Вона спробувала не слухати розмови і думати про Марію. "Мала, певно, вже говорить. Добре було б почути її. Це, мабуть,/ трохи розважило б мене. Але одразу знову закортіло б зостатися на самоті".
— Марія, певно, вже гарно говорить? — запитала вона Анну.
— Вона' повторює все, що завгодно. Як тільки закукурікав півень або засигналить автомобіль, вона піднімав пальчик і каже: "Музика!" Це справжній ангел очок, а не дитя.
Тереза думає: "Що той молодий Дегілем розповідав?" Вона напружує увагу, прислухається.
— В моєму маєтку Валізак смолярі не такі молодці, як тут. Чотири рази беруть живицю, тоді як —аржелузькі селяни — сім, а то й вісім.
— Така висока ціна на живицю, а вони в тебе ледарюють.
— Дбайливий смоляр маже заробити сто франків у день... Але мені здається, ми втомлюємо мадам Дескейру... .
Тереза сиділа, прихилившись до спинки крісла.
Всі підвелися. Бернар вирішив не їхати в Сен-Клер. Молодий Дегілем погодився сам вести машину, яку шофер мав пригнати наступного дня, захопивши попутно й Бернарів багаж. Тереза спробувала встати, але свекруха рішуче спинила її.
Заплющивши очі, Тереза чула, як лаявся Бернар:
— Кляті Баліони! Ось я поговорю з ними. Довго пам'ятатимуть вони мене:..
— Дивись, тільки не переборщи, а то вони ще, чого доброго, підуть від нас. По-перше, вони знають більше, ніж треба, а по-друге, край необхідні зараз в маєтку... Баліон єдиний може впоратись з усім...
Потім мадам де ля Трав відповіла на якесь Бернарове зауваження, що його Тереза й не почула:
— І все ж будь обережним, не дуже-то їй довіряй, слідкуй за кожним її рухом, не допускай, щоб вона сама заходила до кухні або в їдальню... Ні, ні, вона не зомліла,— спить або прикидається...
Тереза розплющує очі. Перед нею стоїть Бернар, тримаючи в руках склянку.
— Випий ооь. Це іспанське вино. Воно дуже гарно відновлює сили.
І оскільки він 8авжди робить те, що вирішив, то одразу ж вдирається в кухню і накидається на Баліонів. Тереза чує верескливий голос Баліонти і думає: "Він боїться чогось, але чого саме?.."
Бернар повертається.
— Я думаю, що ти з кращим апетитом їстимеш у їдальні, ніж у своїй кімнаті. Я розпорядився, щоб на стіл накривали, як і раніше.
Тереза знову побачила Бернара таким, як він був під час слідства: спільником, що за всяку ціну прагнув витягти її сухою з води. Тепер він хоче, щоб вона будь-що вилікувалася. Так, у цьому немає сумніву,— він боїться за її життя. Тереза слідкує за ним. Він сидить навпроти неї і перевертає кочергою головешки в каміні. Але вона не здогадується: у червоних язиках полум'я його пукаті очі бачать жахливий малюнок з "Пті паризьєн", оту "Ув'язнену з Пуатьє"...
Скільки б не падав дощ в Аржелузі, на його пісках ніколи це залишалося калюж. Досить було серед зими хоч на годину виглянути сонечку, як уже можна ходити в постолах по вистелених глицею дорогах. Бернар полював цілими днями, але їсти приходив додому — він боявся за Терезине здоров'я і піклувався тепер про неї, як ніколи. Навіть примушував її зважуватись що три дні і дозволяв випалювати не більш як дві цигарки в день. За вимогою Бернара Тереза багато ходила. .
— Ходіння — найкращий васіб для збудження апетиту; Вона більше не боялася Аржелуза. їй здавалось, що сосни
розступалися перед нею, розмикали свої ряди й махали гіллям, показуючи дорогу на волю. Якось увечері Бернар сказав: .
— Я прошу тебе зачекати до Анниного весілля, хай ще раз люди побачать нас разом. Після цього ти будеш вільна.
Тієї ночі Тереза не могла заснути. Тривожна радість не давала їй склепити повік. На світанку вона радісно слухала переклик півнів. Ні, не переклик — вони співали всі разом, і їхнім переможним криком сповнювались небо і земля. Бернар випустить її на волю, так само, як колись випустив у ліс дику льоху, не змігши її приручити." Анна, нарешті, вийде 8аміж, і хай собі люди плещуть, що їм заманеться. Бернар жбурне її у вир Парижа, а сам піде геть. Між ними це вже вирішено. Ніякого розлучення. Знову зішлються на здоров'я: мовляв, вона добре почуватиме себе тільки в далекій подорожі. Кожного року на свято всіх святих він акуратно перераховуватиме належну їй частку від продажу живиці.
Бернар не розпитував про її плани: хай хоч повіситься.
— Я заспокоюсь лише тоді, коли вона вимететься з моєї хати,— говорив він матері.
— Сподіваюся, що вона знов візьме своє дівоче прізвище. Хоч, коли вчинить новий злочин, це не перешкодить їм роз* шукати тебе, все окошиться на тобі. '
Він відповідав, що Тереза брикається тільки в голоблях. Коли ж вона буде вільною, то, напевно, стане найпомірковані-шою жінкою в світі. Месьє Ларок теж такої думки. Всім краще буде, якщо Тереза щезне: її тут швидше забудуть, а людям врешті-решт набридне плескати язиками. Ця думка так вкорінилася в їх головах, що вже несила було її вирвати. Як їм не терпілося щонайшвидше здихатися її!
Тереза любила той час, коли вмираюча зима обдирала дощенту й так уже голу * землю, тільки цупкі кетяги сухого листу ще міцно трималися на дубах. Вона переконалася, що аржелузької тиші взагалі нема. Навіть у найтихішу пору вона слухала скаргу лісу, ніби він плакав за самим собою, заколихував себе ц засинав. А ночі були сповнені безконечним шепотом. Які ж то будуть світанки її майбутнього життя, якого вона навіть не може собі уявити?.. Напевно, будуть такі самотні, що вона ще сумуватиме за цими хвилинами пробудження в Аржелузі, за цим, єдиним у всьому світі, тріумфальним криком величезної кількості півнів. Не раз пригадаються їй у літню спеку дні, сповнені сюрчанням коників-стри-бунців, і ночі, налиті одноманітним співом цвіркунів. Париж! Це вже не зойк розчахнутих сосен, а людський стогін, який викликає страх. Із натовпу сосен вона потрапить у натовп людей.
Чоловік і жінка тепер дивувалися, що вони так вільно почувають себе. Тереза думала над тим, як легко жити з людиною, коли ти знаєш, що можна покинути її. Бернар почав цікавитись не тільки вагою Терези, але й тим, що вона говорила.
— В Парижі... Коли я буду в Парижі...
Вона житиме в готелі, а можливо, підшукає собі квартиру. Відвідуватиме якісь курси, лекції або концерти і взагалі візьметься за освіту з самого початку. Бернар тим часом хлебтав свій суп і спорожняв склянку. Доктор Педме, який інколи зустрічався з ними на дорозі в Аржелуз, розповідав потім своїй дружині: