Мосулець постукав якимсь секретним стуком у потріскані й забруднені дошки дверей.
У відповідь не було чутно ані кроків, ані якогось руху. Та враз двері нечутно ніби запали всередину будинку. І вони вступили в прохолодну темряву.
Тільки тоді хлопчина помітив у мороці жінку в глухому запиналі.
– Господиня моя матінко… Нехай хлопець перевдягнеться.
Жінка допомогла хлопцеві зняти важку корзину з голови і завела його в таку ж темну кімнату, як і ці сіни.
Крізь ледь відхилене віконне запинало в кімнату вливалось світло. І його було досить, щоб малий побачив гору мідних глечиків і тазиків для омивання рук. У кутку мідні посудини піднімались аж до стелі. Малий від здивування зупинився, розглядаючи мідні скарби.
– Роздягайся! – глухо промовила з-під запинала жінка.
Та Алі наче заціпило – перевдягатись при жінці?! Ще з ним такого не було!
– Давай швидше! Що ти там камешишся? – нетерпляче казав у сінях мосулець. Хлопець тремтячими руками стяг сорочку і штани, але коли нахилився до нового одягу на тахті, то побачив, що жінка стоїть впритул біля нього і уважно розглядається на його наготу. Аж запинало в неї відхилилось. Тільки яке в неї обличчя, він не второпав, бо йому від всього аж в очах пливло. Він зціпив зуби, як вдягав шапочку і закручував хустку: на сафіні його мацав, мов скотину, жирний Джафар, а тепер ця стара жаба його обдивляється, як жеребчика на торжищі!
Жінка допомогла поставити корзину на голову хлопцеві, і вони рипучими сходами піднялись на третій поверх.
Жінка на останніх сходинках прохопилася вперед і відкрила важкі різьблені двері. І зразу ж в очі вдарило золоте світло, що випливало крізь решітки вікон сонячними променями. А весь об'єм кімнати заполонив радісний стукіт барабана, тонкий голос очеретяної флейти і скиглення ребаба.
В одному кутку сиділи троє музик, а під стіною, спершись на подушки, відпочивали двоє чоловіків у білих широких сорочках і темних плащах.
Поки вони довго і пишно віталися з мосульцем, Алі розклав на скатертині пахучі смажені наїдки. Водночас він зауважив біля дверей начищений тазик і карбований глечик. Миттю подав тазик молодшому чоловікові і плюснув водою на його випещені, неробочі пальці.
Хлопець відчув на собі погляд мосульця і озирнувся. Мосулець йому схвально підморгнув: "Правильно, що першому ти змиваєш руки оцьому молодому…"
Поки сідали до трапези, поки смакували всякими наїдками, все грала музика.
Алі ж сидів біля дверей напоготові з глеком та рушником. Він прислухався до кожного слова приявних. Хоча йому заважала музика, та він все ж уловлював зміст розмови – мосулець торгував на великі гроші прянощі у цих двох просто вбраних людей. Хлопець згадав розповіді бувалих багдадців про басрійських міняйл-скупердяїв, що десятками років носять один плащ та сандалії, змайстровані з одних латок, бо вже все від перших сандалів стерлося на порох.
Ще помітив Алі пожадливість, з якою гості зжирали все, що було на скатертині.
Нараз Алі почув скрип за дверима. Він кинувся до шпарки, але нікого там не побачив. Натис на двері, вислизнув на сходи – нікого! Він нечутно повернувся на своє місце. І зразу ж почув наче глухий скрип за стіною ліворуч, високо аж десь під стелею. Хлопець нахилився вперед, ніби розправляючи рушник, і глянув угору з-під руки – під самою стелею стіна осіла і утворилась тріщина. Крізь ту тріщину до кімнати зазирали блискучі чорні очі.
Малий подумав, що то господиня підглядає за трапезою. Вирішив спіймати її на гарячому. Але спочатку треба було перевірити нижню кімнату.
Малий знов нечутно спинився за дверима і, ступаючи навшпиньках, потиху спустився на перший, поверх. Музика перекривала легке рипіння сходів.
Тому, певно, жінка й не почула кроків хлопця. Вона стояла біля відхиленої віконної завіси і розглядала стріли – корзинка зі старим дертим одягом стояла поруч. Алі підступив до хазяйки упритул.
– Господине моя матінко! А хто сусіди цього чудового палацу?
Жінка здригнулась і впустила стрілу. Обернулась, не закривши лиця. Воно було обличчям не зморщеної баби, а обличчям жінки років тридцяти п'яти.
Стріла вп'ялась у долівку, і лишень її оперений хвіст дрібно затремтів.
Алі ж від усього ніби в окріп опустили – виходить, він голий стояв не перед старою бабою, а перед жінкою?!
– А ти давно служиш купцеві Абу Амару?
– Господине моя матінко! Хто сусіди цього старого будинку?
– Високий дім міняйла Рустема. Багач із багачів, але скупий, як усякий перс! Та Аллах його покарав – всі його жінки народжують одних дівчат! І рабині теж! – Вона ще більше відхилила запинало, і стало видно її воласту шию з товстими складками і набухлості повних грудей.
Алі якось стало ніяково від голизни жіночого лиця й тіла, та він виду не подав, а проказав досить твердо:
– Господине моя матінко! Згорни мій одяг і зав'яжи стріли, щоб не розсипались! – Алі крутнувся на п'ятах і за мить був біля дверей кімнати, де мосулець Амар пригощав басрійських купців.
Алі ж сів під стіну і невтішно всміхнувся: "Певно, що не тільки перс Рустем скупердяй! А й чистокровні нащадки бедуїнів – кожний битий фальс щелепами затискають!" Тепер він сів так, щоб було йому видно шпарину під стелею. І зразу ж помітив, що до перших очей ще приєднались очі. Дві пари очей уважно дивились на Амара.
Алі напружив з усих сил зір, намагаючись краще розгледіти ті потаємні цікаві очі.
Тепер він роздивився, що це були таки жіночі очі, бо он в однієї видно, що вони підведені сурмою.
Тут молодий купець похвалив Аллаха і підвівся з-за трапези.
Та не встиг він розправити всі свої суглоби, як вже Алі з водою був біля нього і поливав йому на руки.
Коли всі змили руки, Абу Амар повів купців униз, до виходу. Музики ж усе грали й грали, бо Абу Амар дав їм такий знак.
Алі чекав, коли Абу Амар випровадить гостей.
Тільки гості зникли за зворотом складів, мосулець обернувся і приклав палець до рота, малому показуючи, щоб він мовчав. Хлопець підняв очі вгору на еркер. Мосулець ствердно опустив повіки – жінка в еркері крізь решітку підслуховує розмову.
Мосулець та Алі піднялися вгору, а музики ще грали.
Абу Амар спинив рукою гру і показав на скатертину із залишками пригощення. Також кивнув головою на скатертину, обернувшись до Алі: