Коли Корак після останньої своєї крадіжки покинув селище чорношкірих, вереск його жертви, підхоплений іншими жінками й дітьми, змусив воїнів повернутися з лісу й річки. Як же вони здивувались і розлютились, довідавшись, що білий диявол знову вдерся до них, налякав жінок та покрав стріли, прикраси і їжу.
Лють витіснила їхній надприродний страх перед химерною істотою, що полювала вкупі з величезним мавпичем. Жадоба помсти, прагнення врешті покласти край порядкуванню в джунглях цього чужака цілком опанувала їх.
Тож двадцятеро найспритніших і найхоробріших воїнів племені кинулися навздогін за Кораком та Акутом уже за кілька хвилин після того, як ці двоє вирушили геть з місця численних Коракових злочинів.
Хлопець і мавпа мандрували неквапно, і гадки не маючи про добре вряджену погоню. Дхня байдужість до чорношкірих не була чимсь особливим. Стільки таких наскоків минало безкарно, що наші мандрівці звикли дивитися на негрів із презирством.
Зворотна мандрівка була проти вітру. Тому вони не могли вчути запаху переслідувачів і посувалися далі, навіть гадки не мавши, що невтомні слідці, майже так само дужі й спритні, як вони, йдуть навздогін за ними з настирливістю хижаків.
Цей невеликий загін воїнів очолював вождь Кобуду, середнього віку дикун, страшенно хитрий і хоробрий. Саме йому пощастило натрапити на слід зловмисників, після годинного винюхування, дослухування й приглядання.
Кобуду і його люди вийшли на Корака, Акута й Меріем після загибелі мавпячого короля. Гомін двобою вивів їх просто на жадану здобич. Вигляд стрункої білої дівчини так вразив ватажка дикунів, що він замість віддати наказ воїнам кинутися на здобич, стояв і дивився на всю трійцю. Це сталося якраз тієї миті, коли на галявину вийшли великі мавпи, тому чорношкірим довелося принишкнути. Так вони стали мимовільними свідками битви Корака з молодим мавпичем.
Але тепер мавпи пішли, білий хлопець і біла дівчина залишилися в джунглях самі.
Один з людей Ковуду нахилився до вуха вождя.
— Дивись! — прошепотів він, вказуючи на щось при боці дівчини. — Коли ми з братом були рабами в селищі шейха, брат зробив це для шейхової малої доньки — вона завжди бавилася ним, називаючи, як і мого брата, Джікою. Перед нашою втечею хтось зайшлий побив шейха й викрав його доньку. Якщо це справді шейхова, то шейх повинен чимало заплатити за її повернення.
Корак знову обняв Меріем за плечі. Кров у його жилах закипала від любовної жаги. Цивілізація була вже чимсь напівзабутим — Лондон мрів тепер йому десь так, як Стародавній Рим. На цілому світі залишилося тільки двоє — Корак-Переможець і Меріем, його половина. Він ще раз пригорнув її, вкриваючи вуста палкими поцілунками. Тієї миті пролунали оглушливі войовничі вигуки, і двадцятеро несамовитих з люті чорношкірих кинулися на них.
Корак приготувався до відсічі. Меріем із своїм легким ратищем стала поруч. Ринула злива списів. Один поцілив Корака в плече, другий у ногу, і хлопець упав.
Меріем не зачепило, бо чорношкірі намагалися не поранити її. Тепер вони метнулися добити Корака і полонити дівчину, але тільки-но рушили, як із протилежного боку раптом вихопився велетень Акут, а за ним сипнули здоровенні мавпичі, піддані його нового королівства.
З гарчанням і ревінням вони кинулись на чорношкірих воїнів, становище стало безвихідним. Кобуду миттю збагнув, яку жахливу небезпеку становить для його загону напад велетенських людиноподібних мавп, ухопив Меріем і наказав своїм відступати. Якийсь час мавпи гналися за ними, і перше ніж чорношкірим пощастило втекти, один із них загинув, а кількох було скалічено. Вони не відбулись би такими незначними втратами, якби Акут не клопотався долею пораненого Корака дужче, аніж становищем дівчини, яка завжди здавалась йому зайвою морокою.
Коли Акут підійшов до Корака, той лежав скривавлений і непритомний. Кремезний мавпич витяг списи з його тіла, зализав рани, а потім відніс свого товариша нагору, до прихистку, що його Корак зладнав для Меріем. Більше звір нічого зробити не міг. За решту мала подбати природа, інакше Коракові доведеться померти.
Проте він не помер. Кілька днів тривав стан непритомності й гарячки, а тим часом Акут з мавпами полював неподалік, щоб принагідно охороняти прихисток від нападу хижих птахів або звірів. Час від часу Акут приносив недужому соковиті плоди, які тамували спрагу і зменшували гарячку. Поволі могутній Джеків організм поборював наслідки списових поранень. Рани гоїлись, колишня міць верталась. У хвилини притомності, лежачи на м'якому ложі в гніздечку Меріем, він страждав, уболіваючи за неї куди дужче, ніж від ран. Він мусив жити для неї, мусив поновити сили, щоб вирушити на її пошуки. Що чорношкірі зробили з нею? Чи вона ще жива, чи вже десь замордували? Корак здригався від жаху, думаючи про те, що може чекати дівчину, бо добре знав звички племені Ковуду.
Минали дні. Аж ось він почувся на силі, щоб вилізти з халабуди й дістатись на землю. Тепер завдяки Акутовій спритності і щедрості він харчувався майже самим сирим м'ясом. Через це сили верталися до нього значно.швидше, і врешті він відчув, що може вирушати до селища чорношкірих.
12
Двоє високих русявих бороданів обережно просувались джунглями, йдучи зі свого табору на березі широкої річки. То були Карл Єнсен і Свен Мальбін, що не дуже змінилися відтоді, як з усім своїм "сафарі" в смерть перелякалися Корака й Акута, тимчасом як Тарзанів син сподівався знайти у них притулок.
Щороку вони вирушали в джунглі — торгувати з тубільцями або грабувати їх; полювати і ставити пастки; проводити білих подорожніх лише їм двом знайомими стежками. Маючи вже гіркий досвід стосунків із шейхом, вони тримались на безпечній відстані від його теренів.
Тепер вони були недалечко від його селища, а втім, у безпеці, бо люди Ковуду залишили ці місця з остраху перед шейхом, який колись нападав на них і ледь не винищив ціле плем'я.
Цього року вони вирушили на лови звірини для одного з європейських зоопарків і зараз ішли до пастки, яку ставили на великих бабуїнів, що тут водилися. Коли вони вже підходили до пастки, то з галасу, який долинав звідти, зразу пересвідчилися, що їхні зусилля не пропали марно. Лемент і гавкотіння сотень бабуїнів означали, що принаймні один їхній родич утрапив за грати.