— Еге ж, — сказав Клаудіо Вальтрага, відчуваючи, як до нього повертається сила; вовкувато зиркаючи довкола, він подумав, що якщо зробить достатньо різкий ривок, то зуміє схопити поліцейського й здушити йому голову, як він ще хлопчиком роздушував великим пальцем голови горобцям та жабам — адже в демократичному суспільстві кожна дитина має право гратися як їй забагнеться; тим часом він, упираючись пальцями велетенських рук у підлогу, непомітно пересував свої гігантські, мов у єгипетського сфінкса, ноги, готуючись зробити стрибок, що вже вималювався в його біологічній свідомості.
— Ми допитаємо тебе потім, коли надумаєш говорити, — промовив Дука, спостерігаючи за цими ледве помітними його порухами; якби він, Дука, не був насторожі, йому настав би кінець. — А поки що поспи ще трохи.
Два удари ногою просто в обличчя не здивували Клаудіо Вальтрагу, бо він навіть не збагнув, що сталося; він і незчувся, як перший удар, у лоб, враз паралізував його свідомість, а другий, у ніс, пустив йому з носа добрячу цівку крові, трохи вгамувавши його звірячу натуру.
"Мені дуже шкода, — подумки звернувся Дука до Карруа, а може, до богині Справедливості, — але в мене не було вибору". Якби він учинив інакше, то через дві секунди теж потрапив би під косторізку або на пень, де розрубують коров'ячі хребти.
Він поклав велику сокиру на різницький стіл, пошукав найменш запаскуджене, найменш закривавлене місце в крамниці і, знайшовши його біля жалюзі, залишився там ждати під палаючим світлом від шістьох ламп.
Невдовзі повернувся Маскаранті, який ходив телефонувати; та минуло ще чимало часу, поки приїхав Карруа з чотирма агентами, — адже їм треба було переїхати через усе місто; на той час Клаудіо Вальтрага знову прийшов до тями й тепер сидів, не ремствуючи, перед револьвером Маскаранті. Нарешті Дука зміг вийти з цього балагану. Надворі, дарма що була пора пообіднього відпочинку, зібралася невелика юрба; люди стояли, вдивляючись у розквашене обличчя Клаудіо Вальтраги.
— Ну чого ви тут стовбичите?! — кричав Карруа. — Йдіть додому!
2
Клаудіо Вальтрага уже не мав такого елегантного вигляду; небесно-блакитний піджак був досить зім'ятий і втратив ту форму, ту лінію, що надавала йому справжньої елегантності; штани на коліні були подерті. Де й поділась уся його краса; пластири на носі й на щелепі аж ніяк не прикрашали обличчя. Кабінет теж не можна було назвати гарним. Цей, хоч і чистий та солідний, кабінет поліційного управління на вулиці Фатебенефрателлі служити зразком елегантно умебльованого приміщення не міг; тут стояв лише стіл та чотири стільці, а в кутку — сорговий віник, що його забула прибиральниця.
Клаудіо Вальтрага сидів під однією з чотирьох стін навпроти вікна; сонячні промені падали йому просто в очі, освітлюючи обличчя, пластири та синю звірячу щетину. Перед ним, біля протилежної стіни, поруч із вікном, стояв столик, а за ним сидів Маскаранті з блокнотом та рожевою кульковою ручкою. Крім того, неподалік від Клаудіо Вальтраги стояв поліцейський у формі; теоретично він був озброєний, оскільки мав у кобурі револьвера, але практично, поки він його дістав би, Клаудіо Вальтрага встиг би розправитися і з ним, і з Маскаранті. Та не скидалось на те, щоб у цього чоловіка, обліпленого пластирами, залишилось бажання з кимось розправлятися; він сумирно, з трохи затуманеним поглядом, сидів на своєму стільці, тримаючи сплетені пальці рук на колінах.
А в одному з кутків, поруч зі столом Маскаранті, сидів він, Дука, й ставив запитання; вони тільки недавно розпочали, і Клаудіо Вальтрага відповідав слухняно й швидко.
— Я хочу знати, як було з тими двома, котрих ви першими зіпхнули у воду, — сказав Дука. — Дівчину звали Мікела Вазореллі, вона була повія, а він, Джанп'єтро Гізлезі, був її опікуном. Чому ви їх убили?
— Тому що вони розклеїлися.
— Що означає "розклеїлися"?
— Вони вживали М-шість, завжди ходили очманілі й не могли працювати.
— М-шість — це що, мескалін-шість?
— Так, вони мали пускати його в діло, але щоразу залишали кілька пакетиків собі, тоді чманіли, базікали всяке і стали небезпечними для всіх.
Отже, мескалін-шість. Цей алкалоїд, один із найсильніших серед відомих галюциногенів, екстрагують з невеликого кактуса під назвою пейотль, що росте у Мексіці. Було б дивно, якби у справу не виявилися замішані наркотики; ця фірма діяла у різних галузях, і то були завжди ті самі банальні й мерзенні речі: проституція, контрабанда зброї, пограбування і, звичайно ж, наркотики.
— Що означає "пускати в діло М-шість"? — Він, Дука, знав це чудово, але хотів, щоб Клаудіо Вальтрага пояснив і щоб Маскаранті заніс це до протоколу.
— Вони мали доставляти його клієнтам, — сказав Вальтрага. — Це складна робота. Треба, щоб спершу дали гроші, необхідно завжди стерегтися поліції, крім того, деякі клієнти проходять курс відвикання і за ними постійно стежить доглядальниця, тому слід віддавати пакетик і одержувати гроші так, щоб вона нічого не помітила.
— А чому ви вирішили їх позбутися?
— Кілька разів ми їм пробачали; коли розраховувалися, виявлялось, що кількох пакетиків бракує, і ми попереджали їх, щоб вони більше такого не робили. Та одного разу вони привласнили цілу партію.
— А що таке партія?
— Це пластиковий мішечок, у якому сто пакетиків; його зручно носити в будь-якій кишені.
— Тоді Турідду Сомпані вирішив покінчити з ними?
— Не він, а ВОНИ. — Вальтрага вимовив це слово саме так — підкреслено, ніби з великої літери: ВОНИ. Він уже повідомив прізвища цих людей. Маскаранті вже занотував їх до блокнота й переказав по телефону Карруа; половина поліційного управління роз'їхалася по всьому Мілану, троє телефоністів до хрипоти диктували телефонограми, щоб підняти на ноги всі прикордонні пости, поліцію на залізничних станціях та автострадах — від Альп до Лілібео. Саме тому Клаудіо Вальтрага став таким покірним.
— І вони доручили Турідду Сомпані вбити їх?
— Атож, але вони не хотіли, щоб це скидалося на вбивство.
— І що зробив Сомпані?
— Він завіз їх в одну траторію неподалік від Конка Фаллата — вона стоїть майже над Ламбро; потім сказав, що він — їхній друг і на підтвердження своїх слів дав їм один пакетик. Ті двоє добряче випили, нанюхалися М-шість, і тоді Турідду сказав Джанп'єтро: "Б'юсь об заклад, що ти не переїдеш Ламбро на автомобілі!"