— Гей, люди! Спиніться! Маємо нагальну справу! Заклинаю Аллахом –спиніться!
Та як не горлав руббан, певно, той корабель не стишував ходу.
І тоді знов шалено загуркотів барабан, загугнявила пронизливо дудка, тупотіли ноги моряків, рипіли блоки для пересування реїв… Одним словом, на палубі знялася справжня веремія.
Коні почали іржати, пихати, бити в перебірки так, що летіли тріски. Алі кинувся втишувати шаленого огира, і в цей час на палубі лупонув грім – один раз, зразу ж удруге. І вмить у трюмі погасли золоті промені сонця, через ляду залився у трюм густий кислий дим.
Калатав барабан, завивала дудка, і рипіли об вирізи у фальшборті вальки велетенських весел. Розмірено гупали над головами Алі і слов'янина ноги веслярів.
Коні просто обісіли.
І хлопець, і полоненик, важачи головами, кидалися від однієї тварини до іншої й намагалися притишити їх.
Від ядучого кислого диму з гострим присмаком паленої сірки Алі та слов'янин-раб кашляли, а коні порскали та іржали.
І крізь дим в отвори ляди Алі побачив руббана.
— Малий! Зроби, щоб коні замовкли! За три стріли ми наздоженемо індусів. Тоді вони почують іржання коней, а це-не-без-пе-ка! Зрозумів?!
— Му'алліме! Зілля лишилось на один раз, му'ал-ліме!
— Більше нам воно не знадобиться! – А потім слов'янину: – А ти – хочеш прислужитися мені?
Слов'янин-раб здвигнув плечима: "Як ти скажеш". І руббан простягнув йому лук і стріли, Слов'янин же не простяг руки до зброї.
– Дурень! Не людей вбивати – як з того корабля випустять голуба, ти його поціль.
— А…– простяг раб руку до зброї.
Спочатку на палубу за капітаном видерся слов'янин. На палубі вже зовсім не було й хмарки диму, хоча весь трюм було затягнуть густим туманом.
Гребці були при повній зброї – ножі за поясами і шаблі де в кого при боці, прямокутні африканські щити за спиною, списи лежали під фальшбортом.
Дві залізні рури на колодах підтягнуто на правий борт носа. Чотири йєменця при цих спорудах щось чаклують над переносним ковальським горном. Сам капітан був у шкірянім панцирі, через плече закинув арбалет з могутнім сталевим луком.
Під щоглою чаклун щосили гатив у барабан, а лжеоманєць, вирячивши очі, щосили дмухав у гугняву дудку.
Кожен робив свою справу.
Та очі всіх були прикуті до дивного вітрильника. Щогли його були круто схилені до задерикуватого бушприта, а жовті вітрила на довгих реях вигнулись колесами.
Відстань між вітрильниками скорочувалась.
Чудернацький вітрильник таки було перевантажено – бо круті хвилі, здавалось, дістануть до самісіньких отворів у фальшборті.
Руббан приглядався до чужого корабля з-під долоні. Коли Алі покликав його, він з першого разу не почув. Тільки коли хлопець смикнув його за кольчужне плече, обернувся до нього, просто пропік шаленим поглядом.
Назад до коней! – захрипів люто.
Му'алліме! Води ще коням – зілля без води поволі діє!
Звідки знаєш?! – гнівно запитав, а тоді свиснув переливчасто у свій срібний сюрчок, і зразу ж небіж прибіг до капітана,– Ще бурдюк води коням!.. А ти – швидше до коней!
І Алі поспішив у трюм, не чекаючи більше ніяких наказів від руббана.
Тому Алі не бачив, як наздоганяли чужий вітрильник, як слов'янин-раб стріляв у голуба, що піднявся з вітрильника, як на вітрильнику опустили вітріла і здались на милість переслідувача.
Він тільки чув накази руббана своїм морякам.
— Перевірте, що він везе і куди везе! Нам потрібні бурдюки з водою. Якщо на кораблі є соковиті плоди – то всі нам! Знайдіть клітки з голубами! Заберіть всіх голубів! Заберіть вітрила! І старі й нові! Лишіть тільки полотно – нехай шиють собі нові. Ось тобі калита з дирхемами. Заплатиш за все! Та швидше опускайте човна-каріб!
— За голубів теж платити? – спитав другий небіж руббана.
— За все! За все! Затямив?!!
Довго, страшенно довго тягнувся час, поки повернувся човен-каріб від чужого вітрильника.
Алі чув, як затупотів ногами по дошках борту небіж руббана, видираючись по линві на корабель.
— Му'алліме! У них лише десять бурдюків води!..
— О горе нам! О Аллах, чому ти такий немилосердний до мене?! Що там у них ще?..
— Там повно індійського перцю, смердючого глею, корзини з наранджами й ціла гора кавунів… і паки цукрової тростини…
— О аллах! Воістину немає бога, крім Аллаха! О, славлю тебе, Аллах! –полегшено видихнув капітан,– О Аллах! Славлю тебе, Отверзаючий Браму, надихаючий та покріпляючий всіх правовірних! Правовірні, славте Аллаха – ми врятовані! Слава Аллаху!
І всі закричали:
— Слава Аллаху! Слава Аллаху!
І тоді капітан дав наказ всім зайнятися переправкою з корабля на корабель здобичі, за яку, правда, він хоч щось заплатив сріблом капітанові того індійського корабля.
І вже загорлали, закричали моряки, знявся страшенний галас, тільки лишилися біля молу родичі руббанові. Та стерновий, та оманець з дудкою, та чаклун із барабаном під великою щоглою.
Алі оглянув своє господарство – зілля, залите водою, вже подіяло на коней, і вони сонно попустили гривасті шиї й розпустили губи.
Алі помацав, повідкривав їм повіки, позаглядав у очі, чи вони справді сплять?
Тоді видряпався нагору по драбині, але на палубу не вилазив, а тільки випнув голову з ляди.
Побачив, як на палубу оманець і чаклун витягають на блоках згортки величезних двох вітрил, захоплених на чужому кораблі.
Як знизу, звідкілясь з-за борту, чаклунові чиясь рука передає клітку з голубами. А чаклун передає клітку небожеві і той ставить її до ніг руббана.
А потім почалося з кавунами. Руббан покликав стернового і наказав тому, щоб дістали з його каюти на кормі міцну рибальську сітку.
Сітку руббан передав своїм хлопцям у човна, потім за якийсь час з того індійського вітрильника привезли повний човен кавунів у сітці. Ту сітку зачепили линвою і по блокові для вітрила витягли на корабель.
Привозили разів чотири чи п'ять повну сітку кавунів і складали їх рівним шаром один до одного на палубі.
Потім привезли ще тугі паки соковитої цукрової тростини й кілька здоровенних широких корзин з наранджами червоного кольору. Почали після всього відлазити і вискакувати на палубу всі хлопці руббана. А останній виліз слов'янин у своїй брудній одежі. І через плече в нього на мотузові висіла корзина такої тяжкої роботи, що й не можна було рівняти до корзини Алі з-під фініків. А пазуха його якимось дивним чином відтягувалась, стовбурчилась під лівою рукою.