—1 Не дурій ! — крикнула Оксана і з силою вдарила його ліктем у перенісся.
—1 Золотко моє, не бийся ! Глянь', яка кругом благодать ... Всяке створіння парується... Давай і ми гріх учинимо?., звузивши усміхнені очі, лоскочучи шию Оксани вусами, шепотіз козак.
Виставивши руки, незлобиво, але сильно впираючись долонями в буре, спітніле обличчя козака, Оксана спробувала ви-рватись, але він держав її міцно.
— Дурню ! Я хвора на погану хворобу... Пусти ! —.просила вона, задихаючись, сподівалась цією наївною хитрістю позбутися причепи.
— Та то ще ...чия хвороба старша !..—уже крізь зуби бурмотів козак і раптом легко підняв Оксану.
В одну мить збагнувши, що жарти скінчились і діло обертається на погане, вона щосили вдарила кулаком по коричневому від загару носі й вирвалася з рук, що чіпко тримали її.
— Я жінка Григорія Мелехова ! Тільки підійди, розсучий ти син ! Розкажу — то він тебе ...
Ще не вірячи у вплив своїх слів', Оксана схопила в' руку грубу, суху палицю. Але козак враз охолов. Витираючи рукавом захисної сорочки кров з вусів, що бігла з обох ніздрів, він з прикрістю вигукнув:
—: Дурна ! Ох, дурна баба ! Чого1 ж ти раніше не сказала ? Бач, як кров цебенить... Мало ми її з ворогом проливаємо, а тут іще свої природні баби починають кров пускати...
Лице його раптом стало хмурним і непривітним. Поки він умивався, черпаючи воду з придорожної калюжі, Оксана квапливо звернула з дороги, швидко перейшла галявину. Хвилин через п'ять козак випередив її. Він скоса глянув на неї, мовчки усміхаючись, діловито поправив на грудях гвинтівочний погон 'і поскакав прудкою риссю.7
. II
Тієї ночі біля хутора Малого Громченка полк червоноармій-ців: переправився через Дон на збитих з дощок і колод плотах.
Громковська сотня була захоплена зненацька, бо більшість козаків тієї ночі гуляли. Звечора до місця розташування сотні прийшли провідати служивих жінки. Вони принесли з собою харчі, в глеках і відрах — самогон. До півночі всі перепились.. В землянках залунали пісні, п'яний жіночий вереск, чоловічий регіт і свист... Двадцять козаків, що були в заставі, теж взяли участь у пиятйці, залишивши біля кулемета двох кулеметників і кінське відро самогону.
Від правого берега Дону в цілковитій, тиші відчалили завантажені червоноармійцями плоти. Переправившись, червоно-армійці розгорнулися в цеп, мовчки пройшли до землянок, що були за півсотні сажнів від Дону.
Сапери, що будували плоти, швидко гребли, повертаючись за новою партією червоноармійців, які ждали вантаження.
На лівому боці хвилин з п'ять не чути — було нічого, крім безладних козачих пісень, потім стали гучно лопати ручні гранати, зарокотів кулемет, раптом спалахнула безладна стрільба з рушниць, і далеко покотилось уривчасте : "Ура — а — а ! Ура —а — а ! Ура — а — а !"
Рромковська сотня була збита і остаточно не знищена лише тому, що в непроглядній нічній темряві не можна було переслідувати.
— Зазнавши незначної втрати, громковці разом з жінками в панічному безладді бігли лугом в напрямку до Вешенської. А тим часом з правого боку плоти перевозили нові партії червоноармійців, і полурота першого батальйону 111 — го полку з двома ручними кулеметами вже била у фланг Базковській сотні повстанців.
Утворився прорив і в нього ринули прибулі підкріплення. Просування їх дуже утруднене було тим, що ніхто з червоноармійців не знав місцевості, частини не мали провідників і, по. суваючись наосліп, весь час натикалися в нічній темряві на озера і налиті весняною водою глибокі проточини, перейти які вбрід було неможливо.
Командир бригади, який керував1 наступом, вирішив припинити переслідування до світанку, щоб на ранок підтягнути резерви, зосередитись на підступах до Вешенської і після артилерійської підготовки провадити наступ далі.
Але у Вешенській уже вживали спішних заходів для ліквідації прориву. Черговий по штабу зразу ж, як тільки прискакав зв'язківець з звісткою про переправу червоних, послав за Куді'новйм і Мелеховим. З хуторів Чорного, Горохівки й Дубровки викликали кінні сотні Каргінського полку. Загальне керівництво операцією взяв на себе Григорій Мелехов'. Він кинув на хутір Єрінський триста шабель, з тим, щоб вони зміцнили лівий фланг і допомогли Татарській і Лебяженській сотням стримати натиск противника, якщо він кинеться обходити Ве-шенську зі сходу; з заходу, вниз по течії Дону, направив на допомогу Базковській сотні Вешенську іногородню дружину і одну з Чирських піших сотень ; на загрожуваних ділянках розставив вісім кулеметів, а сам з двома кінними сотнями — годині о другій ночі — розмістився на узліссі Горілого "лісу, ждучи світанку і маючи намір атакувати червоноармійців у кінному строю.
Ще не погасли Стожари, коли Вешенська іногородня дружина, що пробиралась лісом до базковського коліна, зіткнулася з відступаючими базковцями і, вважаючи їх за противника, після короткої перестрілки втекла. Через широке озеро, що відділяло Вешенську від луки, дружинники перебирались вплав, поспішаючи, навіть покидали на березі взуття і одяг. Помилка незабаром виявилась, але звістка, що червоні підходять до Вешенської, поширилась надзвичайно швидко. З Вешенської на північ хлинули біженці, що тулилися по підвалах, і розносили скрізь чутку, ніби червоні переправились через Дон, прорвали фронт і ведуть наступ на Вешенську...
Ледве розвиднялося, коли Григорій, одержавши донесення про втечу іногородньої дружини, поскакав до Дону. Дружинники виявили, що сталось непорозуміння, і вже повертались до окопів, голосно перемовляючись. Григорій під'їхав до одної групи, насмішкувато спитав:
— "Багато потопилось, як пливли через озеро ?
Мокрий стрілець, що на ходу викручував сорочку, зніяковіло' відповів :
— Щуками пливли ! Де вже там топитись...
— З усіма конфуз буває,— розсудливо заговорив другий, що йшов у самих спідніх.— А от наш взводний справді мало не втопився. Роззуватись не захотів, обмотки довго скидати, ну, й поплив', а обмотка взяла та й розв'язалась у воді. Спутала йому ноги Ой, і горлав же він ! В Слані, мабуть, чути було!
Розшукавши командира дружини Крамскова, Григорій наказав йому вивести стрільців на край лісу, розташувати їх так, щоб можна було, коли треба, обстрілювати червоноар-мійські цепи з флангу, а сам поїхав до своїх сотень.