Григорій з своїм піввзводом добрався до Калмицького бро: .ду. Вони вже вважали себе в безпеці, дійшовши ДО' лісу, але їх побачили із спостережного пункту, з того боку Дону. Гарматний взвод почав обстріл. Перший снаряд пролетів над вершинами верб, цмокнувся десь у болотистій гущавині, не розірвавшись. А другий ударив недалеко від дороги в голе коріння старого осокора, бризнув вогнем, обсипав козаків гулом, грудками жирної землі і кришеним трухлявим деревом.
Приглушений Григорій інстинктивно підніс до очей руку, нахилився до луки, відчувши, як щось глухо і мокро ляпнуло, наче по крижах коня.
Козацькі коні від вибуху, що струсонув землю, ніби по команді присіли і рвонули вперед ; під Григорієм кінь важко .звівся дибки, поточився, став повільно падати набік. Григорій квапливо зіскочив з сідла, взяв коня за поводдя. Пролетіло ще два снаряди, а потім хороша тиша стала на скраїську лісу. Лягаві на траву пороховий димок ; пахло свіжо — розритою1 землею, трісками, напівзогнилим деревом ; далеко в гущині стурбовано скреготали сороки.
Кінь Григорія хропів і підгинав тремтячі задні ноги. Жовтий навис його зубів був' болізно вискалений, шия витягнута. На бархатистому сірому храпі пухирями бралась піна. Сильний дрож бив його тіло, під гнідим підшерстком хвилями котились судороги.
—1 Готовий кормитель ? — голосно спитав, підскочивши, козак.
Григорій дивився на тьмяніючі кінські очі, не відповідаючи. Він навіть не глянув на рану і тільки трохи оступився, коли кінь якось невпевнено заквапився, випростався і раптом упав на коліна, низько схиливши голову, немов просячи в хазяїна за' щось прощення. На бік ліг він, глухо застогнавши, йамагався підвести голову, але, видно, залишали його останні сили: дрож ставав усе рідший, мертвіли очі, на шиї виступив піт.
Тільки в щітках, десь аж коло самих стаканів копит, ще билися останні живчики. Ледь вібрувало потерте крило сідла.
Григорій скоса глянув на ліву пахвину, побачив розкопирсану глибоку рану, теплу, чорну кров, що била з неї цівкою, сказав, заікаючись і не витираючи сліз, козакові, що зліз з сідла :
— Стріляй з одної кулі! — І передав йому свій маузер.
Пересівши на козачого коня, поскакав до того місця, де залишив свої сотні. Там уже розгорявся бій.
На світанку червоноармійці рушили в наступ. У звоях туману підвелись їх цепи, мовчки пішли в напрямі до Вешен-ської. На правому фланзі, біля налитої водою улоговини, на хвилину затримались, потім побрели по груди у воді, високо піднімаючи патронні підсумки і гвинтівки. Трохи згодом з об-донської гори злагоджено й велично загриміли чотири батареї. Як тільки по лісу віялом почали лягати снаряди, повстанці відкрили вогонь. Червоноармійці вже не йшли, а бігли з гвинтівками наперевіс. Поперед них на півверсти сухо лопалась по лісу шрапнель, валились розтрощені снарядами дерева, білястими клубами здіймався дим. Короткими чергами запрацювали два козачі кулемети. В першому цепу почали падати червоноармійці. Все частіше ,то тут, то. там з цепу виривали кулі людей, обперезаних скатками, кидали їх ниць або навзнак, але інші не лягали, і все коротшою ставала відстань, що відділяла їх від лісу.
Поперед другого цепу, трохи нахилившись уперед, підіткнувши поли шинелі, легко й розмашно біг високий з непокритою головою командир. Цеп на секуцду уповільнив просування, але командир, на бігу обернувшись, щось крикнув, і люди знову побігли, знову все лютіше почало наростати хрипкувате і страшне "ура — а — а !".
Тоді заговорили всі козачі кулемети, на узліссях жарко, безугавно застукотіли постріли з гвинтівок... Звідкілясь позад Григорія, що стояв з сотнями на виїзді з лісу, довгими чергами почав бити станковий кулемет Базковської сотні. Цепи завагались, залягли, почали відстрілюватись. Години півтори тривав бій, але вогонь повстанців, що пристрілялися, був такий настильний, що другий цеп, не витримавши, підвівся, змішався з третім цепом, який підходив перебіжками... Незабаром луг був усіяний червоноармійцями, що безладно бігли назад. І тоді Григорій на рисі вивів свої сотні з лісу, вистроїв їх і кинув на переслідування. Дорогу до плотів відступаючим відрізала Чирська сотня, що йшла повним кар'єром. Під придонським лісом, біля самого берега, зав'язався рукопашний бій. До плотів прорвалась тільки частина червоноармійців. їх повно — повнісінько насідало в плоти, відчалили. Решта билися, притиснуті до самого Дону.
Григорій спішив свої сотні, наказав коноводам не виїжджати з лісу, повів козаків до берега. Перебігаючи від дерева до
17
2. Тихий Дон. 194
дерева, козаки все ближче посувались до Дону. Чоловіка з півтораста червоноармійців ручними гранатами й кулеметним вогнем відкинули насідаючу повстанську піхоту. Плоти знову направились були до лівого берега, але базковді вогнем з гвинтівок перебили майже всіх гребців. Доля тих, що лишились на цім боці, була вже вирішена. Слабкодухі, покидавши гвинтівки, намагались перепливти на той бік. їх розстрілювали повстанці, що залягли біля прірви. Багато червоноармійців загинуло, не мігши перепливти Дон на бистрині. Тільки двоє перебрались щасливо : один, у смугастому матроському тільнику,— видно, умілий плавець,— вниз головою кинувся з урвистого берега, поринув у воду і виринув мало не на середині Дону.
Ховаючись за розгільчастою вербою, Григорій бачив, як наввимашки матрос добирався до того боку. І ще один переплив щасливо. Він вистріляв усі патрони, стоячи по груди в воді; щось крикнув, погрожуючи кулаком вбік козаків, і поплив наввимашки навскоси. Круг нього цмокали кулі, але жодна не зачепила щасливця. Там, де було колись скотиняче стійло, він вибрів з води, обтрусився, неквапно пішов угору яром до дворів.
Ті, що лишились коло Дону, залягли за піщаним бугром. їх кулемет строчив безупинно доти, поки не закипіла в кожухові вода.
— За мною! — неголосно скомандував Григорій, як тільки кулемет замовк, і пішов до бугра, вийнявши з піхов шаблю.
Ззаду, важко дихаючи, затупотіли козаки.
До червоноармійців залишалось не більш як півсотні сажнів: Після трьох залпів зза піщаного бугра підвівся на весь зріст високий смуглолиций і чорновусий командир. Його підтримувала під руку одягнена в шкіряну куртку жінка. Командир був ранений. Волочачи перебиту ногу, він зійшов з бугра, поправив на руці гвинтівку з примкнутим штиком, хрипко скомандував :