3 Мадагаскару я дістався знов у Занзібар.
Там дуже вигідно продав шкаралупи яєць птаха Рух. Кожне було, як добрячий казанок.
За цей час я виріс, став дорослим, і платив закят, як і кожна доросла людина. Але я не відрікся від своєї мрії побачити всі дива. Не завжди мій шлях був прямим! До всього доводилося посуватись манівцями. Так хоч і манівцями, але йшов до своєї мети. Але на жаль – усі дива байок і оповідей виявилися тільки вигадкою. Водяні гори на водяних островах на схід від Сулавесі – звичайні гори. Тільки люди від підніжжя до вершка ті гори перетворили на тераси-сходи, залиті водою. І глибина води на терасах не більше, ніж по коліно!.. А крилаті дракони на східних островах не страшніші, ніж наш нічний геккон 9. Це невеликі ящірки. Живуть на деревах у вологих високих лісах. Коли стрибають з дерева на дерево, то напинають перетинки по боках, як ото кажани крила, і завдяки цьому можуть літати між деревами.
Справжнім чудом було тільки те, що там я побачив птаха аргуса. Кажуть, що то і є справжній фенікс. Я його бачив у лісі двічі. А старі мисливці казали, що не всім пощастило бачити аргуса хоча б один раз! От це було диво! Я випустив тупу стрілу, щоб вибити перо з його хвоста. Та їхній раджа не хотів мене відпускати з острова, поки я не віддам йому перо аргуса-фенікса.
Довелося віддати. За те я з собою забрав духові стріли й цілий глечичок отрути на птахів. І до самого Маскату я не мав клопотів з їжею –відправлявся кудись на пустоші і ніколи не повертався без куріпок, чи перепілок, чи рябців, чи голубів. Тільки я ніколи не полював при свідках і ніколи не давав патрати птахів чужим людям. Ну, а щоб якось затерти свої сліди ще з часів басрійських вертепів, я майже рік прожив у Йємені. Там мене усиновили, і я тепер йєменський бедуїн…
А чого ти, мій друже, не питаєш про своїх друзів і ворогів?
О мій шейх, я вже вивідав, що Бен Сахл відбув у Магріб. Джарію втопили в каналі. Стражника задушили і повісили на пальмі. Куди подівся лікар Чжан, ніхто не знає. Начальник митниці втратив свою посаду і довго сидів у в'язниці, поки його хтось не викупив. Ніссо й досі співає. Я вже слухав її. Мене вона не впізнала. Кадарія втекла з двоюрідним братом еміра. Його люди зарізали її десь у Харрані. Рустем виїхав з Басри в Ісфаган.
Але його наложниця і жінка зникли в один час із тобою й Абу Амаром…
Це мені сказала Айша.
О мій друже! Молю тебе, швидше тікай з Басри. Вона часто зустрічається з тим мельником і каландарем із Зеленого базару.
Не знав, не знав, що вже хашашіни затягають до своїх вертепів старих відьом! Бач, а стара впізнала мене. А пройшло ж десять років! І скільки вона мене бачила? Скільки днів?
А я хіба бачив тебе більше за Айшу?
О мій шейх! Тобі немає рівних! Я не бачив у жодній країні! І якщо ти кажеш, що мені час полишити Басру, ні хвилі не гаю. Але перш ніж я піду, хочу тобі зробити подарунок.
Гість витяг із торби трикутний, зі сталевим блиском, шматок якогось камінчика.
– Що це, мій друже?! – вкрай здивувався господар.
– Коли я був далеко на півдні в країні зінджів-ковалів, почали одної ночі сипатися з неба горючі зірки. Тоді в саванні почалася велика пожежа. Не можна було уявити того страху, який охопив людей! Але я згадав тебе і кинувся до стовбура старої акації, що запалав в одному місці. Я виколупав з палаючого дерева ось цей шматок залізного зорепаду. Я згубив під час мандрів усі свої скарби. Бо що вони, зрештою, варті порівняно з тими дивами, що я бачив, яких торкався? Нічого! Але оце зоряне залізо – правдивий скарб! Це залізо впало з неба! Це залізо притягується магнітом.
