Тарзан

Сторінка 15 з 69

Едгар Райс Барроуз

"А boy and а dog" (хлопчик і собака).

Ось вони, три комашки, які всюди супроводжували маленьку мавпу.

Він дуже-дуже повільно просувався у своєму навчанні, бо, сам того не знаючи, поставив перед собою надзвичайно важке й копітке завдання, завдання, яке здається неможливим — навчитися читати, не маючи жодного уявлення про літери й письмо і не підозрюючи про їхнє існування.

Він досяг своєї мети не через день і не через тиждень і не через рік; повільно, дуже повільно він вчився після того, як усвідомив можливості, що чаїлися в комашках, і до п'ятнадцяти років уже знав усі ті комбінації літер, які означали різноманітні малюнки у букварі та в двох читанках.

Про значення і вживання сполучників, дієслів, прикметників, займенників він не мав жодного уявлення.

Одного разу, коли йому було вже близько дванадцяти років, у шухляді столу, яку доти ніяк не вдавалося відімкнути, Тарзан знайшов декілька олівців, — провівши кінцем одного з них по столі, він із задоволенням побачив, що олівець залишив по собі чорну риску.

Він ретельно заходився біля цієї нової іграшки, і стіл невдовзі вкрився неправильними петлями та кривульками, а графіт стерся до дерева. Згадавши про сучок, яким він писав на піску, Тарзан вирішив використати для писання олівець і чистий папір, запас якого знайшов серед книжок.

Це виявилося нелегкою справою, бо він тримав олівець так, як тримав палицю або руків'я свого ножа, що аж ніяк не сприяло писанню на папері або виразності написаного.

Але він наполегливо шукав і нарешті знайшов таке положення олівця, при якому ним було найлегше водити по паперу. Врешті-решт йому вдалося відтворювати комашок дрібнішими, так само, як раніше великі літери кінцем сучка по землі.

Відтоді його успіхи пішли швидше. З допомогою великого словника та здорового глузду — вияву видатних розумових здібностей — він сміливо здогадувався про багато речей, які не міг осягнути розумом, і майже завжди його здогади збігалися з істиною. Щоправда, з роками він геть забув англійську мову, як живе слово, але книги поповнювали запас його понять, і він дедалі більше розвивався і проникав у таємницю неймовірного дива — людської думки.

На той час, як йому сповнилось сімнадцять, він уже навчився читати прості, дитячі читанки і вповні збагнув справжнє значення маленьких комашок.

Тарзан не соромився більше свого безволосого тіла чи людських рис обличчя, бо зрозумів, що він походив з іншої раси, не тієї, що його дикі й волохаті товариші. Він був ЛЮДИНА, вони були МАВПИ, а маленькі мавпи, що снували у верховіттях дерев, були МАВПОЧКИ. Він також знав, що стара Сабор була ЛЕВИЦЯ, а Гіста — ЗМІЯ, Тантор — СЛОН. Отак він навчився читати.

Відтоді він дуже швидко посувався в навчанні. З допомогою великого словника і допитливості здорового розуму, спадково наділеного надзвичайними мислительними здібностями, він зорієнтувався багато в чому з того, чого не міг по-справжньому збагнути, і досить часто його здогади були близькі до правди.

У навчанні Тарзана було чимало прогалин, передовсім через звичку його племені до мандрів, та навіть коли він не мав змоги сидіти над своїми книгами, його діяльний розум і далі дошукувався потаємного змісту гри, що його так захоплювала.

Шматки кори, пласке листя, рівні ділянки землі правили Тарзанові за зошити, на яких він видряпував вістрям свого мисливського ножа нові уроки.

Але хлопець не забував і про нагальніші вимоги життя.

Він вправлявся з мотузками і бавився своїм ножем, якого навчився гострити об пласке каміння.

Плем'я збільшилося з часу появи у ньому Тарзана. Оскільки під проводом Керчака мавпи зуміли витіснити зі своєї частини джунглів інші племена, їжі стало більше, а напади сусідів майже припинилися.

У міру змужніння молоді самці брали собі дружин з власного племені, а якщо щастило викрадати їх з іншого племені, то приводили їх у плем'я Керчака і вважали за краще жити з ним у мирі, аніж влаштовуватись самостійно.

Траплялося, що якийсь самець, сміливіший за своїх ровесників, пробував сперечатися за владу з Керчаком, але ще нікому не вдалося вирвати пальму першості у цієї лютої і жорстокої мавпи.

Тарзан посідав у племені особливе становище. Хоча мавпи і вважали його за свого, проте він дуже відрізнявся від них і відчував себе самотнім. Дорослі самці або цілковито ігнорували його, або так люто ненавиділи, що від передчасної смерті хлопця рятували лише дивовижні спритність і зграбність та ще відчайдушний захист величезної Кали.

Найнепримиреннішим його ворогом був Тублат, але завдяки саме Тублатові вороги Тарзана перестали його переслідувати. Цілком несподівано, коли йому було близько тринадцяти років, його враз залишили у спокої. Щоправда, часом хтось із його ворогів впадав у дивне шаленство, яке подеколи доймає самців багатьох великих звірів у джунглях. Але тоді ніхто з членів племені не був у безпеці.

Того дня, коли Тарзан завоював право на загальну повагу, плем'я зібралось у маленькому природному амфітеатрі, в низині між невисоких пагорбів, вільній від дерев та ліан. Відкритий майданчик був майже круглий. Зівсебіч височіли могутні могікани пралісу з такою суцільною стіною заростей між стовбурами, що дістатись на арену можна було лише по верховіттю.

Плем'я часто збиралося тут, не боячись вторгнень. Посередині амфітеатру стояв один з тих дивних земляних барабанів, які споруджують антропоїди для своїх дивовижних обрядів і звуки яких долинають до людей із глибин джунглів, але ніхто з людей ніколи не бачив цих обрядів.

Численні мандрівники бачили барабани великих мавп, багато хто чув їхній гуркіт і шум диких, страшних оргій первісних володарів джунглів, але Тарзан — лорд Грейсток — був єдиною людською істотою, яка брала участь у шаленій, несамовитій оргії думдум.

З цього первісного обряду виникли, напевне, всі форми та церемонії сучасної церкви й держави. В усі незліченні віки наші люті волохаті предки танцювали думдум під звуки своїх земляних барабанів під сяючим промінням тропічного місяця у надрах могутніх джунглів. Це почалось у ту давно забуту ніч, коли перший наш волохатий пращур, розгойдавшись на хиткій гілці, легко стрибнув на легкий дерен первісної арени.