За сим словом він цілком спокійно сховав пакет у мішок і нітрохи не засоромився. Сердитий, але на виду спокійний доктор почав одягатися:
— Раджу вам, ґаздо, ще раз: дати всі марки зятеві, бо ви їх змарнуєте, як дитина. То навіть суд мчв би право взяти вас і ваші гроші у свою опіку, бо ви ними не вмієте орудувати.
Старий настрашився:
— Суд? Яким правом?
— Таким правом, що кривдите свої діти.
Доктор не міг уже дальше говорити із старим спокійно, попрощався і пішов до зятевої хати, що стояла недалеко. Тут уже було видко руку і догляд "американця". Світлиця була чиста, ясна, на помості, з великими вікнами, з правдивими меблями. Стіл застелений, на нім велика лампа, кипучий самовар, горівка і перекуска. Лікар був мило здивований, коли се побачив, і його сердитий настрій уступився.
Жінка молодого господаря показалася тільки на хвилину— привітатися і довідатися, що з батьком, і потім вийшла у челядну до малої дитини. Лікар пив чай і думав, що з тою всього, що він бачив у тестя, оповісти зятеві, а що промовчати. Вкінці рішив, що тут годі церемонитися і треба поступити не інакше, як при хорім: здорові повинні знати, що недужому хибує, і пильнувати його; отже оповів зятеві все дочиста і подав йому спис грошей.
Господар зчудувався, але якось так в міру, здержано, без об'явів великої утіхи, що лікареві ще більше вподобався.
— Я знаю,— каже,— що старий має гроші, але щоб аж стільки... Ну, походимо коло нього, коли буде можна. От як наші люде марнують маєтки! Я не впоминаюся у старого нічого, бо й сам дещо маю.
За труд дав Іван лікареві двадцять доларів і відвіз його додому.
Дома жінка лікаря ще не спала.
— На, маєш, Зеню, двадцять доларів.
— Ов! —здивувалася жінка.— Се старий скупар так розщедрився?
— Де ж там! Се його зять.
— Що ж там було?
— Тяжка операція була. Побачу сими днями, чи вдалася. Операція дійсно повелася, хоч і не цілком. По двох днях зять старого скупаря привіз докторові корець пшениці і вістку, що від тестя дістав більше як вісім мільйонів марок. Надумався старий, але про долари у скрині все ще не згадав ані словом...
1923