Моряк надяг двом петлі від глеків на шию, а глеки подав у руки. Тоді розв'язав ноги.
У "голубка" імама спочатку забрав обидва ножі і витяг ще й третього з рукава сорочки. Після того розв'язав пута, зняв петлю з шиї та стягнув тонку рибальську сітку…
Місяць піднісся над нічною Басрою високо вгору, але тиша не панувала над містом. 3 портових харчевень линули співи, музика, лайка та крики. Якийсь тесля-дивак серед ночі дзвенів сокирою, кришачи окоренок на палубі стрункої баріджі. Хропли та іржали коні, призначені на вивіз до Індії. За М'ясним базаром, наче скажені, кричали півні, намагаючись випередити один одного.
Деревні склади були на тому ж місці, що й багато років тому.
І мовчазний будинок-палац Айші так само схиляв своє вухо-еркєр над каналом, немов прислуховувався до всього: шемрання павітру, кроків людей та плюскоту весел.
Зате колишня Рустемова садиба звелася з-за височенного тину ще однією будовою – триповерховою вежею-будинком. Майже як мандейців дім, тільки вищий і дуже дорогий. 3 другого поверху нової будівлі линули веселі співи, схлипування бубону та гугнявий свист зурни 17.
У дворі, за високим, тепер з цегли, муром, палали багаття. Щось там смажили й варили. Чулися голоси багатьох людей, повискували собаки.
Моряк проговорив з-під запинала до "голубка" імама:
– Це добре! Он бачиш, скільки човнів припнуто? А скільки куфаджі чекають?
Вони проминули веселу садибу, розвернулись за три квартали й підпливли тихо і спокійно до чорного ходу в садибі Айші.
Моряк і молодий хашашін видерлися на хідник. Один з людей моряка засвітив ліхтар і видерся за ними.
Чоловік з ліхтарем нахилився до хвіртки, хашашін і моряк присіли навпочіпки:
– Дивись! – попередив моряк і почав кличем розколупувати бруд, що понабивався між болонками індійського дерева.– Ось сучок! Бачиш? Тягни до себе!
Хашашін тремтячими пальцями почав виколупувати сучок з лунки. Та щось справа не йшла. Тоді моряк відтрутив його, підколупнув сучок вістрям клича, і сучок вилетів з дірки.
– У тебе довгі пальці! Витягай перстень!
Та в хашашіна сіпались руки. Моряк легким порухом втопив вказівного пальця у деревину і за мить підняв руку: Від світла ліхтаря діамант вдарив блакитними стрілами променів.
— Руку! – наказав моряк і, вхопивши хашашіна, щосили проштовхнув його великий палець у перстень.
— Га?! — в нестямі вигукнув "голубок". –Це він?!!
— Він! Бери свої ножі й біжи до своїх. Тільки в харчевню. Та швидко!
Молодик схопив у кожен кулак по різаку і за кілька стрибків був біля своїх.
Він поперерізав мотузки від глечиків і пута на ногах своїх старших помічників. Вони не говорили ні слова. Похапали кожен по веслу і почали загрібати до великого каналу.
Моряки наче не поспішали відпливати.
Тільки-но човен з хашашінами подолав майже весь квартал, як з-за звороту від Рустемового дворища вискочило два човни зі стражниками.
Чаділи яскраві нафтові смолоскипи. Грізний окрик з першого човна:
– Стояти! Іменем халіфа!
Та перс-моряк кинувся до хвіртки, вставив ключ у замок і почав його відмикати.
Його приятелі, пригнувшись, кинулися до човна. І в перса-моряка і в його друзів полетіли співучі стріли.
Ліхтар упав на хідник, і вогонь розлився по дерев'яних колодах.
Хашашіни ще бачили, як стріла потрапила в спину матроса-перса, й він завалився навзнак, відкинувши руку із затиснутим здоровенним ключем.
Стражники вже вискочили на вулицю і бігли до пораненого:
– Обережно! Це чаклун! – волав їхній раїс.
І зразу ж моряк підвівся і в обох його кулаках заблищали довгі леза.
Та передній страж вдарив його булавою в голову. Темна кров залила обличчя, моряк захитався, зробив кілька хитких кроків. 3 голови в нього злетіла шапка з тюрбаном. І всі побачили, що це дервіш-каландар, а зовсім не перс-моряк!
Смертельно поранений вхопився руками за лице, спробував бігти, але зрушився з хідника у воду.
Тим часом нафта з ліхтаря підповзла до дерев'яного паркана Айші.
Кілька стражників кинулись гасити вогонь, інші пострибали в човн. Більший човен погнав за втікачами.
Другий крутнувся на місці, і люди з нього жердинами намагалися намацати тіло у воді.
Це було останнє, що могли бачити хашашіни, бо ще кілька гребків веслами – і вони вискочили в провулок великого каналу. Так само зник з їхніх очей човен з чотирма друзями загиблого перса-каландаря.
Четверо гребли щосили, аж пінилась вода за човном.
А стріли сипалися на них одна за одною. Кілька вже вп'ялося в демено.
Якийсь час хашашіни ще чули крики, лайку. Та скоро інші звуки наповнили простір навколо них – іржали коні в конюшні шиїтського хана. І піяли другі півні басрійської ночі початку місяця азара.
І з далекого Дар-ель-Кихабу надтріснутий високий голос співачки щемливо виводив:
– О Фатімо, Фатімо, Фатімо! Ти ясная зоре моя!
Наступного ранку раїс порту приймав звіти своїх нічних соглядатаїв.
Першим у потаємну келію моряцького хану приплентався русявобородий казкар. Славився метким словом і великою вправністю у підлабузництві. Та раїсу доповів просто:
— Мій господине! Був у бека. Гілянці, туркмени та кумани повпивались. Перси пообжирались. Крамоли не було. Після півночі якісь невідомі хотіли підпалити бекову сусідку – стару Айшу. Та стражники погнались за злочинцями. Одного підстрілили. І він потонув. Чи наздогнали стражники інших, не знаю. Я прибув, коли на місці підпалу стояли тільки слуги та раби бека. Сам бачив обгоріле дерево і уламки стріл…
— Ти не приніс їх мені?
– Мій господине, я граматик. Я запам'ятовую і підбираю загублені слова…
– Добре! Іди!
Оповідач, прикриваючи рота рукою, щоб не дихати винним духом прослизнув у потаємні двері. Другим приліз сухоногий каліка:
— О мій найясніший повелителю! Мій батько…
— Встань і не виспівуй! Ти не муедзин!.. Що чув, що бачив?!
– Що до заходу сонця Абу Сабах полишив свою харчевню і поплив кудись. Після полуночі, може, перед другими півнями, до його харчевні підплив човен. В човні лежав він. Чи мертвий, чи смертельно поранений– не знаю. Ніч, сам розумієш. Той, хто привіз, був у плащі і обличчя геть загорнуте платом. Він зайшов до оселі, а Абу Сабаха накрив якогось дергою. Хтось у домі заголосив, та швидко крик урвався. Потім з дому вийшло двоє з пакунками, сіли в човна і відпливли в бік Зеленого базару…