Як тільки на східній окраїні станиці почалася стрільба, командир роги Ткаченко вискочив! з квартири,— на ходу одягаючись, побіг до казарми. Чоловіка тридцять червоноармій-ців уже стояли біля казарми, вистроївшись у шерегу. Командира роти зустріли здивованими запитаннями :
— Хто стріляє ?
— В чому річ?
Не відповідаючи, він мовчки пристроював до шереги чер-воноармійців, що вибігали з казарми. Кілька, комуністів — працівників окружних установ.— майже одночасно з ним прибігли до казарми і стали в строй. По станиці тріщали поодинокі постріли з гвинтівок. Десь на західній окраїні гучно гримнула ручна граната. Забачивши з півсотні вершників, що скакали з голими шаблями до казарми, Ткаченко неквапливо витяг з кобури наган. Він не встиг подати команду : в шерезі зразу змовкли розмови, і червоноармійці вже тримали гвинтівки напоготові.
— Та це свої біжать ! Дивіться, он наш комбат товариш Капарін ! — крикнув один червоноармієць.
Вершники, вирвавшись з вулиці, дружно, наче за командою, пригнулись до ший коням і ринули до казарми.
— Не пускай ! — різко крикнув Ткаченко.
Покриваючи його голос, гримнув залп. За сто кроків від
зімкнутої шереги червоноармійців чотири вершники впали з коней, решта, безладно розсипавшись, .повернули назад. Вслід їм часто лопались, тріщали розрізнені постріли. Один з вершників, як видно легко ранений, зірвався з сідла, але повода з руки не випустив. Сажнів з десять волікся він за конем, що мчав учвал, а потім схопився на ноги, вчепився за стремено, за задню луку сідла і через якусь неіЮмітну мить опинився вже на коні. Люто шарпнувши за повід, він на всьому скаку круто повернув, зник у найближчому провулку.
Ескадронці першого взводу після безрезультатної погоні за Овчинніковим вернулися в станицю. Шукання комісара Щахаева не дали ніяких наслідків. Ні в спорожнілому війсь-коматі, ні в квартирі його не було. Почувши стрільбу, він кинувся до' Дону, перебіг по льоду в ліс, звідти в хутір
Базки і на другий день опинився вже за п'ятдесят верст від Вешенської, в станиці Усть — Хоперській.
Більшість керівних працівників встигла вчасно сховатися. Шукати їх було досить небезпечно, бо червоноармійці кулеметного взводу з ручними кулеметами підійшли до центру, станиці й держали під обстрілом всі вулиці, що прилягали до головного майдану.
Ескадронці кинули шукати, спустились по Дону й галопом прискакали до церковного майдану, звідки почали погоню за Овчинніковим. Незабаром там зібрались усі фомінівці. Вони знову стали в строй. Фомін наказав виставити сторожову охорону, іншим бійцям розташуватись по квартирах, але коней не розсідлувати.
Фомін і Капарін, а також командири взводів зібрались окремо в одній з окраїнних хаток.
— Все програно ! — ві розпачі вигукнув. Капарін, знесилено сівши на лавку.
— Так, станиці не взяли, значить, нам тут не вдержатись,— тихо сказав Фомін.
— Треба, Якове Юхимовичу, махнути по округу. Чого нам теперечки боятись ? Однаково раніш смерті не помремо. Піднімем козаків, а тоді й станиця буде наша,— запропонував Чумаков.
Фомін мовчки глянув на нього, обернувся до Капаріна.
— Розкис, ваше благородіє ? Втри сопляки ! Раз назвався грибом — лізь у кіш. Вкупі починали, давай вкупі й витягати ... Як, по — твоєму,— виходити з станиці чи ще раз спробувати ?
Чумаков гостро сказав :
— Нехай пробують інші! Я на кулемети в лоб не піду. Пусте це діло.
— Я тебе не питаю, .цить! — Фомін глянув1 на Чумакова, і той опустив очі.
Трохи помовчавши, Капарін сказав :
Ну, звичайно, тепер уже безглуздо починати другий раз. У них перевага, в озброєнні. У них чотирнадцять кулеметів., а в нас жодного. І людей у них більше... Треба виходити звідси й організовувати козаків на повстання. Поки їм підкинуть підкріплення — весь округ буде охоплений повстанням. Тільки на це й надія. Тільки на це!
Фомін довго мовчав, потім сказав :
Що ж, на тому доведеться й порішити. Взводні! Зараз же перевірте спорядження, підрахуйте, скільки в кожного на руках патронів. Суворий наказ : жодного патрона даремно не витрачати. Першого ж, хто не послухає, зарубаю своєю рукою. Так і перекажіть бійцям.— Він помовчав і злісно гупнув по столі величезним кулаком.— Ех, п....... кулемети ! А все
305
20. Тихий Дон. 194
ти, Чумаков-! Хоч би штук чотири відбити! Зараз вони, звісно, виставлять нас із станиці... Ну, розходьтеся ! Ночуємо, якщо не виб'ють нас, у станиці, а вдосвіта виступимо, пройдемось по округу ...
Ніч минула спокійно. На одному краю Вешенської були повсталі ескадроні, на другому — караульна рота і комуністи та комсомольці, що влились у неї. Лише два квартали розділяли противників, але жодна сторона не наважилась на нічний наступ.
Вранці заколотний ескадрон без бою залишив! станицю і поїхав, у південно — східному, напрямі.
XI
Перші три тижні після того, як пішов з дому, Григорій жив у хуторі Верхнє — Кривському, Єданської станиці, в знайомого козака однополчанина. Потім пішов у хутір Горбатів-ський, там у далекого родича Оксани прожив більш як місяць.
Цілі дні він лежав у кімнаті, надвір виходив тільки ночами. Все це було схоже на тюрму. Григорій страшенно нудьгував від гнітючого безділля. Його невтримно тягло додому — до дітей, до Окбани. Часто безсонними ночами він надягав шинель, твердо наважувався йти в Татарський — і ;щоразу, подумавши добре, роздягався і, стогнучи, падав на ліжко ниць. Нарешті так жити стало не під силу. Хазяїн, що був Оксані двоюрідним дядьком, співчував Григорію, але й він не міг тримати в себе такого постояльця безконечно'. Якось Григорій, після вечері пробравшись у свою кімнату, почув розмову. Тонким від ненависті голосом хазяйка питала :
— Коли ж це скінчиться ?
— Що ? Про що ти говориш ? — баском відповів їй хазяїн.
— Коли ж ти цього дармоїда збудеш з рук ?
— Мовчи !
— Не буду мовчати ! У самих хліба лишилось — кіт наплакав, а ти його, чорта горбатого, утримуєш, годуєш щодня. Доки це буде, я тебе питаю ? А коли Рада дізнається ? З нас голови познімають, дітей посиротять !
— Мовчи, Явдохо !
— Не буду мовчати ! У нас діти ! У нас хліба лишилось не більше як двадцять пудів, а ти прикормив у хаті цього дармоїда ! Хто він тобі —такий ? Рідний брат ? Сват ? Кум ? Він тобі й близько не рідня ! Він тобі — двоюрідний кисіль на троюрідній воді, а ти його утримуєш, годуєш, напуваєш. У-у, чорт лисий! Мовчи, не гавкай, а то завтра сама піду в Раду і заявлю, яка квітка в тебе в хаті викохується! .