Не знала, жаль, небіжка-баба,
Що ця сорочечка-приваба,
Що на останній золотий
Вона онучечці своїй
Купила в ярмарку у місті,
Потрапить в ігрища нечисті.
Тут музі треба скласти крила,
Бо не така у неї сила,
Щоб оспівать вона могла,
Як у таночку Ненні йшла
(Найкраща відьма в Алловеї)
I як захоплено на неї
Дивився з шляху наш герой;
Як навіть сатана — і той
Аж гедзкавсь, сидячи у ніші,
I дув у дудку все сильніше.
Тем і незчувся, як у нього
Самі засовалися ноги...
Як божевільний, він кричить:
— Їй-богу, добре!..— Згасли вмить
Вогні. Тем їде, поспішає.
За ним увесь кагал рушає.
Як із розбитого дупла
Летить сім'я бджолина зла;
Як мчать надвірні пси завзяті
Услід меткому кошеняті;
Або за злодієм, бува,
Біжить юрба ярмаркова;
Так Меггі скаче, а за нею —
Всі упирі із Алловея.
Ах, Теме! Тут тобі і край!
У пеклі будеш, так і знай!
Даремно жінка жде до хати —
Вдовою, бідній, звікувати!
Наддай, наддай же ходу, Мег,
Спіши на міст, на самий верх!
Спіши, бо через бистру воду
Нечистому немає ходу!
Лети! Злетіла Мег на міст.
Та тільки — де ж подівся хвіст?
Це наробила клята Ненні:
Найперша у юрбі шаленій
Вона чимдуж за верхівцем
Летіла — там би й згинув Тем,
Якби не винесла кобила
Його з біди, хоч загубила
При тому свій розкішний хвіст —
Така була у Ненні злість.
О ви, батьки, сини й онуки!
Всі, хто цю книгу візьме в руки!
Як по дорозі із корчми
Почнуть верзтися вам відьми,
Згадайте ви цю повість просту
Про шкапу Темову безхвосту!