— Ні, — сказав містер Філандер, — найменший кістяк, якого було знайдено в колисці, належав людиноподібній мавпі.
— Спасибі вам! — сказав Тарзан.
У передньому автомобілі Джейн думала швидко й неспокійно. Вона здогадалася, з якою метою Тарзан шукав можливості обмінятися з нею кількома словами, і знала, що їй доведеться відповісти йому найближчим часом.
Він не був людиною, якої можна легко позбутися, і це змушувало її з'ясувати для себе, чи не боїться вона його.
Чи може вона любити того, кого боїться?
Джейн зрозуміла, що в нетрях далеких джунглів вона перебувала під впливом захоплення, але в прозаїчному Вісконсіні чарівного захоплення не могло бути.
І бездоганно одягнений молодий француз не пробуджував у ній первісної жінки, як пробуджував стрункий лісовий бог.
Чи любить вона його? Тепер Джейн цього не знала.
Вона тихенько позирнула на Клейтона. Чи не був він людиною, вихованою в тому самому середовищі, що й вона? Людиною, суспільне становище і виховання якої були такими, які вона звикла вважати за необхідні для укладення шлюбної спілки?
Чи не вказував її здоровий глузд на молодого англійця, як на очевидного чоловіка для такої жінки, як вона: крім того, вона знала, що він любить її тією любов'ю, якої прагне кожна цивілізована жінка.
Чи могла вона полюбити Клейтона? Вона не бачила причини, яка б завадила цьому! Вдачею Джейн не була холодно-розсудливою; але виховання, оточення і спадковість привчили її узгоджувати все зі здоровим глуздом, навіть у сердечних справах.
Те, що її підносила в повітря сила молодого велетня, який обіймав її у далекому африканському лісі, і сьогодні знову у лісах Вісконсіну, здалося їй лише тимчасовим відгомоном гри емоцій і уяви в її жіночій природі — психологічний поклик первісного чоловіка до первісної жінки.
Якщо він не буде більше її торкатись, то потяг до нього припиниться, міркувала вона. Отже, вона його не любить. Це було не що інше, як миттєве марення, викликане хвилюванням та близькістю тіла.
Вона знову позирнула на Клейтона. Він був дуже гарний і шляхетний у всьому. Вона могла б пишатися таким чоловіком!
Саме в цю хвилину він заговорив. Хвилиною раніше або хвилиною пізніше — і доля трьох людей склалася б зовсім інакше, але доля вказала Клейтонові саме цю психологічну мить.
— Тепер ви вільні. Джейн! — мовив він. — Скажіть "так" — і я присвячу своє життя тому, щоб ви були цілком щасливою!
— Так! — прошепотіла вона.
Того самого вечора у маленькому залі чекання на вокзалі Тарзанові вдалося залишитися з Джейн віч-на-віч.
— Ви вільні тепер, Джейн, — сказав він, — а я пройшов крізь віки, з далекого й туманного минулого, з лігва первісної людини за вами, за своєю подругою, заради вас я став цивілізованою людиною, задля вас я перетнув океани й континенти, задля вас я буду всім, ким ви захочете. Я можу дати вам щастя, Джейн. у тому житті, яке ви знаєте й любите! Вийдете за мене?
Вперше вона звідала глибінь його кохання — усе, що він зробив за такий короткий час. було зроблено тільки з любові до неї. Вона відвернулася й затулила обличчя руками.
Що вона наробила! Вона злякалася можливості поступитися цьому велетневі і спалила свої кораблі, несвідомо остерігаючись зробити велику помилку, зробила ще більшу!
І тоді вона розповіла йому все: всю правду від слова до слова, не намагаючись захистити себе або виправдати свою помилку.
— Що ж тепер? — спитав він. — Ви зізнались, що ви мене любите. Ви знаєте, що я вас люблю! Але мені невідома етика вашого суспільства! Вирішуйте самі, бо вам краще знати, що певніше забезпечить ваш подальший добробут!
— Я не можу відмовити йому, Тарзане! — сказала вона. — Він також любить мене, і він гарна людина. Я ніколи не зможу поглянути у вічі ані вам. ані іншій чесній людині, якщо я не дотримаю обіцянки, яку дала панові Клейтонові! Я повинна дотримати її, а ви повинні допомогти мені нести мій хрест, навіть якщо ми сьогодні бачимося востаннє!
В цей час до зали увійшла решта, і Тарзан відійшов до вікна.
Але він нічого не бачив за вікном: перед його внутрішнім поглядом стояла невелика галявина, оточена живоплотом з розкішних тропічних квітів та рослин, над нею гойдалося віття могутніх дерев, а над усім цим панувала блакить екваторіального неба.
Посеред галявини, на невеликому земляному підвищенні сиділа молода дівчина, а поруч з нею сидів молодий велетень. Вони їли розкішні плоди й усміхалися, дивлячись у вічі одне одному. Вони були дуже щасливі і були зовсім самі!
Його мрії урвав прихід чергового по станції, який розпитував, чи немає тут часом мосьє Тарзана.
— Я мосьє Тарзан, — сказав Тарзан.
— Для вас звістка з Балтімора. Це телеграма, послана з Парижа!
Він узяв конверт і розірвав його. Телеграма була від д'Арно.
Тарзан прочитав:
"Відбитки пальців доводять, що ви — Грейсток. Вітаю!
Д'Арно".
Коли Тарзан прочитав її, увійшов Клейтон і рушив до нього з простягнутою рукою.
Ось людина, яка має титул і маєтки, що мали б належати Тарзану, яка збирається одружуватися з жінкою, яку любить Тарзан… і яка любить Тарзана! Одне слово Тарзана назавжди змінить усе життя цієї людини.
Воно відніме у нього титул, маєтки і садиби і… відніме усе це також і у Джейн Портер!
— Слухайте-но, чоловіче! — вигукнув Клейтон. — Мені досі ніяк не вдавалось подякувати вам за все, що ви для мене зробили! Ви мали досить клопоту, рятуючи наше життя в Африці й тут! Я страшенно радий, що ви приїхали сюди! Нам треба краще познайомитись. Знаєте, я часто думав про вас і про ваші дивовижні умови життя! Якщо дозволите мені запитати, то скажіть: як вас занесло у ті джунглі?
— Я там народився, — спокійно відповів Тарзан, — моєю матір'ю була мавпа, і вона, звісно, небагато могла мені розповісти про це. Батька свого я ніколи не знав.