Чи це означає ось що: живитися жолудьми й травою пізнання та задля істини терпіти голод душевний?
Чи це означає ось що: бути хворим і відіслати розрадників, а подружитися з глухими, які ніколи не почують, чого ти хочеш?
Чи це означає ось що: увійти в брудну воду, якщо це вода істини, і не проганяти від себе холодних жаб і теплих ропух?
Чи це означає ось що: любити того, хто нас зневажає, і подати руку привидові, коли він хоче нас налякати?
Усі ці найважчі тягарі бере на себе витривалий дух; мов нав'ючений верблюд, що поспішає в пустелю, так поспішає і дух у свою пустелю.
Однак у найсамотнішій пустелі стається друге перетворення: дух обертається тут на лева, хоче здобути собі свободу й панувати у власній пустелі.
Свого останнього владаря шукає він тут – ворогом хоче стати йому і своєму останньому Богові, змагатися хоче з великим драконом за звитягу.
Хто ж цей великий дракон, якого дух більше не хоче визнавати владарем і Богом? "Ти повинен" – так звати великого дракона. Та левів дух мовить: "Я хочу".
"Ти повинен" лежить у духу на шляху та іскриться золотом, мов лускатий звір, і на кожній лусці виблискує золотом: "Ти повинен!"
Тисячолітні цінності виблискують на цих лусках, і наймогутніший з усіх драконів каже так: "Усі цінності всіх речей виблискують на мені.
Всі цінності вже створені, і кожна створена цінність – це я сам. Воістину, "Я хочу" не сміє більше існувати!" Так каже дракон.
Брати мої, навіщо потрібен у духові лев? Чого бракує запряженій, зреченій і святобливій тварині?
Творити нові цінності – це й левові ще не до снаги, але творити собі свободу для нового творення – на таке левова сила спроможна.
Аби здобути свободу, а також священне "ні" навіть перед обов'язком, – для цього, брати мої, потрібен лев.
Здобути собі право на нові цінності – то найстрашніший здобуток витривалого і святобливого духу. Воістину, це для нього – грабунок, учинок хижого звіра.
Як святиню, любив він колись "Ти повинен", а тепер, щоб грабунком здобути свободу від своєї любові, він навіть у цій святині має вбачати божевілля й сваволю: для такого грабунку потрібен лев.
Та скажіть, брати мої, хіба може дитина зробити те, що навіть левові не до снаги? Чому лев-грабіжник ще повинен стати дитиною?
Дитина – це невинність і забуття, новий початок, гра, колесо, що крутиться само собою, перший порух, свята згода з усім.
Так, брати мої, для гри творення потрібне святе слово згоди – своєї волі прагне тепер дух, свій світ здобуває собі забутий світом.
Я вам назвав три перетворення духу: як дух став верблюдом, левом верблюд і, нарешті, лев дитиною.
Так казав Заратустра. Того разу він був у місті, що звалось Ряба Корова.
ПРО КАФЕДРИ ЧЕСНОТ
Заратустрі похвалили одного мудреця, що вмів добре говорити про сон та чесноти; за це його вельми шанували й винагороджували, і всі юнаки сідали перед його кафедрою. До нього й подався Заратустра і разом з юнаками сів перед кафедрою. І так казав мудрець:
– Поважайте і шануйте сон! Це передусім! Обминайте тих, хто спить погано й уночі не склеплює очей!
Навіть злодій шанує сон: нечутно скрадається поночі. Та не шанує нічний сторож, носить свій ріжок без усякого сорому.
Спати – не проста штука: для цього потрібно цілий день не втрачати пильності.
Десять разів на тиждень ти мусиш перебороти сам себе: від цього ти втомишся і душа засне, наче від маку.
Десять істин ти мусиш відшукати за день – а то шукатимеш істини й уночі, і душа твоя залишиться голодна.
Десять разів на день ти мусиш сміятись і бути веселий, а то вночі тебе непокоїтиме шлунок, цей батько журби.
Про це мало знають, та щоб добре спати, слід мати всі чесноти. Чи зважуся я кривосвідчити? Чи зважуся на перелюб?
Чи дозволю собі жадати служниці свого ближнього? Все це завадило б доброму сну.
І навіть маючи всі чесноти, слід тямити ще одне: вчасно відсилати до сну навіть чесноти.
Щоб ці милі жіночки не сварилися між собою! І через тебе також, нещасний!
Мир із Богом і сусідом – цього вимагає добрий сон. А ще живи в мирі з сусідським чортом! А то прийде вночі до тебе.
Шануй владу й виказуй покору, якщо навіть та влада крива! Цього вимагає добрий сон. Хіба я винен, що влада полюбляє криві стежки?
Як на мене, той найкращий пастир, хто жене свою вівцю на найзеленішу луку, – це сприяє доброму сну.
Не хочу я собі ні глибокої шани, ні великих скарбів – від цього буває запалення селезінки. Одначе погано спиться без доброго імені і хоч малого скарбу.
Невеличке товариство миліше мені, ніж лихе,–аби тільки вчасно приходили й відходили. Це сприяє доброму сну.
Вельми до вподоби мені й убогі духом – вони навіюють сон. Вони блаженні, надто як їм віддають належне.
Так минає день у чеснотливого. Та коли настає ніч, я, звичайно, не важуся кликати сон! Не хоче він, щоб його кликали, – його, володаря чеснот!
Ні, я пригадую, що робив і про що думав удень. Ремиґаючи все, як корова, я питаю себе терпляче: де ж, власне, десять моїх переборень?
І де мої десять примирень, і десять істин, і десять веселощів, що ними серце моє себе тішило?
Коли я отак розважливо всі сорок думок своїх зважую, враз нападає на мене сон – непрошений владар чеснот.
Сон налягає мені на очі – і повіки важчають. Сон торкається моїх уст – і вони залишаються розтулені.
Воістину тихо він підступає до мене, наймиліший із злодіїв, і викрадає мої думки – і стою я тоді дурний, мов ця кафедра.
Та недовго стою я тоді – вже лягаю.
Заратустра слухав того мудреця і сміявся в душі. І сказав він до серця свого:
– Дурнем здається мені цей мудрець із його сорока думками. Та я вірю, що він розуміється добре на сні.
Щасливий і той, хто живе поблизу цього мудреця! Адже він навіює такий сон, що й крізь грубу стіну пройде.
Чари живуть навіть у цій його кафедрі. І не марно сиділи юнаки перед проповідником чеснот.
Мудрість його закликає: щоб мати глибокий сон, не втрачайте пильності. Воістину, якби життя не мало сенсу, й мені довелося вибирати безглуздя, то, ніж таку мудрість, я би вибрав безглуздя.
Тепер мені ясно, чого передусім шукали люди, шукаючи колись учителів чеснот. Міцного сну шукали вони й макоцвітної доброчесності!