– Що там? Чого вовтузишся? Тягни його сюди! – люто сичав хтось в глибині сіней.
Перс-моряк швидко підступив до дверей і, приклавши до вуст кінець бамбукового топорища, щосили дмухнув.
Різке "хух!" злилося із стогоном і лайкою.
В той же час неподалік за будинками, на розі каналу, спинився човен, і з нього вийшов стрункий молодик у чорнім плащі. Плат добре закривав лице, тільки очі були відкриті.
Він, як і перс-моряк, обдивився на всі боки. Потім тихо свиснув, як нічна птаха, і йому відповів з-під паркану такий самий писк. Трохи згодом звівся на ноги убогий дервіш-каландар.
Молодик і дервіш зблизилися, пошепотіли про щось, і далі молодик продовжив свій шлях до лоцманового дому-вежі. Тільки взявся за кільце на дверях, як вони відчинились, і молодик переступив через поріг. У ту ж мить на нього накинули сітку-вахаб і затопили кулаком в лице. Удар прийшовся по носі, і в тиші було чутно, як хруснула носова кістка. Невідомий захитався, застогнав і прихилився до стіни, намагаючись підняти поборкані сіткою руки. Чути було, не дивлячись на важке дихання кількох людей, як швидко крапле кров. Він вовтузився, намагаючись звільнити руки, і щось белькотів, захлинаючись власною кров'ю. Поки він не встиг вивільнитись, моряк обкрутив його линвою по руках та ногах, затягнув на шиї зашморг і прохрипів приглушеним голосом:
– Рипатимешся – сам себе вдавиш! А писнеш – я вдавлю. Покрути руками – чуєш, як затягує петля горлянку?!
У двері умовно пошкрябалися, і моряк відчинив. Спочатку в дім вступило двоє чоловіків, і один з них підняв над головою скляний корабельний ліхтар. Певно, до того тримав його під полою чорного широкого плаща.
Потім з вулиці штовхнули в дім каландаря-дервіша. За ним теж зайшли два чоловіки, як і перші, у чорних плащах бедуїнських…
Підтягли гнота і при світлі добре обдивились.
На підлозі під стіною валялися двоє незнайомих і важко стогнали. Трохи далі, біля порогу в кімнату, скоцюрбився господар харчевні Абу Сабах. Він стис пальцями шмати подертої сорочки і важко дихав. 3 грудей у нього стирчала маленька стрілка-голка, не більша вказівного пальця. Замість оперення на кінці мала обкрутну із бавовняної вати.
В того, хто спочатку виглядав подібним до мандейця, така ж стрілка стирчала із щоки. В третього з міцної воластої шиї визирав лише уламок такої самої стрілки…
В підставного мандейця відвалилася біла борода, і він виявився рудобородим купцем, що недавно в мандейця грав на аль-уті.
Перс-моряк крізь запинало прохрипів:
– Поки вони здуріли від болю, в'яжіть їх! А каландаря дайте мені!
Моряк обшукав дервіша по всьому тілу,
– Дивіться – ось як треба ножі ховати!
І витяг з-під дерги дервіша два довгих і гострих, як бритва, кличі.
Пов'язаних перетягли в кімнату і посадовили, притуливши до стіни.
В молодика все ще напливала кров з носа.
Моряк поправив кінець тюрбана, підступив до побитого і надавив йому на шиї, потім на потилиці.
– Тепер перестане… Тільки скажи – хто з них зарізав мою Зухру? Оцей кривий одноокий каландар? Може, ці купці? Абу Сабах не міг – у нього торгівля на місці… Так хто зарізав Зухру? Мовчите? Я вас усіх потоплю. Пов'яжу ноги, а на шию глеки з водою. Хлопці, закоркуйте глеки!
Двоє притягли глеки з водою і позатикали їх дерев'яними чопами, а до горла швидко приладнали тонкі мотузки.
Моряк нахилився і рвонув у рудобородого стрілу з рани, потім в другого і в третього.
