Нараз йому дещо спало на думку. Він здивувався, чому раніше про це не подумав.
Він покликав Тарзана і на мигах пояснив, що хоче писати, і коли Тарзан дав йому кору та олівець, д'Арно написав:
"Чи можете ви піти до наших і привести їх сюди? Я на пишу їм записку, і вони підуть за вами".
Тарзан похитав головою, взяв кору й написав:
"Я думав про це першого дня, але не зважусь. Великі мавпи часто приходять сюди, і якщо вони знайдуть вас тут та ще й пораненого, то вб'ють".
Д'Арно повернувся на бік і заплющив очі. Не хотілося вмирати, але він почував, що йому надходить кінець, бо гарячка дедалі дужчала. Вночі він знепритомнів.
Три дні він марив, а Тарзан сидів біля нього, змочував йому руки й голову та обмивав рани.
На четвертий день лихоманка припинилася так само раптово, як і почалася, але д'Арно дуже ослаб і скидався більше на тінь, аніж на живу людину. Тарзан змушений був підводити його, щоб він міг напитися з гарбузової посудини.
Лихоманка була не від зараження, як думав д'Арно, а така, яку звичайно дістають білі у джунглях Африки. Ця лихоманка або вбиває людину, або полишає так само раптово, як полишила д'Арно. Ще двома днями пізніше д'Арно ходив амфітеатром, і міцна рука Тарзана підтримувала його.
Вони посідали в затінку великого дерева, і Тарзан узяв гладенький шматок кори для розмови.
Перший запис зробив д'Арно:
"Що я можу зробити, щоб віддячити вам за всі ваші послуги?"
Тарзан відповів:
"Навчіть мене мови людей".
І д'Арно негайно почав вказувати на довколишні предмети й повторювати їхні назви французькою: він думав, що найлегше йому буде вчити цю людину своєї рідної мови.
Тарзан виявився дуже ретельним учнем і вже двома днями пізніше так опанував французьку, що міг говорити короткі фрази, на взірець: "це дерево", "це трава", "я хочу їсти" та ін.
Д'Арно почав усвідомлювати, що помилився, не розпочавши навчання з мови, якою Тарзан уже писав і читав, але далі подумав, що вже пізно починати все спочатку і змушувати Тарзана забути вивчене, особливо тому, що вони швидко наближалися до можливості розмовляти.
На третій день після того як лихоманка припинилася, Тарзан запискою спитав д'Арно, чи почуває той себе достатньо добре, щоб віднести його до хатини.
Тарзан так само нетерпляче очікував цієї миті, як і д'Арно, бо йому хотілося знову побачити Джейн.
Через це саме він ледь втримувався біля француза, і те, що робив це так самовіддано, свідчило про шляхетність його вдачі більше й виразніше, аніж навіть те, що він урятував французького офіцера з пащі Мбонги.
Д'Арно, який не хотів нічого іншого, написав:
"Таж ви не можете нести мене так далеко всіма цими лісовими хащами!"
Тарзан усміхнувся.
— А таки можу! — сказав він по-французькому, і д'Арно голосно розреготався, коли почув від Тарзана фразу, яку він так часто вживав.
Тож вони рушили в дорогу, й д'Арно, дивувався так само, як Клейтон і Джейн, дивовижній силі та спритності Тарзана.
Близько шостої години вони дісталися галявини, і коли Тарзан зістрибнув додолу з гілки останнього дерева, його серце сильно закалатало в грудях, очікуючи знову побачення з Джейн.
Біля хатини не було нікого видно, і д'Арно був уражений, коли побачив, що ані крейсер, ані "Стріла" не стоять на якорі в бухті.
Почуття самотності і безпорадності охопило чоловіків, коли вони мовчки рушили до хатини.
Обидва мовчали, й обидва знали, що знайдуть за дверима, коли ті відчиняться.
Тарзан підняв засувку, штовхнув важкі двері, й вони рипнули на дерев'яних завісах. Виявилось те, чого вони боялись: хатина була порожня!
Вони подивилися один на одного. Д'Арно знав, що товариші вважали його мертвим, але Тарзан думав лише про жінку, яка любила й цілувала його, а тепер кинула, доки він рятував істоту її породи.
Гіркота сповнила його серце. Він піде далеко геть, далеко в джунглі і приєднається до свого племені! Він більше ніколи не побачить нікого зі своєї породи і не повернеться до хатини. Він назавжди зречеться і її, і великих сподівань, зроджених нею, — сподівань знайти своє плем'я і стати людиною між людьми.
А француз? А д'Арно? Ну то й що! Він залишиться сам, як лишався Тарзан. Тарзан не хотів більше бачити його! Він хотів тікати від усього, що нагадувало йому про Джейн.
Доки Тарзан стояв на порозі і розмірковував, д'Арно ввійшов до хатини. Він побачив, що у ній лишилося багато речей. Він упізнав речі з крейсера — похідну кухню, трохи кухняного начиння, гвинтівку і велику кількість патронів, консерви, ковдри, два стільці та похідне складне ліжко, кілька книжок та журналів, переважно американських.
"Вони, напевне, ще повернуться", — подумав д'Арно.
Він підійшов до столу, який багато років тому змайстрував був Джон Клейтон, і побачив на ньому дві записки, адресовані Тарзанові.
Одна була написана твердим чоловічим почерком і не була запечатана. Інша, запеатана, була написана рукою жінки.
— Тут є дві записки для вас, Тарзане! — гукнув д'Арно, повертаючись до дверей, але його супутника там уже не було.
Д'Арно підійшов до дверей і визирнув. Тарзана ніде не було видно! Він голосно покликав його, але відповіді не було.
— Боже милостивий! — вигукнув д'Арно. — Він кинув мене! Я відчуваю це! Тарзан повернувся в джунглі і залишив мене тут самого!
І він згадав вираз очей Тарзана, коли вони побачили, що хатина порожня, вираз, який бачить мисливець в очах оленя, якого знічев'я підстрелили.
Француз озирнувся. Самотність та моторошність місця починали діяти на нерви, і без того роз'ятрені тортурами, які йому довелося витримати, та хворобою.
Залишатися тут наодинці зі страхітливими джунглями, ніколи не чути людського голосу І не бачити людського обличчя, постійно стерегтися диких звірів та незрівнянно дикіших людей, стати жертвою самотності та зневіри… Це було жахливо!..
А далеко на схід Тарзан мчав середнім ярусом дерев назад, до свого племені. Він ніколи перед тим не мандрував з такою невтримною швидкістю. Він відчував, що тікає від самого себе, від власних думок! Але хоч би як швидко він мчав, думки не відставали від нього.
Він промчав над гнучким тілом левиці Сабор, яка йшла у протилежному напрямку — до хатини, яку він покинув.