912 Кобзарь. — 1867. — Т. II. — С. XV — і далі.
913 Лист до мене К. Ф. Юнге. [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 196].
На сей раз нам треба спинитися перш за все на "препрославленому" і в "споминках" дечиїх, і в декотрих біографіях пиячестві Шевченка. Спинимося, щоб, вказавши на вигадки /456/ і пустомельство про се пиячество, не вертатися вже до його аж доти, доки воно не покажеться перед нами яко факт цілком певний, хоч і тяжко скорботний. "У Тараса, — каже Микешин, — було дві вади: випивання і вдавання з себе циніка. Від сього він би то не здержувався навіть при молоденьких донях графів Толстих".
А послухаймо, що каже про се саме доня Толстих Катерина Федорівна Юнге. "Впродовж двох років я майже щодня бачилася з Шевченком, — каже вона 914, — і ні разу не бачила його п’яним, ні разу не чула з уст його якогонебудь такого слова, що не личило б, і ні разу не помітила, щоб він в поводженню чим-небудь відрізнявся від людей добре вихованих. Ми відали, що він любить випити, і пильновали здержувати його, але єдине ради того, щоб зайва чарка не пошкодила його здоровлю. Становлячи було перед ним ром, я було, жартуючи, кажу до нього: "Глядіть же, не ром з чаєм, а чай з ромом". Незабутніми мені довіку будуть поїздки наші влітку на морські "тоні". Тут і пили, і співали. Коли б Шевченко позволив собі що-небудь зайве або таке, що не личить, так, певна річ, такий вчинок здивував би мене і мою маму".
Здається, одного сього свідоцтва досить на те, щоб "пиячество і цинізм", що Микешин спостеріг за Шевченком, признати в ліпшому разі легкодушною вигадкою; але, опріч Юнге, є у нас ще й інші свідки проти Микешина.
Ученик Тарасів Борис Гаврилович Суханов-Подколзін, що був тоді майже однолітком з п. Юнге, розповідав нам от що 915: "В домі моєї нені Шевченко обідав вельми часто. За обідом усяких вин було досхочу. Одначе ніхто ніколи не помітив, щоб Шевченко був хоч напідпитку; ніхто ніколи не спостеріг, щоб він уживав цинічних виразів або хоч таких, що не личать. Та й чи можна ж гадати, щоб моя неня, людина світська, аристократка, розумна і добре вихована, пускала мене самого учитися до такого чоловіка, що пиячив і був циніком? Може, — каже далі Борис Гаврилович, — потім, коли вже я не ходив учитися до Шевченка [себто вже р. 1860), він і запивав, але я про те не відаю; перед мене образ Шевченка стоїть цілком чистим від надужиття алкоголем".
914 Вестн[ик] Европы, [Кн.] VIII. — 1883. — [С. 839].
915 Киев[ская] стар[ина]. — 1885. — [Кн.] II. — С. 232. /457/
Можна б навести свідоцтво проти Микешина ще й інших людей, як от, напр., Костомарова, Білозерського, але досить і того. Запевне ми бачимо одне, що коли Тарасові і траплялося коли випити зайву чарку або, як сам він каже, "нализатися", так траплялося се до осені р. 1860 тільки в товаристві таких людей, що самі не вміли вгадати міри та і його спокушали, силовали до чарки, а він у такому разі не орудовав стільки потужною силою характеру, щоб встояти проти спокуси. Товариське почуття розвинено було у його так широко, що з того часто надуживали товариші його на лихо доброму і потульному поетові.
VI
Певний факт широкої знайомості Шевченка в Петербурзі і непевні вигадливі звістки про його "пиячество" стали декому з його біографів основою до того, щоб сказати, що він у Петербурзі нічого не робив, тільки гуляв та "предавался возлияниям Бахусу".
Дійсність показує нам, що не так воно було. Вимученому і морально зголоднілому організму зовсім натурально було погоїти хоч трохи рани десятилітнього голодовання властивими людям культурним розвагами, себто добрим освіченим товариством, музикою, театром і т. ін. І бачимо, що Шевченко ходить на спектаклі, що частіш навідується до співачки Грінберг, впивається співами її, Артемовських і інш. 916, їздить з Толстими і іншими товаришами на берег моря, в Павловськ і т. ін. Але ще ясніш бачимо, що він не забуває і працювати коло улюбленого свого діла. Правда, за той час, майже до самого р. 1859, Тарас трохи що не зовсім нічого з творів поетичних не написав, але ж сущий поет — не ремісник, він не може писати раз у раз: він творить тоді тільки, коли до його завітає та гостя, що зоветься натхненням. Знати одначе, що й коло поезії Тарас по спроможності працював.
4 квітня Каменецький доручив йому усі його поезії, що попереписував Куліш. Він заходжується зробити з них ви бір і взятися до видання і за тиждень справив се діло. 11 квітня він передав Каменецькому вибрані поезії і прохав його клопотатись в цензурному комітеті про дозвіл надруковати їх "під фірмою — Поезії Т. Ш." 917.
916 Записки... — С. 196 — 202.
917 Записки... — С. 191 і 192.
Будемо бачити, /458/ що справу з дозволом і друкованням "Кобзаря" воловодили трохи не два роки. Тоді ж таки поет заходжувався писати "Лунатику" , та нема жодної указки на те, щоб він її написав. Маємо певні факти, що наш художник, не гаючись, по приїзді в столицю взявся працювати коло гравюри 919. До гравюри тягла його більш за все власна охота, але були й інші спонукання, як матеріальні, так і моральні, викликані умовами дозволу йому жити в Петербурзі, і почуття самоповаги.
Граф Толстой, піклуючись про дозвіл Шевченкові працювати в Академії, в мотивах своєї просьби більш за все налягав на те, щоб дати художникові спромогу більш навчитися штуки і поширити свою художницьку освіту. Він взяв на себе, так сказати, поруку за Шевченка. Останній добре тямив велику вагу моральну тієї поруки, уважав на неї і пильновав довести фактами, що граф Федір Петрович не помилявся, даючи за його поруку, і не каятиметься, що дав її. Фактом такого доводу могла бути тільки Тарасова праця яко художника, поступ його в штуці і признання сього поступу людьми компетентними. Тямив Тарас і те, що з погляду практичного треба йому придбати степінь академіка.
Таким чином, він при першій зустрічі зі знаменитим тоді професором гравірування Йорданом зняв бесіду про свої заміри працювати коло гравюри. Йордан висловився, що охоче буде запомагати йому, і Тарас, "зрадівши такій любій та щирій заохоті, зараз же, по розмові з Йорданом, двічі обійшов усі залі Ермітажу, щоб вибрати картину на першу пробу з акватинтою. Після уважного огляду спинився він на ескізі Мурільйо "Свята родина". "Простосердий, — каже Шевченко, — гарний твір, я не бачив з таким змістом картини, щоб до неї так припадала назва, як до геніального ескізу Мурільйо. Дак оце за помочію Бога та Йордана і візьмуся за пробу!" 920 Се було 3 мая, за місяць по приїзді його до Петербурга.