— Який човен?
— Ти що, верблюд? Чи тобі позакладало? Моторний човен водити вмієш, питаю?
І він знову чвиркнув.
— Матимеш на пляшку кальвадосу.
Зрештою чи не байдуже, де заробити кілька песо? Тягати лантухи з пароплава не легше. Та й де вони, ті лантухи?
Сергій підвівся і, очевидно, саме вчасно, бо в найближчій групці індіян змовкла гітара. Докерів явно зацікавила барвиста особа бороданя.
— Вмію.
І молодик у сомбреро повів його в той бік причалів, де на воді погойдувалися сотні невеличких баркасів, човнів та яхт. Рудого вітали захопленими вигуками і… добірною російською лайкою. Причому, лаялись буквально всі: і пикатенький підліток, і обидві дівчини в куцих вузеньких спідничатах. Сергій аж остовпів. Невже на… росіян натрапив! На "співвітчизників". Але підозра його розвіялася, щойно він почув чисту іспанську мову й, головне, імена: Педро, Хуаніто, Ізабелла, Дорі.
Кінець кінцем яке це має значення для нього, Сергія Ряжанки. Він тут людина стороння. Аби заробити кілька песо, щоб вистачило дочекатись Горбатюка. А там… Та й ці дурепи, певно, самі не знають, що плещуть. Почули від хлопців і собі…
— Куди їхати?
За всіх відповів рудий:
— Куди хочеш… — Борода його розпливлася, що мало означати посмішку. — Така собі прогулянка невелика, розумієш? Прогулянка із сеньйоритами. — Він трохи помовчав і додав: — Їдь і блимай пильно вперед, щоб, бува, на підводну скелю не напоротись. — Подивився, чи зрозумів його Сергій. — Назад озиратись не обов'язково. — І чвиркнув через борт, неначе поставив крапку. Компанія реагувала притамованим виском.
Мотор і стерно були в носовій частині. Ряжанка залив у бак бензину, перевірив мастило й свічки. Машина завелася з першого разу. Обережно відштовхнувся, дав задній хід, потім розвернувся, й човен поволі набрав швидкість. Над океаном і досі стояла задуха. Сергій опустив скло й підставив пругкому вітрові спітніле чоло. На душі враз полегшало, навіть голод угамувався. Стерно підкорялось найменшому порухові руки. Сонце било просто у вічі, й Сергій задоволено мружився. Чи можна перетнути Великий океан на такій шкаралупині? Мабуть, і місяця не стачить…
На кормі якийсь час лунали смішечки, виск, вигуки вдаваного обурення, плескіт води; Сергій спочатку дослухався, потім забув, захоплений величною панорамою безмежного блакитного простору. Але хвилин за десять озирнувся: чи не надто віддаливсь од берега. Так можна заїхати й лихому на роги…
Від того, що діялося на тому кінці човна, Сергія всього пересмикнуло. "Свинота!.." Він знову вп'явся пальцями в штурвал, потім рвучко розвернув човен і додав газу. "Свинота!.."
Намагався не чути, не слухати отого паскудства. Пальці від напруження потерпли, потилиця налилась кров'ю, мов свинцем. Він тільки повторював крізь зуби: "Падлюки… падлюки…"
Від скреготу по прибережній ріні та різкого поштовху в човні зчинився лемент. Дівчата заверещали, немов їх різали. Сергій зіскочив на пісок, та не доплигнув і однією ногою шубовснув у воду, потім, не озираючись, широким кроком майнув угору, на набережну. "Свинота…" Але не встиг ступити на першу гранітну сходинку, як глухий удар по голові мало не позбавив його свідомості. Реакція була блискавичною. У випростану праву руку Ряжанка вклав усю свою лють. Сомбреро полетіло на пісок, а рудий таки втримався, і очі йому спалахнули хижим блиском. "Ач, розходився, тварюка… Як же ж, одігнали…" — подумав у якусь мить Сергій, злорадо приміряючись у заслинене клоччя бороди; але зрадницький удар прийшовся саме в пах. "Другий… Забув про другого…" — з жалем устиг подумати Ряжанка й провалився у нуднувату тягучку пітьму…
Отямився в поліційному комісаріаті. Солдатське ліжко, заґратоване вікно… Згодом рипнули двері. Перед ним стояв поліціянт.
— Ви можете встати?
Сергій підвівся, та різкий біль пружиною відкинув його на подушку. З грудей вихопився зойк.
— Гаразд. Поговоримо так.
Він сів за столик біля вікна й витяг з кишені авторучку. Коли Ряжанка назвав своє ім'я та прізвище, поліціянт, що сидів спиною, блиснув на нього окулярами:
— Іммігрант?
— Так…
— Національність?
— Українець…
— Тобто росіянин? Ви повинні заплатити штраф.
. — На мене напали!
— Хто?
Ряжанка не відповів. І справді: хто? Якийсь бородань у сомбреро? Смішно. Бороду носить кожен десятий… І сомбреро теж.
— От бачите? — знову блиснули проти вікна окуляри. — Отже, штраф. За порушення громадського порядку. З вас належить…
Чиновник почав заповнювати квитанцію. Ряжанка байдужо дивився на стелю.
— Немає в мене грошей.
— У такому випадку ми затримаємо вас.
— В'язниця?
Сергій сам здивувався, як спокійно вимовилось це слово.
— На жаль…
Голос урядовця був надто ввічливий. Ряжанка бачив, як поліціянт витяг з кишені сигарети, клацнув запальничкою, й двері за ним сухо грюкнули. Отже, в'язниця. Ще такого відчуття не мав, тепер матиме. Життя. Кумедна штука… Просто-таки паскудна. Але дивно, що він сприймає його, неначе все йде належним чином. Ну й дідько з ними! Повезуть його в заґратованому візку кудись туди, певно, за місто. Посадовлять у камеру разом з якими-небудь негідниками… Ну й лихий з ними. Хіба він кращий за них? Потім прийде час, випустять. Потім…
Від несподіваної думки аж серце похололо. Що ж потім? Піде до Горбатюка, той його зрозуміє, дасть грошей, як і обіцяв… А далі? В посольство? А якщо там дізнаються про цей випадок? "Навіщо нам такі кримінали?" І матимуть рацію… Тоді? Тоді все. Кінець…
Сергій на всю камеру заволав:
— Алло!.. Ей!..
Підвівся, перемагаючи біль, сів, потім спробував звестись на ноги, але коліна тремтіли. Увійшов той самий урядовець.
— Ось… Ось… Хви… линку…
Сергій неслухняними пальцями вивертав підряд усі кишені, нарешті знайшов те, що шукав.
— Ось… телефон.
Урядовець узяв вузенький клаптик Левкової візитки.
— За вас унесуть необхідну суму?
Так! Левко виручить. Левко справжній друг. Він зрозуміє. Тільки він…
Проте поліціянт швидко повернувся.
— Вашого знайомого немає. Буде лише за три дні. — Він замовк, почухав потилицю. — А до того часу я змушений відправити вас у… Я не маю змоги тримати ув'язнених у комісаріаті. Такий закон.
"Ще й виправдовується!" — з досадою подумав Ряжанка. І як він міг забути, що Левонтія немає вдома…