КІНЕЦЬ НОЧІ І
— Ви йдете сьогодні гуляти, Анно?
Підвівши голову, Тереза подивилася на свою служницю. Англійський костюм, що його вона їй подарувала, надто обтягував молоде стигле тіло дівчини, яка стояла перед нею.
— Чуєте, серденько, дощ іде. Що ви робитимете надворі?
їй хотілося б затримати дівчину, наслухати звичний брязкіт тарілок і незрозумілу пісеньку, яку вона без угаву наспівує. Знаючи, що поруч неї живе й подає знак про себе молода істота. Тереза почувала себе заспокоєною. З перших місяців своєї служби Анна жила в одній з нею квартирі, у невеличкій кімнатці. По ночах до вух Терези долітали її зітхання, нечутні слова, схожі на лепет дитини, а іноді якесь звіряче буркотіп-
г
343
ня. Навіть коли молода дівчина засипала, Тереза відчувала її присутність. Здавалося, вона чує, як у тілі дівчини, що лежить за стіною, вирує кров. Тереза не була самотньою, і биття її власного серця більше не лякало її.
По суботах служниця йшла гуляти, і Тереза залишалася в темряві з розкритими очима, добре знаючи, що не засне, поки не повернеться дівчина, а вона нерідко поверталася аж на світанку.— І хоч Тереза не обмовилася про це жодним словом, одного дня Анна перенесла свої речі на той поверх, де жили слуги.
— Щоб зручніше було віятись,— пояснила двірничка. Тереза змушена була тепер задовольнятися лише короткою
розрадою, яку приносила їй щоденна присутність Анни. Коли дівчина приходила сказати їй "на добраніч" і одержати розпорядження на завтрашній день, .хазяйка намагалася затягнути розмову. Але найчастіше Анна, немов дитина, якій дорослі надокучають своїм розпитуванням, давала на все короткі відповіді. Правда, вона не виявляла ані найменшої ворожості, навпаки, іноді в ній прокидалися спалахи прив'язаності й ніжності. І все ж у її поведінці переважала байдужість, з якою молодь ставиться до інтересу, викликаного нею у старших. Тереза змушена була миритись. Адже в неї нікого не було, крім цієї служниці, за яку вона трималася у своїй незамкне-ній тюрмі, як за шматок разового хліба. Звичайно, вона не наполягала на тому, щоб Анна залишалася, і коли, та промовляла: "На добраніч, мадам. Чи не потрібно вам ще чогось?" — Тереза аж зіщулювалась, чекаючи удару дверей, що зачинялися.
Але цієї суботи ще не пробило й дев'ятої, як Анна, в туф-* лях із шкіри, імітованої під крокодилячу, що надто стискали її товстуваті ноги, була готова до виходу.
— Ви не боїтеся дощу, моя люба?
— Ні! Адже до метро близько...
— Намочите костюм.
— Ми не будемо на вулиці! Підемо в кіно...
— Хто це "ми"?
— Друзі...— відповіла вона з виразом упертості на обличчі і тут же пішла до дверей.
Тереза окликнула її.
— Якби я вас попросила залишитись цього вечора? Щось я погано себе почуваю...
З великим здивуванням Тереза прислухалась до своїх слів. Невже це вона говорила?
— Авжеж! — буркнула служниця. Але Тереза вже відступила:
— Ні, йдіть собі, розважайтесь.
— Може, ви хочете, щоб я підігріла молоко?
— Ні, ні. Мені нічого не треба. Можете йти.
— Я розпалю в каміні вогонь.
Тереза сказала, що розпалить сама, якщо їй буде холодно.
Вона вже ледве стримувалась, щоб не випхати дівчину у пле* чі. На цей раз грюкіт дверей не завдав їй болю, навпаки, вона відчула полегшення. Глянула в дзеркало і голосно мовила:
— До чого ти докотилася, Терезо!
