В Гнилих Будищах він спізнався з попом Савою Нестеровським. В світлиці отця Сави був різаний дубовий сволок з словами, хто і коли збудував той дом; на покуті — образ Почаївської Богоматері і перед ним воскова свічка; стіл покритий килимом, а поверх килима білий наче сніг настільник; лавки липові, на другому столику гусла, над ними патрет Богдана Хмельницького, над патретом — поличка з книжками; далі — груба з кахель; на кахлях між квітками і птахами орли. Вони нагадали мені, каже Шевченко, розповідку Кониського про українця, що за такі малюнки на кахлях "покоштовав "пытки" і заплатив життям" 310.
308 Ibidem . — С. 470 — і далі.
309 "Воспоминания". — С. 13.
310 Поэмы и повести..., с. 473 — [474]. /160/
Цілий май подорожував Шевченко по Звенигородському та Каневському повітах через Шендерівку, Богуслав, Росаву, Потоки і Трипілля. З Трипілля він з Прехтелями поїхав темним бором понад Дніпром до Києва, спиняючись на попаси біля мальовничого ручая або на широкому лузі біля Дніпра. На попасах, заким пані Прехтель варить каву або лагодить їжу, Шевченко малював або сосну, або березу; на останньому попасі намалював групу сосон і коня, що пасеться. В Києві Тарас закватировав у домі будівничого Беретті; але в Києві довго він не всидів. Він каже в оповіданні, що рушив на Поділля та на Волинь 311. З останнім не можна мені погодитися, я бачу, що се у Шевченка, певне, наумисне, помилка; пізнішу поїздку свою на Волинь і Поділля він зарегистровав до червня р. 1845.
Мабуть, чи не до часу оцієї подорожі треба зарегистровати і той Шевченків вчинок, що переказав він р. 1859 д. Чалому. "Був я в гостях у пристава, — говорив він. — Під Великдень пішли ми з ним на діяніє. Постоявши в церкві, я, щоб часом не заснуть, вийшов з церкви і приліг собі під орішиною над рівчаком, повним води. Через рів була кладка. Люде йдуть до церкви, весело гомонять, несуть паски і поросята. Дивлюся: йде і панотець у своїй празничній рясі. Тільки що зійшов він на середину кладки, я на його: "Тю!" — А він шубовсь в воду... Я драла, увійшов у церкву, став між людьми і нічичирк" 312.
311 Ibidem. — С. [552] — 556.
312 Чалий М. К. Жизнь и произведения Шевченка, с. 149.
II
Тоді в Києві в Дворянському училищі на Подолі учителював Куліш. Шевченко був ще з року 1842 313 з ним знайомий і листовався, але після першої знайомості вони і досі не бачилися; Шевченко, через те, мабуть, гадав, що за такий довгий час він так перемінився, що Куліш не пізнає його. Тимто, — прийшовши до Куліша, Тарас, замість звичайного привітання, мовив своїм чарівним голосом:
313 Так посвідчив Шевченко на опиті в "III отделении", але не повідав, де саме він спізнався з Кулішем, але сказав тільки — "в одну из отлучок из Академии". Беручи оцю "отлучку" в значенні поїздки на Україну і знаючи, що до р. 1843 на Україну Тарас не їздив, можна гадати, що на опиті він помилився і замість р. 1843 — взяв рік 1842. /161/
— А вгадайте, хто я?
Тодішній душі Куліша не можна було по першому ж слові не вгадати, хто перед ним.
— Ніхто більш, як не Шевченко, — мовив він.
— Він самий.
Вже ж можна без помилки гадати, про що тоді була у їх бесіда; не могли вони не знати бесіди про те, як би його і Тарасові примоститися у Києві? У Куліша на той час поміж знайомими його, опріч таких людей, як Михайло Юзефович (помічник тоді куратора київського шкільного округа), були у Києві і такі щирі українці, як Михайло Максимович, а серед молодіжі — такі жваві ентузіасти, як Дмитро Пильчиків, Юрій Андрузький, Василь Білозерський і ін. Гурт молодіжі тієї був глибоко освічений Святим Письмом; се була молодіж, як каже Куліш, високої чистоти духової; апостольство любові до ближнього доходило у неї до ентузіазму. От серед сієї молодіжі благодатної з’явився Шевченко з голосним плачем своїм по нещасливій долі земляцькій і заспівав:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Спів сей для молодіжі був воістину гуком воскресної труби архангела. Якщо коли було говорено по правді, свідчить Куліш 314, що серце ожило, що очі загорілися, що над чолом у чоловіка засвітився полум’яний язик, то се було у Києві р. 1845. Серед тієї молодіжі сплодилася думка проповідувати між освіченими панами українськими визволення народу з кріпацтва шляхом просвіти, заразом християнської і наукової. Молодіж київська перш за все хотіла духом своєї любові натхнути луччих людей з панських родин, з’єднаних з нею високими інтересами науки і поезії.
Задля такої молодіжі Шевченко був чоловіком бажаним; немов само небо послало його до неї, і молодіж, як каже Куліш, взирала на його, як на якийсь світильник небесний. Такий погляд був погляд правдивий. Про його великого, хоч де в чому і пригніченого духа, можна сказати, що він буде світильник "горя и светя". Шевченко з’явився посеред нас, яко видиме оправдання нашого натхнення звиш 315.
314 [Куліш П. О.] Хуторна поезія. — [Львів, 1882]. — С. 8.
315 Ibidem. — С. 8 — 9.
Річ натуральна, що київська ота молодіж рада-радісенька /162/ була усіма заходами пікловатися, щоб Шевченко лишився жити у Києві, тим паче коли люде довідалися, що й Шевченко бажає саме того ж. Молодіж тоді вже добре знала Шевченкові твори; студенти без різниці національної читали їх з жадобою, переписували, виучували напам’ять. Інші, хто не вмів мови української, навчався її єдине на те, щоб читати і розуміти Шевченкові твори 316. Жодної помилки не зробимо ми, сказавши, що тоді саме у когось з людей того гурту і, може, ні в кого більш, як не у Куліша, сплодилася спасенна думка примостити Шевченка яко доброго маляра до "Комиссии для разбора древних актов", організованої у Києві р. 1843. Обставини склалися тоді так добре, що немов наумисне так, щоб посприяти Шевченкові. Комісія тоді саме була зреформована і повинна була взятися стежити археологічні й історичні пам’ятники нашої старовини 317. Про се комісії треба було добрих освічених малярів. А наймення Шевченка яко художника було тоді доволі добре відоме на Україні скрізь, а в Києві й поготів: видання "Живописної України" і "Русские полководцы" Полевого були відомі людям освіченим і разом з "Кобзарем", з "Гайдамаками" і з іншими творами Шевченка надбали йому популярності. В складі тієї комісії був яко "сотрудник" і Куліш, і його приятелі Максимович, Юзефович, Іванишев, Селін і інші. Головою комісії був Писарєв. Всі вони були знайомі з Рєпніними. Взагалі, склад комісії, так само її мета і простовання були переважно українські. Значить, не вельми великої праці треба було спожити на те, щоб Шевченка примостити до комісії. Запевне не відаю, а гадаю, що більш за всіх попрацювали в сій справі Рєпніни да Куліш.