Танцівниця з Ідзу

Сторінка 3 з 7

Ясунарі Кавабата

Незабаром почулось тупотіння людських ніг: розвеселіле товариство танцювало чи, може, гралося в кота й мишку. Та ось усе стихло. "Що віщує ця коротка тиша? — намагався вгадати я, втупившись у пітьму.— Невже цієї ночі чиїсь брудні руки торкнуться танцівниці?"

Я засунув віконниці й ліг; серце гнітив важкий тягар. Я пішов у басейн. Спересердя розбурхав воду.

Злива вщухла, з-за хмари виринув місяць. Умита дощем осіння ніч проясніла. "От би кинутись туди... босоніж... мерщій... Та все одно нічим не зараджу..." — подумав я. Минула друга година ночі.

III

Другого дня після дев'ятої мій знайомий зайшов до мене в номер. Я щойно встав і запросив його з собою у купальню. Стояла погожа днина бабиного літа, виповнений до краю потік перед готелем блищав у теплому сонячному промінні. Вчорашні муки видались мені бентежним сном.

— Гулянка вчора тривала довго? — спитав я парубка.

— А хіба ви чули?

— Авжеж, чув.

— То все галасували тутешні. Набридливий люд,— спокійно відповів парубок, і я замовк.

— Он там, на тому боці, наші. Гляньте! Здається, помітили нас і сміються.

Я поглянув на той бік річки, до громадської купальні, куди парубок показував рукою. У хмарах пари видніло кілька людських тіл. Несподівано з огорнутої парою лазні вибігла гола жіноча постать і, зупинившись на березі, приклала до губ долоні і щось гукнула. То була танцівниця. Милуючись її струнким, як молода павловнія, тілом, я почував себе так, ніби пив чисту джерельну воду. Опам'ятавшись, я глибоко зітхнув і розсміявся. "Ну зовсім як дитина! Тільки невинна дитина здатна гольцем вибігти на сонце, зіп'ястися навшпиньки й гукати знайомих!" На душі в мене було так погідно, як у чистому небі. З уст не сходив радісний усміх.

Який же я дурень — думав, їй сімнадцять років. А все через ту пишну зачіску. До того ж її одягли, як дорослу.

Коли я повернувся з парубком у номер, біля готелю з'явилася старша дівчина. Вона задивилася на квітник хризантем. Танцівниця в той час уже йшла через міст. Літня жінка вийшла з лазні й дивилася, що роблять дівчата. Танцівниця здвигнула плечима, — мовляв, що вдіяти, коли не дозволяють? — засміялася й заквапилася назад. Літня жінка підійшла аж до моста й гукнула:

— Заходьте в гості!

— Заходьте в гості! — повторила за нею старша дівчина, і вони пішли.

Парубок просидів у мене аж до сутінок. Пізно ввечері, коли я грав у го[12] з мандрівним торговцем паперовими виробами, до мене раптом долинули звуки барабана. Я хотів підвестися.

— Мандрівні артисти йдуть.

— Атож... Та навіщо вони вам?.. Ваш хід. Я поставив сюди,— налігши грудьми на гральну дошку, торговець поринув у гру.

Я почав нервуватися — вони ж підуть, авжеж, підуть... Знайомий парубок гукнув:

— Добрий вечір!

Я вийшов у коридор і помахом руки запросив артистів до себе. Вони на мить спинилися, пошепотілися між собою, а тоді рушили до веранди. Низько вклонившись, як гейші, дівчата привіталися:

— Добрий вечір!

На гральній дошці мене чекала поразка. От і чудово!

— Здаюсь, здаюсь. Я програв.

— Невже? В мене скрутніше становище. Давайте подумаємо, позиція досить складна...

Байдужий до артистів, торговець порахував свої очки й почав знову розставляти фігури. Дівчата поклали барабан і сямісен у кутку й собі присіли біля дошки з японськими шахами. Тим часом я програв партію, хоча спочатку здавалося, що перемога за мною.

— То як? Може, ще зіграємо? — настирливо допитувався торговець.

Але я лиш безглуздо всміхався. Партнер махнув на мене рукою і пішов у свою кімнату.

Дівчата підступили до дошки.

— Вам ще треба сьогодні працювати? — запитав я.

— Взагалі треба...— відповів парубок і глянув на дівчат.

— Та годі вам стільки виступати. Побудьте краще тут і відпочиньте.

— Гаразд.

— А вас не сваритимуть?

— Однаково зараз гостей мало.

За грою в го ми й незчулися, як настала північ.

Коли танцівниця пішла, я ніяк не міг заснути, тоді вийшов у коридор і гукнув торговця паперовими виробами.

— Іду!..— озвався шістдесятирічний дідок і жваво вискочив із кімнати.

— Чогось не спиться. Будемо грати до ранку.

Настрій у мене був рішучий.

IV

Ми домовились вирушити до Югано вранці о восьмій годині. Натягши на голову куплену біля купальні мисливську шапку, а кашкет заховавши в ранець, я подався до нічліжки, що стояла над шляхом. Сьодзі на другому поверсі були широко розсунуті, отож, довго не роздумуючи, я піднявся нагору. Та в коридорі розгублено зупинився: мандрівні артисти ще спали. Недалеко від порога разом із середульшою дівчиною спала танцівниця. Помітивши мене, вона зашарілась і затулила обличчя долонями. Помада на губах у неї трохи розмазалась. Розглядаючи її привабливу сонну постать, я відчув, як серце моє шалено закалатало. Відкинувши укривало, танцівниця граціозно кивнула мені головою.

— Дякую за вчорашній вечір.

Я стояв ні в сих ні в тих.

Знайомий парубок спав разом із старшою дівчиною. А я й не підозрював, що вони — подружжя!

— Ой, вибачте. Ми хотіли сьогодні рушати в дорогу. Але ввечері нам ще треба виступити на бенкеті, тож доведеться затриматись. В усякому разі, навіть якщо ви зараз підете, ми ще матимемо нагоду зустрітися. Ми зупинимося в нічліжці "Косюя",— присівши на постелі, сказала літня жінка.

Мені здалося, що мене покинули, відцуралися.

— А може б, і ви побули тут ще день? Усе-таки гуртом веселіше. Почекайте ще цей день, а завтра підемо разом,— порадив парубок.

Літня жінка й собі докинула:

— Залишайтеся. Завтра ми неодмінно вирушимо до Сімоди, бо післязавтра минає сорок дев'ять днів, відколи померло наше маля, і ми заздалегідь вирішили, що мусимо на цей день устигнути до Сімоди. Вибачте, що я так кажу, але, видно, сама доля послала вас, щоб і ви помолилися за душу нашого маляти.

Я погодився зачекати ще день, зійшов униз і заговорив До чоловіка за брудною конторкою, сподіваючись, що мої знайомі скоро встануть. І справді, незабаром з'явився парубок і запросив мене на прогулянку. Ми пройшли трохи уздовж шляху й зупинилися на мостику. Спершись на поруччя, парубок розповів мені про своє життя: він якийсь час служив артистом трупи новітнього токійського театру "Сімпа", і навіть тепер на острові Осіма іноді влаштовує театральні вистави на бенкетах — показує уривки з п'єс (тому й носить із собою у фуросікі[13] меч, а в вербовому кошику — одежу й різне причандалля).