Зрештою, в чім справа? Невже сьогодні вона принизила себе більше, ніж будь-коли?' Стоячи на порозі цієї самотньої ночі, вона, як це робила завжди, вчепилася за першу-ліпшу живу істоту. Не бути одинокою, масти можливість перекинутись з кимось словом, відчувати біля себе дихання молодого життя... Вона більше нічого не домагається, але навіть і це для неї неможливе. І так, як завжди, темна хвиля ненависті піднялася з глибин її душі.
— Ця ідіотка без мене погано скінчила б, ще трохи, і вона опинилася б на тротуарі.
Терезі стало соромно за свої думки. Вона труснула головою. Вирішила розпалити в каміні,— не тому, що цього жовтневого вечора було холодно, а тому, що, як кажуть люди, вогонь підтримує компанію... Ось вона візьме книжку... Але чому вона не здогадалась після обіду дістати собі детективний роман? Вона не могла, читати інших книг. Коли була йоло-дою, то намагалася знайти в книгах саму себе. Тепер уже нічого не ждала од зіставлення себе з отими вигаданими істотами.
Однак сьогоднішнього вечора непевною рукою вона відчиняє засклені дверцята книжкової шафи — тієї самої, яка колись, у часи її невинності, стояла в її дівочій кімнаті в Аржелузі і яка бачила її молодою, коли стан здоров'я чоловіка примушував їх спати в різних кімнатах... Терезі пригадується, що на протязі кількох днів вона переховувала за томами "Історії консульства й імперії" маленький пакуночок з отрутою... Ця чесна— стара шафа — співучасник її злочину, свідок його... Як пройшла вона цей шлях від аржелузького хутора до четвертого поверху старовинного будинку на вулиці Бак? Тереза вагається якусь мить, бере книжку, потім знову ставить її на місце, зачиняє шафу і підходить до дзеркала.
Волосся висипається в неї, як у мужчини,— так, у неї чоло старого мужчини.
— Чоло мислителя...— стиха промовляє вона.
Але це єдина ознака старіння. "Коли я одягну капелюшок, то стаю подібною до тої, що була колись. Мені вже двадцять років тому говорили, що мій вік важко визначити". Дві складки, які проходять від її короткуватого носа до вуст, виділяються тепер не більше, ніж колись. А що, якби вона вийшла на вулицю? Піти в кіно? Ні, це приведе до надмірних витрат. Адже вона не зможе стримати себе, щоб не пуститись від одного бістро до іншого... У неї вже й так завелися невеличкі борги. Справи в ландах ішАи чим далі, тим гірше. Витрати по маєтку пожерли весь її прибуток. Чоловік написав 8 цього приводу аж чотири сторінки. .До того ж доводиться робити розчистку лісу, бо без неї сосни починають всихати.
Ця розчистка, яка колись приносила прибуток, тепер коштує багато грошей. Ціни на живицю ніколи ще не падали так низько... Він пробував продавати сосни на зруб, але купці пропонували сміховинну ціну...
Незважаючи на це, Тереза ніяк не могла відмовитись від своїх давніх звичок. Виходячи у світ Парижа, сипала грошима, як половою, щоб хоч трохи піднятися над пусткою свого життя і осягнути якщо не справжню втіху, то хол знайти вихід в хвилинному отупінні. Зрештою; у неї вже не вистачало-сил блукати вулицями Париїка. Кіно ніколи не приносило їй будь-якого полегшення, у напівтемряві кінозалу її огортала нудьга, яку вона ніяк не могла прогнати. Наймізер-ніша жива істота, за якою вона ухитрялася слідкувати в кафе, цікавила її більше, ніж ці образи на екрані. Але вона більше не наважувалась розважатися стеженням за іншими людьми, бо від деякого часу їй не вдавалося залишатися непоміченою. Недаремно вона підбирала собі одяг" нейтрального кольору і підшукувала потайні місця. З свого боку вона теж привертала увагу, сама не знаючи чим. Невже кидалося у вічі її тривожне обличчя, стиснуті вуста?..