Рей налив собі склянку, випив одним духом і спокійно сказав:
— Піраміда повернута на захід.
— І що ж тепер буде? — стримуючи сміх, спитала Вівіан.— Як ми це переживемо?
Рей так подивився на неї, ніби вперше побачив.
— Облиш свої дотепи,— сказав грубувато.— Йдеться про наукове відкриття. Виявляється, грані піраміди орієнтовані не точно. Вони відхиляються на захід більше як на три кутові мінути!
Якщо Рей сподівався приголомшити своїх співбесідниць, то він дуже помилився. Його "сенсація" не справила на них ніякісінького враження. Правда, помітивши, що він починає бліднути, а це віщувало нервовий спалах, Вівіан з чемності спитала:
— А чим же ти пояснюєш це... відхилення? Може, вони так і збудували?
— Ні, такого бути не могло,— вже лагідніше обізвався Рей.— Стародавні єгиптяни, хоч і не мали компаса, вміли точно визначати сторони світу. По зорях.
— Але ж зорі не стоять на місці,— посміхнулася Бетті.
Рей навіть не глянув на неї. Великі зморшки перетнули йому чоло. А що, як він помилився? Такі точні вимірювання не можна робити поспіхом, на ходу. Його репутація вченого...
Наступного ранку він знову поїхав з Каїра в Ель-Гізу — вже без дружини та її подруги, що лишилися в місті. Машина мчала асфальтованою дорогою, випереджаючи короткі зеленовагонні поїзди, в яких було повно-повнісінько пасажирів.
Піраміди стояли суворі й величні у своїй мовчазності, а Великий сфінкс дивився незрячими очима на світ, немов запитуючи: "Що тут відбувається?" Біля підніжжя вже снували туристи, одна вервечка їх потяглася в темний отвір, що вів усередину піраміди.
Всю цю картину Рей окинув побіжно. Сьогодні він не захоплювався грандіозністю цих старих, як світ, споруд: не мав на це часу, та й настрій був зовсім інший. Цілісінький день снував навколо трьох великих пірамід, перевіряючи їх орієнтацію. Сонце вже торкнулося пісків Сахари, коли Рей витер піт з чола. Тепер уже не було найменшого сумніву — піраміди повернені на захід майже на чотири кутові мінути! Невже помилилися будівельники? Чому ж ця помилка повторюється тричі та ще й з такою... точністю?
Його вивів із задуми голос підлітка-араба. Ламаною англійською мовою, а більше жестами хлопець пропонував піднятися на вершину піраміди Хеопса.
— Піраміда — сонце!
Рей поглянув на захід — пустеля залита темно-оранжевим світлом, помережана тінями. Сонце виглядає вузеньким окрайчиком, розжареною дужкою. От-от сховається. Хлопець торкнув Рея за лікоть:
— Поспішать! Сонце — піраміда! Один долар.
Юний араб кинувся до піраміди, Рей підтюпцем побіг за ним, притримуючи рукою фотоапарат, почеплений на шию. Хлопець уже вимахнув на камінь, подав руку, і за мить вчений опинився біля нього. Юний провідник брався вгору добре знаними зиґзаґами, і в міру того, як вони підіймалися по схилу піраміди, окраєць сонця більшав, наче розбухав.
— Оглядать пустеля — красивий! — вигукнув хлопець, обертаючи свою чорноволосу голову до Рея.— Фотографувать на пам'ять!
Краєвид і справді був неповторний. Далеко внизу, на обрії пірнало в пісок сонце, а в густо—синій високості проступали зорі. Стоячи на облущеному камінні вершини піраміди, Рей раптом відчув подих космосу...
Хлопець мовчки сів на тепле каміння перепочити, а Рей швидко настроїв апарат і почав фотографувати облитий кіновар'ю схил піраміди. Апарат видав готові знімки, отже, можна зробити пробу. Звичним рухом він зняв кришку і... побачив, що замість відбитка чорнота. Плівка засвітилася. Перевірив герметичність апарата, покрутив валика, націлився і натиснув спуск. І це фото було чорне-чорнісіньке. Що за напасть?
Так і не діждалося сонце, поки Рей погляне на його мідно-червоний сегмент. Спостережливий провідник міг би забожитися, що цей дивний чоловік тільки те й робив, що порпався у своєму фотоапараті.
Там, де пустеля зливається з небом, постала золота стіна, знизу золото почало тьмяніти, ніби стіну розмивали тіні, що беззвучними хвилями котились по пісках...
Але Рей нічого того не бачив. Він сердито черкався, то відкриваючи, то закриваючи фотоапарата. Хлопець, побоявшись, що він оступиться і впаде, почав ходити в нього за спиною, щоб підстрахувати. Здалеку здавалося, що двоє на вершині піраміди виконують якийсь неоковирний танок.
Малий провідник уже подумав, що даремно потяг цього дивака на піраміду і ні про який долар нічого й мріяти. Але чоловік, хоч і не бачив заходу сонця, був чомусь радий, веселий, піднесений і, поплескавши його по плечу, дав п'ятидоларового папірця.
А наступного дня хлопець одержав ще більше — носив на піраміду ящики з апаратурою, в якій дивакуватий чоловік шпортався майже до вечора. Допомігши повантажити ящики знову на машину, хлопець запобігливо сказав:
— Заходить сонце — красиво! Поведу — не треба долар...
Рей тільки усміхнувся:
— Піраміда, бой, не любить фотоплівки, а чому — в цьому треба розібратися. А вечірньою зорею помилуємося іншим разом.
Хлопець зачудовано дивився на Рея. Чому цей містер відмовився? Адже безплатно...
Вечеряли в Каїрі. Вівіан з Бетті були в доброму настрої — вони не лише передивилися в музеї всі староєгипетські жіночі оздоби, а й замовили дещо для себе. Рей не дослухався до їхніх балачок. Після того, що він відкрив там, на вершині піраміди, хіба могла зацікавити його тема прадавньої жіночої моди? Він думав про явище, на яке наткнувся зовсім випадково. Частенько так воно й буває: заходився перевіряти орієнтацію, а натрапив...
— Мені здається, любий, що ти й досі біля своїх пірамід,— сказала Вівіан, спостерігши його задуму.— Обмірковуєш відхилення? Але похибка така незначна, що на неї можна й не зважати.
— Більше того,— озвалась Бетті,— просто дивовижно, як вони, не маючи компаса, могли...
— Так,— сказав Рей, сьорбнувши кави.— Відхилення зовсім незначне, і я вже знаю, що його можна пояснити... рухом самого континенту.
— Цікаво! — з удаваною жвавістю вигукнула Бетті.— Отже, вони таки будували абсолютно точно?
— Отже, так... Мене самого вражає така досконалість.
Жінки облишили цю тему — з коротенької вилазки знову повернулися до свого тісного світу, і стало зрозуміло, що й вилазку ту вони зробили тільки з чемності.