Тереза пригадує ту розмову з батьком у головах хворої тітки Клари. Кімната була освітлена лише відблиском палаючих дров, бо ніхто з них не хотів засвічувати лампи. Тереза повторювала, немов засвоєний урок:
— Я зустрілася по дорозі з чоловіком, який не був з Ар-желуза. Він просив мене одержати ліки за його рецептом. Мовляв, винен Даркеєві гроші і тому не хотів би показуватись в аптеці... Пообіцяв, що прийде за ліками додому, але не залишив ні імені, ні адреси...
— Придумай щось інше, Терезо, благаю тебе в ім'я родини. Придумай щось інше, нещасна!
Старий Ларок наполегливо повторював свої благання. Глуха, іцо напівсиділа в своїх подушках, відчула якусь небезпеку.
— Що він каже тобі? Чого він від тебе хоче? Чому вони кривдять тебе? — стогнала вона.
Тереза знайшла в собі силу посміхнутися до тітки і взяти її за руку.
— Дорогою йшов якийсь чоловік,— повторила вона,— було дуже темно, і я не могла розпізнати його лиця..,
IX
Сен-Клер. Нарешті. Ніхто не впізнав Терези, коли вона вийшла з вагона. Поміж стосами дощок добралася до дороги, де ждало ландо.
Воно було для неї своєрідним сховищем. Од підготовленої сповіді не лишилося й сліду. Ні, їй нічого сказати на свій захист, нема жодного виправдання. Найпростіше — це мовчати або тільки відповідати на запитання.
Чого.їй боятися? Ця ніч промине, як і всі інші. А вранці знову засяє сонце. Вона певна, що виплутається з цієї біди. Проте нема нічого гіршого від цієї байдужості і цілковитої відчуженості, яка віддаляє її від світу. Так, похована живою, похована до останніх днів своїх...
Звикнувши до темряви, Тереза запримітила на повороті дороги хутір, низькі будинки якого скидалися на лежачих і приспаних звірів. Колись у цьому місці Анна щоразу набиралася страху через собаку, який кидався під колеса її велосипеда.
І досі лунає її радісний викрик:
— Дивіться, я пускаюсь обома руками!
Цей образ знову полонить Терезу. Адже це все, що залишилось од безрадісних днів і на чім тепер може спочити її знесилене серце.
— Непотрібне життя — нице існування — безмежна самотність — безвихідна доля,— механічно шепоче Тереза у. такт кінським крокам.
Ні, Бернар не зробить того єдиного, що врятувало б її. О, якби він розкрив їй обійми, нічого не питаючи! Якби вона могла притулити голову хоч до чиїхось грудей, втішаючись теїстом людського тіла!
Вона побачила серед поля узвишшя, на якому колись сидів Жан Азаведо. І подумати тільки! Вона вірила в існування такого закутка, де могла б розквітнути душею, де її розуміли б і захоплювалися нею...
— Ов ідуть пан і мадмуазель Клара.
Баліон підібрав віжки. Дві тіні наближалися. Ще дуже слабий, Бернар* все ж таки вийшов їй назустріч. Йому вельми кортіло дізнатися про все. Тереза підвелася і крикнула здаля:
— Справу припинено.
— Цього й треба було сподіватися.
Не сказавши більше й, півслова, Бернар допоміг тітці сісти і взяв віжки. Баліон мусив вертатися пішки. Тітка Клара сіла між чоловіком і жінкою. їй довелося кричати над самим вухом, що справу припинено (зрештою, про всю цю драму у неї було досить туманне уявлення).
За своїм звичаєм глуха почала безперестану говорити. Вона казала, що вони завжди вдаються до своєї тактики. Вони знов повторили справу Дрейфуса.
— Сипте і сипте наклепами, з цього завжди щось вийде. Даремно республіканці не стояли тоді насторожі: на їхньому боці була велика сила...
її базікання звільняло від необхідності про щось говорити. Тяжко дихаючи, тітка Клара викарабкалась на сходи.
— Ви ще не йдете спати? Тереза, мабуть, падає від утоми. В своїй кімнаті ти знайдеш чашку бульйону і холодне курча.
Але подружжя продовжувало стояти в' передпокої. Стара побачила, як Бернар відчинив двері і пропустив наперед Терезу. Якби вона не була глухою, то напевно б притулила вухо до дверей. Але їм нічого було боятися. Стара погасила свічку і все ж навшпиньки підійшла й зазирнула в шпару. Бернар саме ставив на стіл лампу. Його яскраво освітлене обличчя здавалося водночас зніяковілим і урочистим. Тітка побачила лише спину Терези. Увійшовши в кімнату, Тереза. скинула пальто й капелюшок. її мокрі черевики парували біля вогню. Коли вона повернула голову до чоловіка, стара зраділа, побачивши, як Тереза посміхається...
Так, Тереза посміхалася. За короткий час, поки йшла поруч з Бернаром од стайні до будинку, вона раптом зрозуміла, що треба робити, а може, їй тільки здалося, що зрозуміла. Саме лише наближення до цієї людини вбивало її надію звіритися й порозумітися. На протязі всієї подорожі вона мимоволі відтворила постать того Бернара, який здатен її зрозуміти. Але щойно вона скинула на нього оком, як він постав перед нею таким, яким був насправді: ніколи ще він не поставив србе на місце іншого, йому навіть не в^оме було намагання стати не самим собою.
Правду кажучи, чи міг він вислухати її взагалі? Мовчки міряв кроками 'делжку врлцгу кімнату. Зігнила підлога рипіла під його чобітьми. І навіть не дивився на дружину. Тереза тож знала тепер, що казати.
За хвилину вона кине чоловікові: "Бернаре, не турбуйся про мене, я щезну з твого життя. Якщо ти хочеш, я цієї ж миті щезну. Ні ліс, ні темрява мене не лякають. Я створена за образом і подобою цього безплідного краю, де нема нічого живого, окрім птахів і диких кабанів. Я погоджусь на те, Щоб ви викинули мене з свого середовища і навіть з пам'яті: спаліть усі мої фото, хай моя донька не знає мого імені, хай всім вам здається, що мене ніколи й не було".
І ось Тереза відкриває уста:
— Бернаре, дозволь мені зникнути,— каже вона. Почувши її голос, Бернар обернувся. З набряклими жилами на лобі він прискочив до неї.
— Що? Ти ще смієш мати якусь думку? Висловлювати якісь побажання? Годі! Ні слова більше. Віднині ти будеш тільки слухати та виконувати'накази.
Знайшовши, нарешті, те, що хотів сказати, він більше не заїкався. Спершись об камін, говорив суворим тоном, підглядаючи, у витягнений з кишені папірець.
Тереза більше не боялася. Дурний! Навіщо вся ця комедія? Не було б,навіть біди, якби він тоді вмер... Вона помічає на тремтячому листкові паперу його брудні нігті.
Бернар побачив, що вона посміхається. Він починає дратуватись, підвищує голос і примушує її слухати.