— Та то чи впораємося, чи ні!
— Не до діла така мова!
— Справедли-во-о-о!..
. — Стривай, стривай! Почекай! Чого "справедливо"? Ану, як вони нас заженуть на слизьке, а тоді—проси допомоги. Ні, поки дійдуть книші, так у баби не буде й душі.
— Свою владу треба настановити.
— Курочка в кублі, а яєчко ще... прости господи! От нарід дурний!
Після делеґата 44-го полку сипав заклично-запальні слова Лагутін. Його переривали вигуками. Надійшла пропозиція зробити перерву на десять хвилин, та скоро запала тиша, Подтелков кинув у гаряче загрітий натовп:
— Брати-козаки! Поки ми тут радимось, а вороги трудящого народу не дрімають. Ми всі хочемо, щоб і вовки були ситі, і вівці цілі, а Каледін — він не так думає. Ми перехопили його наказа про арешт усіх учасників цього з'їзду. Зараз цього наказа зачитають уголос.
Натовп делегатів побрижило хвилювання, коли зачитали наказ Каледіна про арешт членів з'їзду. Знявся галас у сто разів більший, як на якомусь станичному майдані.
— Діло робити, а не розмови розмовляти!
— Тих-х-ше!.. Чшш!..
— Чого там "тихше?" Гати!..
— Лобов! Лобов!.. Скажи їм слово...
— — Почекаємо трошки!..
— Каледін—він не дурний!
Григорій мовчки прислухався, місив очима розметляні голови і руки делегатів і не стерпів, підводячись навшпиньки, загорлав:
— Та нишкніть же, чорти!.. Базар вам тут? Дайте но Под-телкову слово сказати!..
Іван Олексійович зчепився сперечатися з одним з делегатів 8-го полку.
Христоня рикав, відбиваючись від полчанина, що нападав на нього:
— Тут на варті треба, значить, бути! Ти мені... та чого ти брешеш?.. Малашка! Ех, ти, друг-друзяка! Курдюк у нас тонкий — самим упоратися.
Гуркіт голосів затих (так висилений вітер лягає на хвилю пшениці і хилить її додолу), у недозрілу тишу свердлився дівоче-тонкий. голос Кривошликова.
— Геть Каледіна! Хай живе козачий військово-революційний комітет!
Натовп застогнав. У важкий джгут скрутився, шмагаючи вуха, суцільний розкотистий хвальний гук. Кривсйнликов залишився стояти з піднесеною рукою. Пальці на ній, мов листя на черенках, злегка тремтіли. Як тільки, вщухаючи, простерся оглушливий рев, вій так же тонко, заливисто і голосисто, мов на вовка полюючи, гукнув:
— Пропоную, обрати з-поміж себе казачий Військово-рег-волюційний комітет! Йому доручити боротьбу з Каледіним і органі...
— Га-а-а-а-а!.. мов той гарматень вибух крик, уламками посипався зі стелі тиньк. .
Почалися вибори членів ревкому. Незначна частина козаків, якою керував отой делегат 44-го полку, та інші, і далі обстоювала мирне розв'язання конфлікту з військовим урядом, але більшсіть присутніх на з'їзді вже не підтримувала їх; козаки затялися, заслухавши наказ Каледіна про їх арешт, посідали на активному опорі Новочеркаському.
Григорій не дочекався кінця виборів, — його нагло викликали до штабу полку. Уходячи, попрохав Христоню і Івана Олексійовича: '
— Як кінчиться, — ідіть до мене додому. Цікаво — хто пройде в члени.
Іван Олексійович повернувся вночі.
— Подтелков—голова, Кривошликов—секретар.—На порозі заявив він. .
— Члени ?
— Там і Лагутін. Іван, і Головачев, Мінаев, Кудинов, ще якісь.
— А Христан де ж? — спитав Григорій.
— Він з козаками пішов кам'янські власті заарештовувати. Розпалився козак, плюнь на нього, — зашкварчить. Біда!
Хрйстоня повернувся на світанку. Довго сопів, розбуваю-чись, мурмотів щось півголосом. Григорій засвітив лямпу,— побачив на побурілому обличчі його кров і стрільний дряпак вище лоба.
— Хто це тебе?.. Завинути?!.. Я зараз!.. Почекай, ось бишг знайду,—скочив з ліліжа, розшукав марлю і бинт.
— Засохне, як на собаці, — бурчав Хрйстоня. — Це мене, значить військовий начальник скоблинув з нагана. Прийшли до нього, як гості, з парадного, а він зачав боронитися. ІЦе' одного козака поранив. Хотів душу з нього, значить, вийняти: подивитися, яка вона з себе офіцерська душа, — козаки не звеліли, а то б я його помацав... Мацнув би що й пальці знати було б!
IX.
Другого дня до Кам'янської прибув, з наказу Каледіна, 10-й Донський козацький полк, щоб заарештувати всіх учасників з'їзду і обеззброїти найреволюційніші козацькі частини.
На станції під той час був мітинґ. Величезний натовп козаків вирував, по різному реагуючи на промову якогось промовця-латиша.
Полк, висівши, пристав до мітингу. Як один росляві, вилощені гундоровці, з котрих наполовину складалися кадри полку, змішалися з козаками інших полків. В настрої їх одразу ж стався різкий злам. На наказ командира полку виконати загад Каледіна, козаки відповіли відмовою. Серед них почався заколот, у наслідок підсиленої агітації, яку розгорнули прибічники більшовиків.
А тим часом Кам'янську трусила прифронтова пропасниця: нашвидку збиті загони козаків висилали займати і закріпляти захоплені станції, часто вирушали ешельони, що йшли в напрямку Звірево-Лиха. В частинах ішли перевибори командного складу. Нишком виїздили з Кам'янської козаки, що не бажали війни. З запізненням з'являлися деле* Гати від хуторів і станиць. На вулицях помічався небувало жвавий рух.
13-го січня до Кам'яиської прибула для переговорів делегація від Донського уряду в складі голови Військового Кругу Агеєва, членів Кругу: Светозарова, Уланова, Карєва, Бажелова, і військового осавула Кушнарьова.
Коло вокзалу зустрів їх густий натовп народу. Варта з козаків ляйб-гвардії отаманського полку провела прибулих до будинку поштово-телеграфної контори, де цілу ніч відбувалося засідання членів військово-революційного комітету, разом(з прибулою делегацією уряду.
Від Військово-Революційного комітету були присутні 17. чоловіка. і
Подтелков перший, відповідаючи на промову Агеєва, що обвинувачував Військово-революційний Комітету зраді Дону та в згоді з більшовиками, дав йому гостру відсіч. Після нього виступали Кривошликов, Лагутін. Промову військового осавула Кушнарьова не раз перепиняли вигуки козаків, що згрудилися в коридорі. Один з кулеметників в імені революційних козаків вимагав арештувати делегацію.
Нарада не дала жодних наслідків. Вже коло 2-ї години ночі коли стало ясно, що згоди дійти не можна, прийняли пропозицію члена Військового Кругу про приїзд до Новочеркаську делегації від Військово-революційного комітету для остаточного розв'язання питання про владу.