Старий господар обережно, мов дорогоцінний лал чи діамант, узяв з долоні гостя залізний уламок. Він по цілував тричі молодика в скроні. І сказав:
– Це трапилося три роки тому місяця абб 10 десь між одинадцятим і двадцятим днем. Я не помилився?
У відповідь молодик поцілував руку шейху і виголосив:
– Та нехай буде Аллах тобі захистом і хай покріпить тебе і твою рідню! Не було ще звіздаря більшого за тебе! Я піду сьогодні до світанку, коли почнеться приплив. Повернусь я до тебе в іншому обличчі у місяці азарі, коли Сонце стане на однаковій відстані між Лужком і Високопоставленою… О шейх, мир тобі і благословення Аллаха!
Вони ще розцілувались, і видно було, що шейх щось хоче спитати.
– О мій му'алліме! Я поспішаю в свою мечеть розповісти про дива всю правду і тоді повернусь до тебе смиренним учнем і слугою.
Але пройшли місяці зими канун ас-санін11 і шуббат і настав місяць азар, коли Сонце на однаковій відстані від Лужка і Високопоставленої, а нічний гість не з'явився в оселі звіздаря. І коли в кінці місяця ніссана зацвіли пальми, він теж не з'явився.
Не з'явився він і в той день, коли з Басри вийшов у море на хвилях припливу останній вітрильник із зимовими запашними яблуками з Мосула і Шама.
Але старий лоцман-звіздар терпляче чекав свого невгамовного друга-мандрівника, якого він сам для себе назвав "Падучою Зорею Мандрів".
Звіздар чекав.
28. ЛИСТ
Життя лоцмана-звіздаря протікало неквапно й одноманітно. Ходив щоп'ятниці до мечеті на проповідь, якщо був у місті. Молився п'ять разів на добу, а їжу вживав двічі – після вранішньої молитви і після заходу сонця. І щоночі товкся на пласкім даху свого житла-вежі. Коли він встигав висипатись – ніхто не знав, бо як удень приходили до нього люди – він завжди був бадьорий і читав свої незліченні книжки. Книги в нього накопичувались і накопичувались. Велику кімнату на другім поверсі, наприклад, книжки зовсім наповнили. Від підлоги до стелі. Між ними лишався зовсім невеличкий прохід, по якому сам господар ледь-ледь пролазив до потрібного фоліанта.
Коли лоцмана винаймали власники кораблів або краму для проведення по Шатт-ель-Арабу чи по протоках до близьких озер, тоді все змінювалось і мінявся сам лоцман-звіздар. Ставав говіркий, рухливий, ніякої книжної премудрості не виявляв. Усім цікавився, до всього мав охоту, намагався розговорити мандрівців, узнати від кожного хоча б якусь найменшу новину, якусь історійку. Сміявся кожному дотепу, кожному веселому слову…
Тільки треба сказати, що брався він провадити купців усе рідше й рідше. І не того, що ставав старіший – здоров'я поки що не підупадало. А хотілося ще раз виправити свої улюблені трактати про зірки, перевірити і виправити свої зоряні таблиці. Хотілося ще точніше скласти календарі всяких пересторог для землеробів – коли слід чекати повені, коли можлива навала сарани на пшеничні лани та цукрову тростину. А це можна взнати лише по сонцю. Часом старий стільки часу стояв на даху під нищівними променями сонця і спостерігав за ним крізь закопчені скельця, що шкіра на вилицях і на носі в нього тріскалась і кровила, довго не загоювалась. По закінченні спостережень він сідав у затінок і змащував свої болючі рани мастилом лікаря Ібн Юсуфа. Ібн Юсуф готував йому задарма дороге мастило, бо звіздар завжди попереджав його, коли сонячна корона показує погане проти серця, а коли проти голови, коли віщує небезпеку людям з хворою душею, а коли страшні гарячі бурі, що донесуть пісок і пил до зелених боліт Басри та Убулли.