15
А далеко звідси в джунглях, зранений і вкритий засохлою кров'ю Корак, роз'ярений гнівом і смутком, вертався назад по сліду великих бабуїнів. Він не знайшов їх на тому місці, де бачив востаннє, і взагалі на теренах, де вони звичайно мешкали, але, позаяк ці мавпи лишили по собі виразний свіжий слід, то врешті він їх наздогнав. Коли вперше зауважив їх, вони мандрували на південь, повільно, але невпинно, здійснюючи одне з тих періодичних переселень, сенс яких був незрозумілий бабуїнам і самим. Вартовий побачив білого воїна, який наближався до них з завітряного боку і попередив плем'я криком перестороги. Плем'я загарчало, забелькотіло; частина самців утворила коло. Матері нервовим вереском скликали дітей і разом з ними ховалися за спини своїх господарів і панів.
Корак гукнув короля, що, зачувши знайомий голос, повільно видибав наперед з поважним виглядом. Він старанно принюхувався, бо не дуже довіряв тому, що бачив. Корак стояв нерухомо. Він знав, що найменший порух може спричинити або негайну атаку, або, скоріш, панічну втечу. Дикі створіння найчастіш дуже нервові. Їх неважко довести до своєрідного істеричного стану, який легко переходить або в бажання вбивства, або в напад надзвичайної полохливості, — хоча це ще питання, чи дика тварина взагалі може бути боягузом.
Король бабуїнів наблизився до Корака. Потім обійшов його кругом — з гарчанням, мурмотінням і принюхуван-ням. Корак озвався до нього.
— Я — Корак, — сказав він. — Я відчинив клітку, в якій тебе було ув'язнено. Я врятував тебе від Тармангані. Я Вбивця Корак. Я твій друг.
— Хух, — промурмотів король. — Так, ти Корак. Мої вуха кажуть, що ти Корак. Мої очі кажуть, що ти Корак. Мій ніс каже, що ти Корак. А ніс мій ніколи не помиляється. Я твій друг. Ходімо полюватимемо разом.
— Корак не може зараз полювати, — відповів той. — Гомангані вкрали Меріем. Вони переховують її в своєму селищі. Вони не дають їй піти. Корак самотужки не може її звільнити. Корак звільнив тебе. Чи можеш тепер ти зі своїм народом звільнити Коракову Меріем?
— У Гомангані багато гострих палиць, якими вони кидаються. Вони пробивають тіла співплемінців. Вони вбивають нас. Гомангані погані. Вони вб'ють нас, коли ми прийдемо в їхнє селище.
— У Тармангані є палиці, які зчиняють великий гуркіт і вбивають з далекої відстані, — відповів Корак. — Вони були у них, коли Корак звільняв тебе з їхньої пастки. Якби Корак тоді втік, ти зараз був би бранцем Тармангані.
Бабуїн почухав голову. Самці його племені з'юрмилися довкола на шанобливій відстані. Вони мружили малі очиці, штовхалися, щоб краще бачити, або грабалися в довколишній підгнилій рослинності, щоб принагідно знайти якогось хробака, або сиділи, уважно приглядаючись до свого короля і дивного Мангані, який називав себе так, хоча набагато більше скидався на ненависного Тармангані. Король поглянув на старійшин свого племенг, наче питаючи поради.
— Нас надто мало, — промурмотів один.
— На гірських теренах є бабуїни, — озвався інший. — їх там стільки, як листя на деревах. Вони також ненавидять Гомангані. Вони люблять битися. Вони дуже дикі. Попросімо їх піти з нами. Спільно ми винищимо всіх Гомангані у джунглях.
Він підвівся, наїжився і грізно загарчав.
— Оце інша справа, — закричав Корак, — але нам не потрібно бабуїнів з гір. Нас самих цілком достатньо. На те, щоб покликати їх, піде надто багато часу. Меріем можуть убити й з'їсти, перш ніж ми її звільнимо. Ходімо всі разом до селища Гомангані. Якщо ми мандруватимемо швидко, це не забере багато часу. А потім з гарчанням і гавкотінням нападемо на селище. Гомангані дуже злякаються і втечуть. Коли вони підуть, ми схопимо Меріем і заберемо її звідти. Ми не будемо вбивати, і не будемо вбитими — все, що Корак хоче, то це забрати свою Меріем.
— Нас дуже мало, — знову прохрипів старий мавпич.
— Так, нас надто мало, — луною озвалися інші.
Корак не міг їх переконати. Вони могли допомогти йому, і радо, але в свій мавпячий спосіб: їхній король у супроводі десятка охоронців має негайно вирушити до гір на переговори з гірськими бабуїнами. Коракові довелося погодитись. Усе, що він міг зробити, — це домогтися, щоб вони поквапилися. З тим король бабуїнів та десяток його охоронців і Корак вирушили до гір, покинувши напризволяще усю зграю.
Бабуїни, передчуваючи цікаву пригоду, помітно пожвавилися. Делегація вирушила негайно. Мандрували швидко, але для Корака це зовсім не було важко. Вони мчали по деревах з таким лементом, що якби попереду були вороги, то вони неодмінно подумали б: суне величезна мавпяча орда. Бо коли бабуїни мандрували зграями, то в джунглях ніхто не наважувався їм протистояти. Коли природа довкола почала змінюватися, а відстань між деревами стала значною, темп мандрівки спав, і вони принишкли, знаючи, що лева чи леопарда галасом не піддуриш, а на рівному місці жменьку бабуїнів вони враз помітять.
Два дні загін ішов дикими землями, з непролазних джунглів через відкриту рівнину до лісистих гір. Корак тут ніколи не бував. Для нього це була цілком нова країна, і здавалося, час лише радіти таким змінам, що заступили одноманітність джунглів. Але цим разом він не мав бажання насолоджуватися красою природи. Меріем, його Меріем була в небезпеці. Доки вона не звільниться і не повернеться до нього, він ні про що інше й думати не міг.
Коли бабуїни досягли лісу, що вкривав гірські схили, вони пішли ще повільніше. Час від часу тварини видавали жалісливі і закличні звуки. Потім замовкали і прислухо-вувались. Нарешті здалеку долинула відповідь.
Бабуїни все рухалися вперед на голоси співплемінців, які можна було розчути прислухавшись. Так, подаючи гасла і слухаючи, вони дісталися зовсім близько до своїх, що їх сила-силенна, як помітив Корак, вийшла назустріч. Коли нарешті він побачив бабуїнів гірської країни, то не повірив своїм очам.
Просто від землі перед ним зводився щільний мур цих мавп, що суцільними гронами звисали з кожної гілляки, — скільки лиш дозволяла вага. Мур повільно сунувся, видаючи пронизливі жалісні звуки, що означали гасло наближення, а за ним, зразу за спинами передніх, геть у Далечині, куди ледве сягало Коракове око, виростали нові суцільні мури їхніх товаришів. Їх були тисячі. Корак не міг навіть уявити, що сталося б з їхньою маленькою делегацією, якби щось несподівано викликало гнів або страх бодай одного з цих тисяч.