Вона завжди вважала себе виконавцем одного вчинку. Божевіллям я це називаю – виняток обернувся суттю.
Пташиний ключ заворожує курку; дурниця, скоєна людиною, заворожує її вбогий розум; божевіллям після вчинку я таке називаю.
О судді, слухайте! Є ще одне божевілля – буває воно перед учинком. О, як на мене, ви заглянули в цю душу не досить глибоко!
Червоний суддя каже так: "Чому цей злочинець убив? Він хотів пограбувати". Та я вам кажу: його душа хотіла не грабунку, а крові: він прагнув щастя ножа!
Одначе його вбогий розум не втямив цього божевілля й умовив його. "Що важить кров! – казав він. – Хіба ти не хочеш заразом бодай пограбувати? Або помститися?"
І він послухався свого вбогого розуму; свинцем налягла його мова на злочинця, і він, убиваючи, пограбував. Він і не думав соромитися свого божевілля.
І знов налягає свинець на нього – свинець провини, і знов його вбогий розум украй застиглий, скований і важкий.
Якби він міг лише головою струснути, то тягар упав би додолу; але хто струсне цією головою?
Що таке ця людина? Купа хвороб, які крізь дух виповзають у світ, – тут вони хочуть підстерегти свою здобич.
Що таке ця людина? Клубок диких змій, які рідко коли бувають спокійні одна біля одної, – вони розповзаються по світу в пошуках здобичі.
Погляньте на це вбоге тіло! Як страждало воно і до чого прагло – ось чого намагалася збагнути ця бідна душа; вона пояснювала все радістю вбивства і жадобою щастя ножа.
Хто тепер захворіє, того посідає те зло, яке тепер стало злом; він хоче завдати болю тому, хто болю йому завдає. Та були інші часи, було інше добро і зло.
Колись злом були сумніви й жадання дійти власної суті. Тоді хворий ставав єретиком і чаклуном: як єретик і чаклун, страждав він і хотів завдати страждань іншим.
Але таке не для наших вух: це зашкодило б нашим чеснотам, – кажете ви мені. Та що мені до ваших добрих чеснот!
Багато чого у ваших добрих чеснотах викликає в мені огиду, і, воістину, не зло їхнє. Я б хотів, щоб на них найшло божевілля, від якого вони загинули б, як цей блідий злочинець!
Воістину, я б хотів, щоб божевілля їхнє називалося істиною, чи вірністю, чи справедливістю; та мають вони і свою чесноту: люблять довго жити, та ще й у жалюгідному самовдоволенні.
Я – поруччя над потоком: хапайтеся за мене, хто може за мене вхопитися! Та я не милиця для вас.
Так казав Заратустра.
ПРО ЧИТАННЯ І ПИСАННЯ
З усього написаного я люблю тільки те, що пишуть своєю кров'ю. Пиши кров'ю, і ти дізнаєшся, що кров – це дух.
Нелегко збагнути чужу кров – ненавиджу я читача знічев'я.
Хто знає читача, той для читача вже нічого не робить. Ще одне століття читачів – і дух сам засмердиться.
Те, що кожен має право навчитися читати, надовго псує не лише письмо, а й думку.
Колись дух був Богом, потім він став людиною, а тепер стає взагалі потолоччю.
Хто пише кров'ю і закликами, той хоче, щоб його не читали, а завчали напам'ять.
У горах найкоротший шлях – від вершини до вершини, але для цього треба мати довгі ноги. Заклики повинні бути вершинами, а ті, до кого звернена мова, – великими й високими.
Повітря розріджене й чисте, небезпека – поруч, а дух сповнений радісної злості – як це добре пасує одне до одного.
Я хочу, щоб довкола мене були кобольди, бо я мужній. Мужність відганяє привидів і створює сама для себе кобольдів – мужність хоче сміятися.
Я вже не відчуваю себе з вами: та хмара, що бачу я під собою, той морок і тягар, що з них я сміюся, – це і є ваша грозова хмара.
Коли вам хочеться піднестись, ви зводите очі вгору. А я опускаю очі додолу, бо вже піднісся.
Хто з-поміж вас може сміятись і водночас бути піднесеним?
Хто сходить на найвищі вершини, той сміється з усіх трагедій на сцені і в житті.
Мужніми, безтурботними, насмішкуватими, дужими – такими нас хоче бачити мужність: вона ж бо – жінка і любить завжди тільки войовника.
Ви мені кажете: "Важко нести життя". Та нащо б вам здалася ваша гордість уранці й ваша покірність увечері?
Життя нести важко, але не прикидайтесь такими розніженими! Всі ми прекрасні в'ючні осли та ослиці.
Що у нас спільного з трояндовим пуп'янком, який тремтить, бо на тілі у нього краплина роси?
Це правда, ми любимо життя, та не тому, що ми звикли жити, а тому, що звикли любити.
В любові завжди є трохи божевілля. Проте і в божевіллі завжди є трохи розуму.
І мені, прихильному до життя, здається, що метелики, мильні бульбашки й ті з-поміж людей, хто схожий на них, найбільше знають про щастя.
Коли Заратустра бачить, як пурхають ці легенькі, вишукані, дурненькі, жваві й дрібні душі, у нього навертаються сльози і йому хочеться співати.
Я повірив би в Бога, що вміє танцювати.
А коли я побачив свого демона, то збагнув, що він серйозний, ґрунтовний, глибокий, урочистий; це був дух тяжкості – завдяки йому все падає вниз.
Убивають не гнівом, а сміхом. Вставаймо, нумо вбивати дух тяжкості!
Я навчився ходити – відтоді я пускаюся бігати. Я навчився літати – відтоді мене вже не треба спершу штовхнути, щоб я зрушив із місця.
Тепер я легкий, тепер я літаю, тепер я бачу себе під собою, тепер я танцюю, немов у мені сидить якийсь Бог.
Так казав Заратустра.
ПРО ДЕРЕВО НА ГОРІ
Заратустрі упало в око, що один юнак уникає його. Якось увечері йшов Заратустра самотою в горах довкола міста, що звалось Рябою Коровою, і глип – зустрів того юнака. Він сидів під деревом і втомленим поглядом дививсь на долину. Заратустра доторкнувся до дерева, під яким сидів юнак, і сказав так:
– Якби я схотів потрусити руками це дерево, то не зміг би.
Та вітер, невидимий нам, шарпає і гне його куди схоче. Найгірше нас гнуть і шарпають невидимі руки.
Підвівся юнак ошелешений і сказав:
– Я чую тут Заратустру, а щойно думав про нього.
Відповів Заратустра:
– Тоді чого ж ти злякався? З людиною буває те саме, що й з деревом.
Що більше прагне вона вгору, до світла, то дужче тягнуться її корені вниз, у землю, в морок, углибину – до зла.
– Так, до зла! – вигукнув юнак. – Як могло статися, що ти розкрив мою душу?
Усміхнувся Заратустра і мовив:
– Багато душ зовсім не можна розкрити, хіба що спершу вигадати їх.
– Так, до зла! – ще раз вигукнув юнак. – Правду сказав ти, Заратустро. Я вже й сам собі не вірю відколи став прагнути вгору, і ніхто вже мені не вірить. Чому це буває?