— Чого ти, дурню, журишся! — зареготався Тарас. — Ось ну лишень ходімо на полювання; так зараз і дамо ради Петровському.
— Яким се чином?
— Тоді бачитимеш... ходім.
Скоро вийшли на академічний двір, тут, бачать, зграя гусей. Гуси були власність помічника поліцмайстра з Академії Соколова. Шевченко накинув одного гусака плащем своїм; вхопив його під паху, стис йому дзюба, щоб не кричав; та навзаводи до кватири Петровського. Петровського нема в господі; кватира на замку. Треба було Пономарьову і Шевченкові нести того гусака до себе, затуляти йому дзюба, щоб не кричав, але й уважати, щоб не задушився. Скоро вернувся Петровський, вони зараз до дверей його, прочинили і нишком пустили туди гусака. Гусак загегав, Петровський не стямився... Небавом все вияснилося і він намалював крила янголові, а тоді сторож-москаль зарізав гусака і зварив з його молодим жартунам юшку. Небавом Шевченко розжився на гроші і заплатив за того гусака. Брюллов, довідавшись про сей жарт, чимало сміявся 188.
III
Після недугу Шевченко перебрався на кватиру в д[омі] булочника Даннеберга в 9-й лінії Васильєвського острова. Що се була за кватира, про те повідав нам сам Шевченко: "Світличка, казав би, з меблями, так се була б неправда. Вдовж передньої стіни над робочим столом висіло дві полиці: на верхній стояли статуетки і коники барона Клодта, а нижня без ладу була завалена книжками. В світличці — єдине вікно, та й те напівзакрите. На стіні проти вікна порозвішувані виліплені з алебастру слідки ніг і рук, а поміж них маска Лаокоона із знаменитої натурщиці Фортунати" 189.
188 Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 591.
189 Поэмы и повести. — С. 468 — [469]. /99/
Не скажу я, чи в цій самій кватирі жив Шевченко і тоді, як ходив до його на сеанси дідич Петро Мартос. Останній про Тарасову тодішню кватиру повідає, що вона була недалеко від Академії, але "під небесами", себто вельми високо; б.уло дві світлички: прихожа зовсім порожня, а друга, з вікном круглястим, така маленька, що ледві містилося ліжко; та щось таке ніби стіл; на сьому столі були порозкидані без ладу малярські пристрої та шматки паперу. Стояв ще мольберт да покалічений дзиглик. Кватира не визначалася з охайності; скрізь лежав товстим шаром пил; по підлозі валялися шматки паперу. По стінах стояли рами з натягненим полотном. На декотрих з них були розпочаті патрети і малюнки" 190. Мені здається, що се та сама кватира, різниця між ними невелика. Мартос бував у Шевченка на сам кінець р. 1839, коли вже вернувся і кватирував з ним Штернберг. Останнього в степах киргизьких постиг такий недуг, що він мусив покинути Оренбурщину і вернутися до Петербурга. Вернувся він просто на кватиру до Шевченка 16 грудня і кватирував з ним до весни р. 1840. Тоді з Шевченком жив убогий молодий поляк студент Демський. Вечером Демський вчив Шевченка мови французької. Поспіх в науці, мабуть, йшов добре; бо під час, коли вернувся Штернберг, Шевченко з Демським перекладали Польдекокового "Брата Якова". Коли потім Демський помер, французькі книжки його перейшли до Тараса 191.
190 Вестник Юго-Западной и Западной России. — 1863. — Кн. X. — С. 32.
191 Кобзар. — Т. III (Художник). — С. 54, 59, 88.
По приїзді Штернберга Демський перебрався на другу кватиру.
Жили вони убого, грошей браковало.
Зимою в Петербурзі дні незвичайно малі, просто, як справедливо писав потім Шевченко до Квітки, "ні день, ні ніч, а так, чортзна-що таке; прокинешся рано, тільки що заходишся малювати, дивися, вже й ніч. Тільки пензлі миєш, більш нічого". Одно слово, без світла не багацько встигнеш зробити за день! Коли без світла, напр[иклад], у грудні можна обійтися з 10 до 2 години дня, то се ще й добре. Тим-то Шевченко і Штернберг мусили "за останні гроші" придбати собі робітницьку лампу. Як же вони зраділи, принісши її до своєї кватири! "Принесли її в свою келію, засвітили ще серед білого дня, посідали біля неї і наче діти ті маленькі забавлялися нею". Після першої радості Штернберг взяв книжку і почав читати до лампи; а Шевченко взяв /100/ якусь малярську роботу і сів з другого боку лампи; та отак "удень з огнем" і просиділи до 5-ої години, доки не пішли на лекції. В Академії усій натурній класі оповістили про своє придбання. Покликали декого з товаришів подивитися на те диво і справили "вечірку", себто чай з сухарями. Ми, — додає Шевченко, — "були тоді убогими, але невинними дітьми. Боже, куди залетіли оті дні ясні, дні золоті! Куди поділася непорочна сем’я юнаків натхненних?!" 192.
Таким чином, бачимо, що через увесь 1839 рік житлом Шевченка була дійсне убога келія, коли не в землі де, під чотирьохосадною кам’яницею, дак десь "під небесами". Але ж як легко було б Шевченкові проміняти убогу келію на ясні світлиці в кватирі Брюллова! Та ні ж: почуття волі, почуття незалежності не дало йому того вчинити.
В оцій убогій його келії разом з Штернбергом перебував якийсь час і знаменитий художник Айвазовський. Останній не сподобався тоді Шевченкові: наш поет спостеріг, що у Айвазовського "є щось несимпатичне, нехудожницьке, таке щось ввічливо холодне, що відтручає від його" 193.
Навесні р. 1820 Штернберг і Айвазовський на одному пароході поїхали за границю. Провести першого зібралося чоловіка десять художників, а вже ж між ними і Шевченко, а проводити Айвазовського не було нікого. З того часу не судилося вже Шевченкові бачитися з Штернбергом: останній помер в Римі того самого (1847) року, коли друга його Тараса постигла катастрофа заслання. Час, проведений з Штернбергом, лишився в Тарасовій пам’яті яко ліпші дні його віку. Вже на порозі з "смердячої казарми" (1857) Шевченко, згадавши Штернберга, пише: "Незабутні, золоті дні! (1839) Ясним сном радощів прилетіли ви перед мене і лишили нестертий слід чарівних споминок. З Штернбергом ми тоді (1840) були ще тільки юнаки, що ледві вбилися в пір’я" 194.
192 Поэмы и повести. — С. 469.
193 Кобзар. — Т. III (Художник). — С. 65.
194 Записки... — С. 55. [(Запис від 10 лип. 1857 р.)].
IV
Не можна сказати, що матеріальне убожество Шевченка, в якому він перебував р. 1839, залежало від недостачі заробітків. Заробітки траплялися йому, та раз, браковало /101/ йому на їх часу вільного, а друге, — траплялося й таке, що замозольованого заробітку він в вічі не бачив; бо заказники роботи не платили йому за працю. Ми зараз запевнимося, що й Сошенко, а за ним ще гірш і Чалий зовсім не по правді попрікали Шевченка гулянками. Останній пише 195, що світські гулянки і артистичні "кутежи" (загри), від яких силковався Сошенко здержати Шевченка, але від яких не спроможен був здержатися і сам великий учитель Шевченка — Брюллов, ідол академічної молодіжі, лишили сліди на увесь останній вік Тарасів і темною плямою лягли на дорогу нам пам’ять Кобзаря.