Півень хвилюється. На його широкому, засмаглому лиці з щетинкою голеної бороди виступає піт. І це недарма. Півень так накостричився. Він у Нікополі — стовп культури, він, власне, єдиний кит, на якому тримається вся освітня робота в Нікополі. Курси української — треба з Півнем порадитись, треба Півня закликати, запросити Півня викладати; Шевченкове свято — Півневі доручити сказати промову й організувати з аматорів концерт; капела кобзарів приїхала — Півень із ними злистувався і запросив. Півень організував у Нікополі крихітний музей і по-запорозькому одбивається від зазіхань на нього Яворницького з Дніпропетровського. Півень навіть ви-власнив у якогось міщанина запорозький курінь і перетягнув його на шкільне подвір'я. Насправді, це не курінь, розуміється, а просто комора, що належала Полтавському куреневі, але Півень ним дуже пишається:
— Ніде, навіть у Яворницького немає такого куреня! Ось гляньте на одвірок...
Півень тикає товстим пальцем у спорохнявілий мережаний одвірок, і я ледве розбираю вирізані там, але вже стерті часом слова: 1756 року іюн я... дня построинъ курень Полтавскій.
Двоє шестикутних дверей з міцними (по-запорозькому) засувами ведуть у порожнє приміщення, де замість стелі світять ребрами старі сохи. Півень піймав на них мій погляд і заспокоює:
— Це нічого. В серпні, як учні зійдуться, ми реставруємо курінь,— з очерету дах зробимо, побілимо, отоді глянути на курінь — да! Ходім чай пити."
Ми йдемо в садок, де парує Півнів самовар і голос Півневі стає інтимніший:
— Воно, звісно, можна було б робити, ну тільки ж перебаранчають. Партком, райвиконком — із ними гаразд: національна політика партії, українізація! Ви знаєте — дивна річ, вони українізують Запоріжжя більше, ніж хто до них раніш: газета, школа і взагалі. Але тут, понімаєте, є із своїх —"землячки"...— Півень підморгнув оком і оскалив дебелі зуби: — Так оці "землячки", понімаєте,— не дають життя. Взяти б хоч і оцей курінь, що перетягнув до школи. Воно ж це потрібно, історія, а вони, як тільки довідались, так і пішли пащекувати: "Очередное проявление шовинизма в Пивня". Ви розумієте: курінь і шовінізм! Ах же сволочі!..— Півень із серцем ляснув себе волосатими долонями по стегнах.— От і працюй серед таких...
Сонце кинуло в Дніпро золоту мережку і милується з неї, пустотливе. Я одлежався на пляжі й рушаю до човна, щоб переїхати на той бік до Нікополя. Вдивляюсь у Нікополь, і мені хочеться знайти в його розляпаному вигляді якусь згадку, хоч маленький контур Микитино.го рогу, але дарма: червоні черепиці дахів, шишкуваті церковні бані з бузковим відлиском і десь далеко праворуч товаровий поїзд — одгонять мертвим повітовим спокоєм. Там десь за містом позначила свій чорний шлях марганцевими руднями нова доба, а місто корчиться маленькими будинками в страшенній зануді. Ті дні, коли гупотіла аемля від бентежної січової ради, коли мчали на герць молодики,— давно минули. їхня тінь наче впала і держиться ще на старовинному узвозі, де і сьогодні, як і вчора, як і рік тому, як і за Січі, сонний водовіз набирає дніпрової води, а все решта застигло в напівсні. Куняє провізор у аптеці, рухаючись тільки тоді, коли вже надо-пекла зграя мух і її конче треба одігнати, ліньки дивиться з-за дверей брудної голярні молода єврейка-голяр, геть зовсім розварилось і, здається, ось-ось застигне непорушне навіть саме нікопольське сонце.
Я сідаю в човна і їду на лівий берег... якась дачна мамаша з донькою-панянкою: "Кашмар — какая жара! Ужас..."
Я запитав щось човнаря. Мамаша пильно мене оглянула і посміхнулась донці: "Щирій українец!.." Я запитав мамашу по-російському: "Почему же "щирій". Але тут у розмову втрутилась донька: "Я первій раз слышу, чтобы так быстро разговаривали по-украински, как вы"... Донька дивиться на мене так зацікавлено, немов побачила перед собою раптом справжнього некарикатурного Чемберлена.
— То есть, как это "быстро"?..
Донька кокетливо виглядає з-під білого капелюшка й трохи ніяково каже:
— Я сама преподаю украинский язык в школе, в Донбассе, но так, как вы, я не умею "балакать"...
—— Как же вы "преподаете"?
— Собственно, я преподаю, конечно, не по-украински, а по-народному, по Шевченку, и дети — ничего: правильно пишут и читать "Читанку" могут...
— А — говорить по-украински?
Панянка лукаво глянула знову з-під капелюшка і засміялась:
— А это уж — вопрос!..
Позаду знову узвозом повзе водовіз набирати з Дніпра води, а провізор вийшов з аптеки на ріжок поїсти морозива. Спека. З базару додому шкутильгає Півень, несучи кошик з абрикосами.
Ми повертались із Півнем удвох додому.
...Я дивлюсь на його незграбну постать і ніяк не збагну суті його зовнішнього обличчя: один раз він мені нагадує Фрідріха Барбаросу, другий — якогось дроворуба, що я його десь зустрічав був серед своїх життєвих нетрів і нарешті — когось із Січі: довбиша, чи що. Півень шкутильгає собі далі, постукуючи ціпком об гнилі дошки пішоходу.
Ми вже на Микитинській улиці, ось і Півнева школа. Не раз Півень спиняється й пошепки каже мені на вухо:
— А постережіть-но тут хвилину, а я забіжу із двору. Он якийсь непевний тип сидить на ґанку.
На шкільному ґанку, справді, сидить якийсь парубійко і лузає насіння. Півень тим часом біжить у сусідній двір, перелазить з тріском через тин і летить через кущі припорошеного, млявого тепер бузку. Парубійко чи помітив Півневі плани — перейняти його, чи просто йому набридло смітити коло школи — раптом устав і пішов у протилежний бік вулиці. За хвилину із хвіртки вискочив з другим учителем Півень, але спізнився. Він докірливо і скрушно подивився парубійкові вслід, обдивився для чогось назовні парадний хід і сердитий пішов у двір.
— Не спіймали! Я певний, що де той самий, що Михайла Кіндратовича обікрав. Треба буде ще вночі підсто-рожити.
Синя прохолода тихо сідає на яблуні, тонуть у присмерку шестикутні двері запорозької комори. Я застеляю собі постіль на широкому столі серед просторого класу й укладаюсь спати. У вікно крізь яблуні видно перші зорі.
Мінливі, далекі зорі. Никнуть у нашорошеній темряві учнівські плакати шкільної карти. Чудно лежати в мовчазному шкільному приміщенні, що втратило вліті свою душу — безжурний дитячий сміх і галас. Над запорозькою коморою висить кованим турецьким півмісяцем молодик.