Не без глибокої радості Тереза відчувала біля себе це молоде тіло, тіло доньки. Дарма що вважала Марію спільницею своїх ворогів, це не завадило їй також поринути Віля неї в сон. Розбудили звуки людських голосів. Був уже зовсім ранок. Марії не було біля неї. Вона шепталася про щось на кухні з Анною! Ого! Та швидко взяла її в свої лапи! Тереза стала прислухатись.
— Ніяк не можна завести сюди лікаря,— говорила Анна.— Вона думає, що він агент поліції. Загрожує, що викинеться через вікно, якщо тільки він наважиться зайти в кімнату. Оскільки ж вона довіряє вам, не покидайте її, мадмуазель, відкладіть свою прогулянку...
— Нізащо в світі я не відкладу її. Це не триватиме довго... 'Я постараюся вернутись ще перед дванадцятою. Ні! Не кажіть і не вмовляйте...
"З ким їй треба бачитись? Хто чекає на неї? — запитувала себе в думках Тереза, підслуховуючи їхню розмову. — Хтось такий, напевно, кого вона дуже боїться, хто може наказувати їй... Але вона не зможе приховати цього від мене. Почекай-но, коли повернешся, я зразу побачу, чим ти дихаєш".
Вона почула, як грюкнули, зачиняючись, двері, відтак зі сходів долинули до неї швидкі затихаючі кроки Марії. Коли Анна зайшла в кімнату, Тереза прикинулася, ніби спить.
Марія так поспішала, що, поки дійшла до бульвару Монпарнас, була вся залита потом. Зайшовши під якусь браму, вона поспіхом привела в порядок своє обличчя. В конторі готелю ще нікого не було: Прибиральник мив у вестибюлі підлогу. Він зірвав Маріїн план — піднятись непоміченою вгору, зайти в кімнату Жоржа і застати його ще в постелі.
— Кого вам, дамочко?
Марія, яка вже була на сходах, гукнула йому згори, що на неї чекають.
— Хто це на вас чекає? Месьє Філо? Дуже ви йому потрібні!
Перехилившись через поруччя, Марія побачила, як він дивився на неї вгору з глузливим сміхом.
— Еге ж, учора десь біля півдня він розрахувався за свою кімнату і поїхав, не залишивши адреси, Звелів, щоб його кореспонденцію пересилали месьє Монду.
Він не розщедрився б так на пояснення, якби його не забавляв вираз обличчя Марії. Не шкода й потрудитись, щоб побачити, яку фізіономію скорчить ця куріпочка.
— Атож, за ним приїжджала автомобілем одна дамочка і повезла до себе на батьківщину, в якесь там село поблизу Парижа. її звуть мадам Гарсен... Вона бувала тут частенько... Ви не знаєте її?.. Молоденька, гарна, а до чого вже щедра!
Марії було знайоме ім'я мадам Гарсен. їй було відомо й те, що мадам Гарсен займає якесь місце в житті Жоржа. Вона навіть пробувала з цього приводу жартувати: "В Парижі я дозволяю тобі мадам Гарсен!" Малося на увазі, що Жорж її не любить. А тут маєш! Написавши Марії лист про розрив, він одразу ж поїхав до цієї жінки. Прибиральнику вже не здавалося таким забавним обличчя гарненької дівчини. Воно мінялося на його очах. Бідна вся якось зіщулилась і, ніби боячись упасти, схопилася за поруччя. Чого доброго, з цього може ще вийти історія. Він ступив кілька приступок угору і взяв її за руку. Вона не боронилася. Дивилася прямо*' перед себе.
— Якщо ви хочете трішечки перепочити, на сьомому поверсі знайдеться для вас кімнатка.
І він, присунувши до неї обличчя, заглянув їй прямо в вічі. Не зрозумівши, що йому треба від неї, Марія тихенько відсторонила його і, вийшовши на вулицю, покликала таксі.
— Як гарно з вашого боку, що ви так швидко справились! — сказала Анна, відчиняючи їй двері. В передпокої було надто темно, щоб вона могла помітити, як змінилося обличчя молодої дівчини. Марія кинула пальто і берет на вузенький стільчик і ввійшла в спальню до матері, яка робила вигляд, що спить. Проте з-під напіврозплющених повік Тереза пильно стежила за Марією. З ким вона зустрічалася сьогодні? Який тягар звалили на плечі бідній дитині, що вона така прибита? Тереза не могла вже більше вдавати, що спить, бо все її тіло почало судорожно тремтіти. Даремно вона стискала зуби.
— Вам холодно, мамо?
Сівши на краєчку ліжка, Марія обняла матір, а та спробувала посміхнутись до неї.
— Мені не холодно, мені страшно.
Оскільки ж дівчина тихенько запитала: "Боїтеся мене?" — Тереза відповіла, що її треба було б остерігатися так само, як і інших!
— Але це понад мої спли: я не можу повірити, що тп хотіла б заподіяти мені зло... Що з тобою, моя мила, ти плачеш?
Раптом Марія залилася сльозами і цим самим, навіть не підозріваючи, допомогла своїй матері, відвернула від власних тривожних роздумів.
— Ну, ну, поплач, — повторювала вона, колишучи Марію так лагідно, як ніколи її не колихала навіть тоді, коли Марія була ще немовлям.
— Мамо,тцо ми такого зробили, що нам випали самі страждання?
— Ти нічого. А я...
— Мамо, він поїхав, не залишивши навіть адреси... з іншою... Всьому кінець!
Дозволяючи матері пестити її, Марія витирала об подушку сльози.
— Ні, дитино моя, ні!
— Чому ви кажете "ні"?
— Він првернеться. Ти не втратила його.
І вона сказала своїм звичним голосом так, начеб читала її думки:
— Ні, не думай, що я божевільна. У день свого щастя ти згадаєш про те, що я тобі зараз скажу. Пригадаєш собі цей похмурий ранок.
Не треба дуже багато, щоб повернути молодому серцю на— . дію. Як не дивно, Марія перестала плакати і притулилася до матері. Так вони пролежали, досить довго.'
Марія сама зварила каву і насмажила грінок. Після того, як вони попоїли, Тереза погодилась скупатися у ванні. Вона не почула, як у дверях чорного ходу задзеленчав дзвінок, і не знала, що на ім'я Марії прийшла, телеграма. Батько наказував їй повернутися того ж вечора: "Вимагаю повернення першим поїздом". Очевидно, він втрачав самовладання. Дівчина зустрілася з Терезою у вітальні і знову побачила її тремтячою, пригнобленою. Мати говорила, що їй уже починало здаватися, ніби вона врятована, що тепер вона віддасть себе на поталу Анні. Анна — полюбовниця поліцейського. їм непогано платять, їй і двірничці. Після того, як приїхала Марія, вони поховалися. Марія наганяє на них страх. Доки Марія буде тут, нічого не може трапитись^ Вона розладнує їх злі наміри. А тепер ось вона каже, що покине її!
Тереза ридала, Марії насилу вдалося її стримати від того, щоб вона не впала перед нею на коліна. Вона була вся охоплена відчаєм, який інколи більше скидався на дитячий каприз: мати не хотіла, щоб Марія від'їжджала. Вона не пустить її. Оскільки ж Марія почала її запевняти, що повернеться, що їй треба тільки поїхати до Сен-Клера, аби пояснити їм ситуацію, Тереза ще рішучіше запротестувала: