевів на вилицях. Дехто з командирів посміхнувся, але честь командувача захистити ніхто не встав.
— Кривдиш нас, товаришу Лихачов! — уже явно прикидаючись, заговорив Суяров. — Отамани, офіцери з нас знущались, плювали на нас, і ти — комуніст — плюєшся. А всі кажете, що ви за народ... Гей, хто там є? Відведіть комісарика. Завтра вирядимо тебе до Казанської.
— Може, подумаєш?—суворо спитав один із сотенних.
Лихачов ривком поправив накинутий наопашки френч,
пішов до конвоіра, що стояв біля дверей.
Його не розстріляли. Повстанці ж боролись проти "розстрілів і грабунків"... Другого дня погнали його до Казанської. Він ішов попереду кінних конвоірів, легко ступаючи по снігу, супив куций розмет брів. Але в лісі, проходячи повз смертельно-білу березку, жваво посміхнувся, став, потягся вгору і здоровою рукою зірвав гілку.
209
Тихий Дія
На ній уже набрякали березневим солодким соком бурі бруньки, обіцяв їх тонкий, ледве відчутний аромат весняний розквіт життя, що все повторюються під СОНЯЧ-ним колом... Лихачов тикав пухкі бруньки в рот, жував їх, затуманеними очима дививсь на посвітлілі дерева, що від морозу одходили, і посміхався куточком голених губів.
З чорними пелюстками бруньок на губах він і вмер: за сім верстов од Вешенської, в піщаних суворо-насуплених бурунах його по звірячому зарубали конвойні. Живому викололи очі, одрубали руки, вуха, ніс, посмугували шаблями обличчя. Розстебнули штани і наругались, споганили велике мужню тіло. Наругались з кривоточивого обрубка, і потім один з конвойних наступив на хлипко тремтячі груди, на повержене навзнак тіло і одним ударом навскоси відтяв голову.
XXXII
Зза Дону, з верхів'я, з усіх країв ішли вісті про широкий розлив повстання. Піднялись уже не два станичні юрти. Шумилінська, Казанська, Мигулінська, Мешківська, Вешенська, Уланська, Усть-Хоперська станиці повстали, нашвидку збивши сотні; вагались і явно схилялись на бік повстанців Каргінська, Боківська, Краснокутська. Повстання загроясувало перекинутись і в сусідні Усть-Вед-медицький та Хоперський округи. Вже починався заколот в Буканівській, Слащевській та Федосюювській станицях; хвилювались окраінні — до Вешенської — хутори Алексюювської станиці... Вешенська — як окружна станиця — стала центром повстання. Після довгих суперечок та балачок вирішили зберегти попередню структуру влади. До складу окружного виконкому обрали найшановніших козаків, переважно молодих. Головою настановили військового урядовця артилерійського відомства Данілова. ®УЛИ утворені по станицях і хуторах Ради і, як це не дивно, навіть в обіхідці зосталось колись лайливе слово ((Товариш)). Було кинуте й демогагічне гасло: "За радянську владу, але проти комуни, розстрілів і грабежів". Тим то на папахах повстанців, замість одної білої нашивки або перев'язки, появились дві: біла навхрест з червоною .."
Суярова на посаді командувача об'єднаними повстанськими силами змінив молодий двадцятивосьмилітній хорунжий Кудінов Павло, георгіївський кавалер всіх ступнів, балакун і розумник. Визначався він слабохарактерністю, і не йому б правити м'ятежним округом у такий бурхливий час, але горнулись до його козаки за простоту та обіхідливість. А головне, глибоко входив корінням Кудінов у товщу казацтва, звідки йшов родом, і був позбавлений бундючності та офіцерської пихи, звичайно властивої вискочкам. Він завжди скромно одягався, носив довге, кружальцем підрізане волосся, був присадистий та скоромовний. Сухорляве, довгоносе обличчя його здавалось мужикуватим, невідмітним нічим.
Начальником штабу обрали підосавула Сафонова Іллю, і обрали тільки тому, що хлопець був полохливий, але на руку писучий, вельми грамотний. Про нього так і сказали на схяді:
— Сафонова у штаб садовіть. В лавах він не годен. У нього і втрати більші будуть, не вбереже він козаків, та й сам, гляди, наламає. З нього вояка, як з цигана піп.
Малий на зріст, круглуватого карбу, Сафонов на таке зауваження зрадувано посміхнувся в жовті з білястим підбоєм вуса і з великою охотою згодився прийняти штаб.
Але Кудінов і Сафонов тільки оформляли те, що самостійно вершилось сотнями. Щодо керівництва зв'язані були в них руки, та й не під силу їм було правити такою махиною і поспівати за змахом подій.
* 4 Заамурський кінний полк, з влитими до нього більшовиками Усть — Хоперської, Уланської та почасти Бешен-ської станиць, з боєм пройшов ряд хуторів, перевалив через єланську грань і степом посувався на захід понад Доном.