Митько не встиг повернутися, як передній, на окличку
Баян, кинув йому лапи на плечі і зімкнув пащу, ув'язивиш зуби у ватяному сурдуті. Рвали, тягнули, клуботалися чорною грудою. Митько відбивався руками, пильнуючи не впасти. Мельки бачив, як Омелян, розсіваючи з люльки іскри,, потяг наниз і грюкнув фарбованими дверима.
На ріжку ґанку, притулившись спиною до ринви, стояв Сергій Платонович, сукав біленькі кулачки, порослі глянце-витим шерстким волоссям. Хитаючись, вирвав Митько засув і на закривавлених ногах витягнув за собою рикливий, гарячо-смердючий псятиною собачий клубок. Баянові він понівечив горло, задушив, а від решти ледве .відбили його козаки, що повз проходили.
III.
(
Наталка Мелеховим до вподоби припала. Мирон Григорович дітей школив, не зважаючи на' свої достатки й на те, що крім них були наймити, примушував працювати, привчав до діла. Працьовита Наталка припала старим до душі. Іллівна, що потай не дуже то полюбила старшу невістку — чепуруху Дарку, прихилилася до Наталки з перших днів.
— Поспи, поспи, моя дитинко. Чого скочила? — ласкаво бубоніла вона-, переставляючи по кухні дебелі ноги. — Іди, поспи, без тебе впораємось.
Наталка, що вставала на світанку, щоб допомогти поратися, ішла в світлицю досипати.
Суворий дома Пантелей Прокопович і той мовляв жінці:
— Чуєш, бабо, Наталку не буди. Вона й так удень рук не згортає. Збираються з Грицьком орати. Дарку, Дарку шмагай. Ледача баба, порчена... Рум'яниться та брови чорнить, матері її ковінька!
— Хай хоч перший рік покохається, — зідхала Іллівна, згадуючи своє спрацьоване життя.
Григорій трохи звик до нового свого становища, призвичаївся і тижнів через три з жахом і злістю усвідомив, що не вкінець відкинувся від Оксани, залишилося щось, як від викришеного гнилого зуба корінці. Міцно приросло те, на що він женихаючись нерозважно рукою помахував, — мовляв, загоїться, забудеться... А воно от і не забулося й' кровоточить на згадку. Ще перед одружінням на току якось, молотивши, запитав Петро.
— Грицьку, а як же з Оксаною?
— А що?
— Мабуть, жаль кидати?
— Я кину — хтось підніме, — сміявся тоді Грицько.
— Ну, гляди, — жував Петро пожований вус, — а то оженишся та не добрий час...
— Тіло запливливе, а діло забутливе, — віджартувався Грицько.
А воно Іне так склалося, і ночами, з обов'язку милуючи жінку, гарячивши її молодою своєю любовною загарливістю, зустрічав Грицько з її боку холодок, збентежену покірливість. Була Наталка неохоча до втіх чоловікових, породивши наділила її мати байдужою, повільною кров'ю, і Григорій, згадуючи шалену в коханні Оксану, зідхав:
— Тебе, Наталко, батько мабуть, на кризі зачинав... Дуже ледяниста ти.
А Оксана при зустрічі п'янко всміхалася, темніючи зіницями, пускала в'язку ткань слів:
— Здоров, Грицуню! Як живеш-любишся з молодою жіночкою?
— Живемо...—— збувався Григорій непевною відповіддю і намагався швидше втекти від ласкавого Оксаниного погляду.
Степан, видимо, помирився з жінкою. Рідше почав бувати коло шинку і на току якось увечорі, віючи збіжжя, вперше за час розбрату, запропонував:
— Заспіваймо, Оксанко, пісні?
Присіли, притулившись до купи обмолоченої порошної пшениці. Степан завів служивської. Оксана грудним повним голосом дипікантувала. Гарно співали, як першими роками подружнього життя. Тоді, бувало, їдуть з поля, прикриті малиновою полою вечірньої зорі і Степан, похитуючись на возі, тягне старовинної пісні, протяжно-тужну, мов здичавілий у безлюдді, зарослий подорожником степовий шлях. Оксана, поклавши голову на опуклі півкола чоловікових грудей, підголошує.
Хуторські діди здалека прислухаються до пісні.
— Голосиста жінка Степанові видалася.
— Ач, ведуть... красно!
— В Степана ж і гортань, чисто дзвін!
І діди, вдивляючися з призьб у порохнявий багрянець заходу, перемовлялися через вулиці:
— Низової співають.
— Цюю, полчок1) у Грузії склав.
' — Тим то її покійний Кирилко любив!
Григорій вечорами чув, як Астахови заводили пісень. На молотінні (тік їх сусідив із Степановим током) бачив Оксану як і перше впевнену, наче щасливу. Так, принаймні, здавалось йому. ,
Степан з Мелеховими не вітався. Походжав по току з вилами, рухав, працюючи, широкими вислими плечима, зрідка 2 кидав дружині жартівливе слівце і Оксана сміялася, граючи з-під хустки чорними очима. Зелена спідниця її мигтіла, немов той дощ, перед заплющеними очима Григорія. В'язи його крутила невідома сила, повертаючи голову в бік Степанового току. Він не помічав, як Наталка, допомагаючи Пантелеєві Прокоповичу насаджувати упосад, перехоплювала кожний його мимовільний погляд своїм тужним, ревнивим поглядом; не бачив того, як Петро, ганяючи по кругу коні, поглядуючи на нього, кирпатив обличчя непомітною, про себе, усмішкою..
Під глухий перегуд-стогін розп'ятої під кам'яними катками землі думав Грицько неясні думки, намагався і не міг піймати склизщд шматочки думок, що не давалися до свідо-мости.
З ближніх і далеких токів повзли й танули на займищі звуки, молотіння, крики погоничів, посвист батогів, татакання віялкових барабанів. Хутір, ситий від врожаю, млів під вересневим прохолодним сугрівом, випроставшись понад Доном, мов бісерна гадюка поперек шляху. В кожному дворі, обнесеному тинами, під кожним дахом кожнісінького куреня виром вирувало своє окремішнє ловнокровне гірко-солодке життя: дід Гришака, застудившись, слабував зубами; Сергій Платонович, перетираючи в долонях роздвоєну бороду, на самоті з собою пілакав і скрипів зубами, розчавлений ганьбою; Степан викохував в душі ненависть до Грицька і по ночах уві сні шкрябав залізними пальцями клаптяну ковдру; Наталка; тікаючи до повітки, падала на кізяки, трусилася щулячися, оплакуючи запльоване своє щастя; Дристоню, що пропив на ярмарку телицю, мучила совість; зідхав Грицько, томлячись невеселим передчуттям і болем; Оксана, милуючи чоловіка, слізьми заливала незгаслу до нього ненависть.
Звільнений з млина Давидка-вальцівник цілими ночами просиджував у Валета в саманній завозницькій і той, виблискуючи злими очима, казав:
— Ні-і-і-і, жар-ту-єш! їм швидко жили переріжуть! На них одної революції мало. Буде їм дев'ятсот п'ятий рік, тоді поквитаємось! По-кви-та-є-мося!.. — загрожував він рубцюватим пальцем і плечима поправляв накинутий наопашки піджак.