Дійсно бачимо, що Тарас жваво береться за роботу: кілька разів стріваємо його зранку до 4-ї години в Ермітажі за роботою, навіть і в такі дні, як 14 і 18 мая, коли в Петербурзі був великий друзяка його Михайло Семенович Щепкін 921.
918 Ibidem. — С. 196.
919 Записки... — С. 203 — 205.
920 Записки... — С. 200.
921 Ibidem. — С. 207. /459/
Трудно, певніш мовити неможливо художникові пра цювати, не маючи власної майстерні, а Шевченко, не маючи навіть власної кватири і живучи в Артемовського, працював цілий місяць, доки улаштовався з власною кватирою і робітнею. По наказу начальства, Шевченко повинен був жити у графа Толстого, під його доглядом; в кватирі графа бракувало відповідної світлиці 922. Тарас прохав Толстих, щоб дали йому кватиру де-небудь в Академії 923. Бажання його вволили тільки з початку червня 924.
Під кватиру Шевченкові дали в Академії дві світлички: одну задля спання і задля кабінету в антресолях, другу під нею, опостінь з церквою. В останній була у його робітня художника. Обидві світлички були маленькі і вельми тісні і вузькі, найпаче робітня з одним вікном 925. Тут був і стіл з книжками та з естампами, мольберт, проста канапка, два зовсім вже простих дзиглики! Убога ширма (параван) відгороджувала в хаті двері. Жодної оздоби в світлиці не було... Шевченко працював тут яко художник, сидячи звичайно під вікном. З робітні виходили маленькі двері, що узенькими, тісними сходами вели на антресолі, в кабінет поета. Се була низенька, невеличка, теж з одним вікном світличка. В кутку "кабінету" з правого боку стояв стіл, на йому Шевченко звичайно писав. Далі стояло ліжко з убогою постелею, на ліжку лежав кожух. В ногах ліжка стояв другий, зовсім простий стіл, на йому графин з водою та убогий прибор до пиття чаю, під столом — рукомийник. Ні на вікнах, ні на стінах оздоби і тут не було; жив поет, як кажуть, наче в поході, про жодний комфорт не дбав він 926.
Чимало людей освічених заходило до Шевченка, але сам тільки Микешин 927 спостеріг в кватирі його бруд і велику неохайність і розповідає, що поет рідко коли прибирав свою світличку. На столі, каже він, валялися у його слоїки з їдкими квасами, неминуче потрібними при роботі офортів, а біля них українське намисто і свиняче сало. Прибирати в світличці Тарас не забороняв би то свойому слузі тільки в ті "торжественні" дні, коли ждав до себе Олдріджа.
922 Вест[ник] Евр[опы]. — 1883. — [Кн.] VIII. — С. 838.
923 Кобзарь. — 1895. — Т. III.
924 Истор[ический] вестн[ик]. — 1896. — Кн. VI. — С. 898.
925 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 731.
926 Русская речь. — 1861. — №№ 19 — 20. — Кобзарь. — 1876. Споминки Полонского.
927 Кобзарь. — 1876. — Споминки Микешина. У Чалого див. с. 132. /460/
Тоді слуга причепурював і постіль, що завжди стояла неприбраною: на їй валялася відлога, пучки барвінку, сухої рути та інших степових квіток з України. Слуга, прибираючи в світлиці, злорадно викидав квітки ті геть з хати. Виходить із слів Микешина, що Тарас не дбав би то зовсім, щоб у хаті у його було чисто, охайно, чепурно. Але я сьому зовсім не йму віри. Перейшовши усе життя Шевченка, я запевнився, що він, навпаки тому, що каже Микешин, був чистюк, людина чепурна, любив охайність і в себе, і в других. Та коли б дійсно був той бруд і неохайність, то не можна ж гадати, ніби з інших Шевченкових провідачів, що заходили до його не "в торжественні" дні, а в звичайні й несподівано, ніхто не помітив того бруду і нехлюйства. Вже хто-хто, а такий незвичайно великий чистюк, як Костомарів, не проминув би на се звернути увагу і згадав би в своїх споминках. Отже, ні він, ні Полонський, ні Тургенєв, ні Жемчужников, ні хто інший про неохайність та бруд у Шевченковій кватері ні словом не споминають, а К. Ф. Юнге в листі до мене пише, що в кватері Шевченка в Академії жодного бруду або неохайності не було. Служив йому один з сторожів Академії, вельми добродушний старик, котрий чепурив кімнатки хоч і не так, як би се було під доглядом жіночого ока, але щодня прибирав так, що ніяка неохайність не кидалася в вічі. Шевченко любив чистоту і все красиве, зграбне, і неминучий нелад життя бурлацького, нежонатої людини був про його вельми тяжким". Звернув би увагу на бруд, коли б він був, така перейнятлива людина, як син Н. Б. Суханової. Останній кілька разів на тиждень приходив до Шевченка вчитися малювати, і ми в споминках Бориса Гавриловича 928 читаємо супротилежне тому, про що просторікує небіжчик Микешин.
"Мені, — каже Суханов, — вельми прикро було читати, що Микешин про Шевченкову робітню розповідає, немов про який свинушник. Студія Тараса Григоровича і спальня його в антресолях не були interier’ом голландського Minherra, але ж не було там і того гайна, про яке розповідає Микешин. Хто бував у студії художника, та ще убогого, той відає, який там звичайно гармидер, що виходить з самої роботи".
928 Киев[ская] стар[ина]. — 1885. — Кн. II. — С. 252. /461/
VII
Перебравшись на власну кватеру в Академію, Шевченко пильно, загарливо, як властиво його палкій натурі, взявся до праці над офортами, і кожен вдатний відбиток надавав йому радісного захвату 929.
Гравюра вимагала праці сталої, упертої, посидячої. З початку червня траплялося, що гості-провідачі, і запросини на обіди, і різні вечерки відривали художника від праці. Але небавом більшість знайомих пороз’їздилася літувати, хто на села, на хутори, хто за границю, і Тарас почав так пильно працювати коло гравюри, що, мабуть, віддаючи їй увесь час, покинув далі писати і свій журнал щоденний, закінчивши його властиво ще 19 мая, після чого до журналу він вдався тільки раз єдиний, записавши 13 липня прекрасні свої вірші "Сон" ("На панщині пшеницю жала"). Спинивши свій щоденний журнал, Шевченко позбавив і своїх біографів найдорогоціннішого і певного матеріалу життєписного, через що за час з червня р. 1858 матеріал наш знов убожіє. "Запрягтись в роботу, як той щирий віл, я, — писав Шевченко до Щепкіна, — сплю на етюдах, з натурного класу не виходжу. Так ніколи, так ніколи, що часу нема написати і невеликої цидулки" 930.
929 Юнге К. Воспоминание о Шевченко. — Вестн[ик] Евр[опы]. — 1883. — Кн. VIII. — [С. 837 — 842].