— Життя в мене не склалося, а от старший брат живе заможно, він успадкував батьківське добро. А я там нікому не потрібен.
— А я гадав, ви працюєте на курорті в Нагаока.
— Невже?.. Старша з дівчат — моя дружина. Вона молодша за вас на рік, їй зараз дев'ятнадцять, і вже вдруге у мандрах передчасно народжує дитину. Немовля пожило тиждень і вмерло. Дружина ще й досі не може отямитись. Літня жінка — то моя теща. А танцівниця — моя рідна сестра.
— Танцівниця? Якій чотирнадцять років?..
— Атож... Мені не хотілося, щоб вона стала мандрівною артисткою, але ж обставини іноді сильніші за нас.
Потім парубок сказав, що його звати Ейкіті, дружину — Тійоко, а сестру — Каору, що третя дівчина, Юрі— ко, родом з Осіма, найнялася їм помагати. Оповідаючи про своє життя, Ейкіті дивився на річкове плесо й мало не плакав — так душу роз'ятрили спогади.
Коли вже ми поверталися до нічліжки, то зустріли танцівницю. Вона сиділа навпочіпки край дороги й гладила по голові собачку. Я вирішив повернутися в готель і сказав:
— Заходьте до мене в гості.
— Спасибі, але мене саму...
— Приходьте з братом.
— Гаразд, прийдемо.
Невдовзі прийшов один Ейкіті.
— А де ж дівчата?
— Мати не пустила.
Не встигли ми досхочу пограти в го, як дівчата перейшли міст і за хвилю вже стукотіли своїми гета на другому поверсі готелю. Чемно вклонившись, вони непевно зупинилися на веранді.
— Це моя кімната. Не соромтесь, заходьте.
Першою поріг переступила Тійоко.
Цілу годину гості просиділи в мене, а потім спустилися в купальню, запросивши й мене з собою. Я пообіцяв прийти, але посоромився. Першою з купальні вернулася танцівниця.
— Ідіть, вам помиють спину,— передала вона слова Тійоко.
Я не пішов купатись, а просидів з танцівницею за грою в го. Дівчина вміла добре грати. На її місці Ейкіті чи інші жінки давно програли б. Мені не довелося робити легких ходів — навмисне для неї, і це було приємно. Ми були самі. Спочатку танцівниця здалеку тяглася рукою до фігур, але помалу захопилася грою і вже не помічала нічого довкола себе, схилившись над дошкою, її напрочуд гарне чорне волосся майже торкалося моїх грудей. Несподівано дівчина почервоніла й сказала: "Вибачте, я не можу залишатися довше, а то мене сваритимуть". І вибігла з кімнати. Перед купальнею її вже чекала літня жінка. Тійоко та Юріко теж не піднялися в мій номер, а заквапилися додому.
Цього разу Ейкіті просидів у мене майже до вечора. З вигляду простодушна й лагідна господиня готелю зауважила мені, що, мовляв, таких людей, як оті волоцюги— артисти, не варто пригощати.
Пізно ввечері я зупинився під нічліжкою й почув, як літня жінка навчала Каору гри на сямісені. Помітивши мене, дівчина збентежилася й відклала інструмент. Але відразу ж послухалася своєї вчительки й грала далі. Щоразу, коли вона підвищувала голос, літня жінка повторювала:
— Я ж тобі вже казала — не кричи.
Ейкіті запросили в ресторан навпроти, і тепер звідти долинав його протяжний спів.
— Що це він співає?
— Утаї[14].
— Утаї за вечерею? Як дивно.
— Все одно торговець городиною у співі тямить небагато.
Тим часом фусума в кімнаті мандрівних артистів від— сунулась, і літній чоловік, торговець свійською птицею, Що наймав кімнату в нічліжці, запросив дівчат на вечерю. Танцівниця і Юріко, прихопивши з собою хасі[15], зайшли до нього і взялися до курятини, засмаженої на сковороді. Коли дівчата підвелися, щоб іти, торговець поплескав танцівницю по плечу. Літня жінка тут же обурено вигукнула:
— Гей, ви! Не займайте!
Танцівниця попросила торговця почитати вголос "Подорож Міто по країні". Той трохи почитав, але незабаром пішов. Не звертаючись безпосередньо до мене, дівчина все казала літній жінці, що хотіла б почути продовження цієї історії. Коли я з потаємною надією взяв у руки збірник оповідань, дівчина відразу підійшла до мене. А щойно почав читати, як нахилила до мене споважніле обличчя і втупилась своїм ясним поглядом у моє чоло. Мабуть, вона завжди так поводилася, коли їй читали книжку. Кілька хвилин тому вона так само горнулася до торговця птицею. На її вродливому обличчі особливо вирізнялися гарні карі очі з чарівними лініями повік. Усміхалася вона, як квітка.
Незабаром Каору покликала служниця з ресторану. Перевдягаючись, вона сказала мені:
— Я скоро вернуся, почекайте трохи, будь ласка, дочитаєте мені оповідання.— Вийшовши в коридор, вона вклонилась і додала: — Ну, то я йду.
— Тільки гляди, не співай,— звеліла жінка, і дівчина, взявши в руки барабан, кивнула головою.
— У неї саме ламається голос, — пояснила літня жінка.
І ось уже танцівниця сидить на другому поверсі ресторану й вибиває на барабані, а мені здавалося, наче вона в сусідній кімнаті. За кожним ударом барабана серце моє радісно здригалося.
— Тільки-но з'явився барабан, як товариство повеселіло,— позираючи в бік ресторану, сказала жінка.
Тійоко та Юріко теж пішли в ресторан. Десь за годину всі четверо повернулися додому.
— Оце все...— Танцівниця поклала жінці в долоню срібняк у п'ятдесят сен.
Ще деякий час я читав уголосі "Подорож Міто по країні". Потім мандрівні артисти згадали про померле дитя, розповіли, що воно було таке тендітне, аж світилося, не мало сили навіть плакати і через тиждень померло. Здавалося, моє приязне ставлення знайшло в їхніх душах відгук, адже я не виявляв ні зайвої цікавості, ні зневаги, я просто забув, що вони мандрівні артисти. Тож нічого дивного, що вони запросили мене неодмінно побувати в них дома на острові Осіма.
— Вам найкраще підійде дідусева хатина. Там вам буде спокійно, зможете навіть працювати, вчитися,— переконували мої супутники.— В нас дві невеличкі хатини, а одна, в горах, часто порожнює.
Ми також домовилися, що на Новий рік з моєю участю в порту Хабу буде влаштовано театральну виставу.
Я збагнув, що справжня причина їхніх мандрів — не злидні, а скорше безтурботна вдача, бажання постійно насолоджуватися духмяним запахом полів. Здавалося, всіх їх єднає щира кревна любов. Тільки сором'язка Юріко при мені бука, завжди неговірка й похмура.
Опівночі я залишив нічліжку. Дівчата вийшли мене проводжати. Взувши гета, танцівниця вийшла до воріт і глянула на чисте небо.