– Не бійтеся, шакали! Ви подуріли не від отрути, а від пекучого мастила! Це для страху, щоб вам дух забило і голос відняло… Я проти Шейх-уль-Джебала нічого не маю… Якщо ваш імам хоче одержати діамант – ви йому сьогодні ж і понесете. Я проведу вас до схованки і ви самі витягнете перстень з діамантом… Передайте всім вашим да'ї і вашому імаму, благословення Аллаха на нього, що я ніде й ніколи не збираюся змагатись із вашими людьми. Хоча став сильнішим, ніж будь-коли! Я вивчив чародійство й отрути на Аль-Кумрі, в Софалі Людоїдів і в мисливців на Малацці. Щоб ви пересвідчились, зараз я взнаю, хто з вас, шакалів, хотів обдурити імама і привласнити собі перстень, коли я під тортурами викажу його схованку…
Перс-матрос налив у миску води, насипав зілля з однієї бамбукової палички, потім з другої, розколотив пальцем і сам відпив кілька ковтків. Підходив і давав пити кожному по два ковтки. У дервіша клацали зуби об миску. А на Абу Сабаха після першого ковтка напала гикавка, і він усе відригував повітря і ніяк не міг віддихатись. По другому разу моряк випив ковток і напоїв поборканих хашашінів. Останніми пили зілля дервіш і Абу Сабах.
І обох за якийсь час почали ламати корчі, вони задихались від болю, а вражені стрілами, навпаки, почали відходити.
– Дивись, голубе імама! Ганьба на вашу голову: двоє ваших спокусилися зазіхнути на те, чого прагне ваш імам!.. Ти сам потім вирішиш, що з ними вчинити. Але повернімось на попереднє: хто зарізав мою Зухру?! Ви пролили кров – я вимагаю викуп за кров! Ще раз питаю – хто зарізав мою Зухру?.. Значить, тоді ти, голубе імама, заплатиш мені. Бо ти тут і сьогодні – руки імама! Плата така, як у Китаї; хочеш – звалашу тим ножем, що в тебе на спині під лахами схований? А хочеш, око вийму?.. Тим ножем, що до литки прив'язаний?.. Вибирай!..
Моряк почав закасувати рукава сорочки. Четверо його друзів стояли за ним, оголивши довгі бухарські кличі, і пильнували за кожним порухом і поглядом поборканих.
Молодика била лихоманка – тепер не кров капала на підлогу, а рясний піт чурів по його обличчю і крапав на долівку. Він стукотів зубами, як дервіш, і гикав, як тільки-но Абу Сабах!
Моряк знову заходився з водою та зіллям.
І, приставивши до шиї Абу Сабаха й дервіша лезо, змусив випити. Обоє небавом почали куняти, позіхати, а там і набік завалилися й засопіли в міцному сні.
– Ну, ти, наймолодший брат Абу Амара, нарешті вирішив? – тихо й ласкаво спитав моряк у молодого хашашіна.
Той щось белькотів, але слів не можна було розібрати.
– Ага! Бачиш тепер, що я не дурніший за тебе, голубка імама, і за ваших да'ї? Ваші фідаї не бояться смерті і тортур. Та каліка без ока примітний дуже. І для Шейх-уль-Джебала ти без вартості. А без єства для тебе немає сенсу в житті! Тому ти й затрусився, як шакал, а мав себе за пантеру!.. Я відмовляюсь від викупу крові. Але тільки при одній умові –ніхто з вас не пробуватиме мене вбити. Якщо ви мене заб'єте – всі помрете, здохнете, сконаєте від того африканського зілля, що випили. Не будете гнати за мною більше – все гаразд буде. А тепер ще слухайте. Це сміття лишаю тут, щоб воно нам не заважало. Зараз же попливемо на двох човнах до схованки. На берег вийде лише брат Абу Амара, а інші тихо сидітимуть. Ви свідки, що я видаю схованку діаманта. Потім ми сядемо в одного човна, а ви – в іншого. Ви попливете до харчевні Абу Сабаха, ми – назад до мандейця. Вранці, не раніше, прийдете за вашими шакалами. Хто посунеться раніше – тому стріла-голка з отрутою. А тепер ходімо. Минула північна сторожа…