4
Чи маєте ви мужність, брати мої? Чи відважні серцем? Тільки не мужність для очей свідків, а мужність самітника й орла, на котру вже не зважає навіть Бог?
Холодні душі, неплідні воли, сліпці та п'яниці, як на мене, відваги не мають. Відвагу в серці має той, хто знає страх, але долає його, хто бачить безодню, але дивиться в неї гордо.
Хто дивиться в безодню, але орлиними очима, хто хапає безодню орлиними кігтями, – лише той наділений мужністю.
5
"Людина зла", – кажуть мені на втіху всі наймудріші. Ох, якби це й нині було правдою! Адже в злі – найбільша сила людини.
"Людина з ліпшої повинна ставати злішою",–навчаю я. Найзліше потрібне для найбільшого блага надлюдини.
Проповідник дрібних людців вважав би благом страждати й нести людські гріхи. Однак я радію великому гріхові як найбільшій своїй утісі.
Однак це сказано не для довгих вух. Не кожне слово личить кожній мармизі. Це речі витончені й далекі: не слід топтати їх баранячими ратицями!
6
Невже ви, вищі люди, гадаєте, ніби я прийшов виправляти те, що ви напартачили?
Чи ніби віднині я хочу вас, стражденних, зручніше вкладати спати? Чи вказати вам, блудним, заблуканим, заповзаним, нові, зручніші стежини?
Ні! Ні! Тричі ні! Дедалі більше й усе кращі з вас мають гинути: адже вам повинно ставати все гірше й сутужніше. Тільки так,–
тільки так людина зростає до тієї висоти, де її б'є і трощить блискавиця; до висоти, де літають блискавиці!
Мій розум і туга спрямовані на мале, на довге, на далеке, – що мені до ваших жалюгідних, повсюдних, минущих злиднів!
Як на мене, ви ще замало страждаєте! Бо страждаєте ви через себе, – людина вас поки не обходить. Якби ви сказали інакше, ви б збрехали! Ніхто з вас не знає моїх страждань...
7
Мені замало, щоб блискавиця більше не шкодила. Я хочу не відвести її, а навчити на мене – працювати.
Моя мудрість вже довго громадиться, як хмаровиння, стає дедалі спокійніша й темніша. Таке судилося всякій мудрості, що коли-небудь має народити блискавицю.
Для людей сьогодення я не хочу ні бути світлом, ні навіть зватися ним. Бо я хочу їх осліпити. Блискавице моєї мудрості, випали їм очі!
8
Не прагніть того, що вам не під силу, – хто прагне не по силі своїй, той заклятий брехун.
А надто коли зазіхає на велике! Адже такі пронозливі фальшувальники й лицедії породжують недовіру до великого –
аж поки, зрештою, стануть брехати й собі, – зизоокі, розмальовані ззовні й поточені хробаком усередині, закутані в плащ великих слів, показних чеснот, нібито блискучих справ.
Тут, вищі люди, будьте вкрай пильні! Бо сьогодні для мене немає нічого дорожчого й рідкіснішого за щирість.
Адже хіба сьогодні не панує потолоч? А потолоч не знає, що велике, а що мале, що пряме і щире; вона невинно криводушна й незмінно бреше.
9
Нині, о відважні й щиросерді вищі люди, не беріть усього на віру. І ховайте причини своїх діянь. Адже сьогодні панує потолоч.
Хто, спираючись на підстави, зможе спростувати те, в що колись безпідставно вірила потолоч?
На торговищі переконують жестами. А підставам та доказам потолоч не вірить.
Якщо там істина колись і здобула перемогу, то з недовірою запитуйте себе: "Що за могутня облуда боролася за неї?"
Остерігайтеся й учених! Вони нас ненавидять через свою безплідність! Б, ні очі холодні й сухі, будь-якого птаха вони бачать обпатраним.
Вони хизуються, що не брешуть: та від нездатності брехати ще далеко до любові, до істини. Остерігайтеся!
Те, що немає гарячки, не означає, що вже є пізнання! Я не вірю замороженим розумам. Хто не вміє брехати, той не знає, що таке істина.
10
Коли хочете піднятися вгору, покладайтеся на власні ноги! Не дозволяйте себе нести, не сідайте на чужі плечі й голови.
А ти сів на коня? І тепер хутко мчиш угору до своєї мети? Гаразд, друже! Але ж на коні з тобою – твої власні кульгаві ноги!
Коли будеш близько до мети, коли зіскочиш з коня, – саме на вершині своїй, о вища людино, – тоді й спіткнешся!
11
О творці, вищі люди! Вагітними бувають тільки власною дитиною.
Не піддавайтеся на підмови й намови! Бо хто ж ваш ближній? І якщо ви дієте "в ім'я ближнього свого" – то однаково творите не для нього!
Забудьте, творці, це "в ім'я": адже ваша чеснота вимагає, щоб ви не мали нічого спільного з цими "в ім'я", "заради" і "тому що". Затуліть вуха, щоб не чути цих фальшивих, мізерних слів.
"В ім'я ближнього свого" – це чеснота тільки малих людців; для них це означає "один одного вартий", "рука руку миє", – вони не мають ні права, ні сили, щоб сягнути вашого егоїзму!
У вашому, творці, егоїзмі – обережність і завбачливість вагітної! Плід, якого ніхто ще не бачить, – охороняє, береже і живить усю вашу любов.
Вся ваша любов і вся ваша чеснота – у вашій дитині! Ваша справа, ваше жадання і є вашим ближнім: не піддавайтесь облудним цінностям!
12
О творці, вищі люди! Хто повинен народити, той хворий, а хто народив, той нечистий.
Запитайте в жінок: народжують не тому, що від цього отримують утіху. Від болю закудкудакають і кури, і поети.
У вас, творці, чимало нечистого. Тобто вам довелося бути матір'ю.
Новонароджена дитина – ох, як багато нової нечисті з'явилося на світ разом із нею!
Відступіться! Хто народив, повинен відмити свою душу!
13
Не будьте чеснотливі, коли вам це не під силу! І не вимагайте від себе нічого неймовірного!
Ступайте на шлях, яким уже ходили чесноти ваших батьків! Хіба могли б ви піднятися високо, якби з вами разом не підіймалося жадання ваших батьків?
Хто хоче бути первістком, нехай стережеться, щоб не стати послідком! Де були нечестя ваших батьків, не пробуйте там ставати святими.
Що було б, якби цноти від себе вимагав той, чий батько знався з жінками, пив міцне вино й полював вепрів?
Це було б глупотою! Воістину, такому, здається, було б досить бути чоловіком однієї, двох або трьох жінок.
І навіть якби він заснував монастир і написав над дверима "Дорога до святого", я все ж сказав би: навіщо?! Це ж нова глупота!
Він заснував для самого себе в'язницю і сховище, – на здоров'я! Та я не вірю в таке.
У самоті виростає тільки те, що в неї вносять, – навіть тварюка в душі. Через це я багатьох відраджую від самотності.