Таємниці старого дуба

Сторінка 2 з 4

Давидов Анатолій

Під торішнє дубове листя сховалося з півтора десятка мишей. Вони поки що не бідують: точать жолуді, не знаючи, яким болем відгукується загибель кожного з них у серці старезного дуба. Час від часу викидає на поверхню купку землі оксамитовий кріт. Його підземні галереї заповнилися водою, і він квапиться будувати нові — на пагорбі. Галереї потрібні кротові, як відомо, не для прогулянок знічев'я. Це — своєрідні пастки для комах і їхніх личинок, що ними навіть кріт живиться. Дуб не ображається на крота, коли він близько до коріння підходить, бо знає, що той позбавить його багатьох шкідників.

З того боку, де сонце, кора на дубі нагрілася. Ожив під нею метелик-кропив'янка. Ще не вірячи, що йому вдалося щасливо перезимувати, поволі вичалапав на волю. Яскравий день, свіже повітря задурманили йому голову, й метелик на якусь мить завмер, а тоді почав пробувати крила. Розвів їх — немовби веселка зблиснула між чорним гіллям — хоч і тремтять з незвички, але летіти можна. Змахнув ними сміливіше й полетів. Легенький вітерець підхопив кропив'янку, підняв вище й поніс у напрямку лісу. Якщо поталанить йому долетіти туди без пригод, відкладе в сухій місцині яйця. А з них пізніше вилупиться гусінь, яка так любить кропивою ласувати, а згодом і лялечка утвориться. З неї аж під осінь вийде молодий метелик... Поки що ж темною цяточкою поніс вітерець одного з дубових закоцюбликів. Нехай йому щастить!

Лис прийшов нарешті до тями. Нюхнув повітря — зайцем пахне. Очам своїм не повірив, як побачив під деревом вуханя. Напружив м'язи — слухаються. Пружиною стрибнув на зайця. Та тільки лоба об дуба набив, заєць теж не дрімав — довго б вони кружеляли навколо дуба, якби не помітив заєць вирване з корінням дерево, що пропливало повз пагорб. Зібрав останні сили й стрибнув. Щоправда, вдарився об гілку, але то нічого — втік-таки від хижака. А лис тепер уже все життя боятиметься води. Він але заскавчав через таку невдачу. Облизався й ліг під дубом. Затихнути б мишам у цю мить. Так ні — шелесть та шелесть у листі. Лис їх швиденько переловив на превелику радість дубові. А може, не. встигли вони всі жолуді поїсти!

Прокинулися від зимової сплячки кажани. Свиснули щось один одному, заворушилися. Було б їм те, що й мишам, та лисові не до них: на обрії з'явився човен, а в човні людина — лісник. Як не ховався лис від нього за товстим стовбуром дерева, бо в дупло-пастку залазити побоявся, а все ж лісник його побачив. Надів брезентові рукавиці і, як шкідливого цуцика, вкинув лиса у мішок. Якби взимку, пропав би довгохвостий лис, шкуру таки красиву мав, а так лісник випустив його у ліс. Бігай до зими спокійнісінько, а там, гляди, не потрап мисливцеві на мушку!

З'явилося чимало мошви. Дрібнюсінькі надокучливі істоти хмарою майнули у пошуках теплокровних тварин. Проникли і в дупло. Зголодніло накинулися на кажанів. Лізли їм у вуха, очі, забивали дихання. Летючі миші остаточно прокинулися й швидко впоралися з нападниками. Та що їм ця невеличка зграйка? Під вечір вони вилетіли на полювання й ловили мошву до ночі...

Невдовзі на пагорбі з'явилася гостя. Стара болотяна черепаха припливла сюди, щоб перепочити після вдалого полювання на молодих линів, які водилися на дні затопленого озерця. Розімліло виставила з-під панцира голову, ноги і хвіст. Задрімала. Так і провела тут ніч, а вранці шубовснула у воду й подалася у пошуках болота, де їй легко буде сховатися в густих заростях.

Від лісу почулося басовите гудіння джмеля. Це струмені повітря підхопили в свої обійми й потягли до води одвічного мешканця суші. Вже й сили полишали джмеля, а довкола — безкраї водні простори. У відчаї роззирнувся довкруж і побачив пагорб, а на ньому дуба. Виборсався з обіймів легковажного вітру і майже над самою водою попрямував до рятівного острівця. А перепочивши, почав обстежувати пагорб. Що шукав? Звичайнісіньку мишину нірку. Навіщо вона йому, скажете? Та щоб влаштувати житло. Адже як ведеться у джмелів: до весни доживають з усього рою лише молоденькі самочки, які розлітаються навсебіч, щоб створити нові сім'ї. Збільшиться крилатих мешканців і під кроною старого дуба.

Вода почала потроху відступати од пагорба. Дуб з тривогою поглядав на почорнілі, набубнявілі, в тріщинах жолуді. Що з ними буде? Чи проростуть? Хоч і здогадувався: і цієї весни не буде, мабуть, коло нього рідні — сухі жолуді миші поїли, а від замочених мало користі. І все ж таки сподівався...

ВДЯЧНІСТЬ

Літо прийшло з грозами. Вранці парить, а посеред дня миготять звідусіль блискавиці, ллє рясний дощ, а то й град випаде. Вода відступила од пагорба, звільнила із свого полону луки, озерце. Тепло й волога зробили своє — навкруги, куди оком кинь, безкрає море різнотрав'я.

У дуба радість: з тих жолудів, що замочило навесні, один таки проклюнувся росточком, учепився в землю й викинув два листочки. Високі трави затулили їх від сонця, вітру й зливи. Якщо не затопче ніхто — рости дубочку, розвиватися. Велетень також вкрився зеленим листям, яке сховало його покорчене тіло, виразки на корі, сухе гілля. В його кроні знайшли собі прихисток різні пташки. З найбільших — вивільга. Прилетіла вона недавно. Маючи яскраве забарвлення, намагається потрапити на батьківщину тоді, як тут усе зазеленіє. Тому й не побачиш її серед листя. Тільки чути голосне "туї-ліу, туї-ліу". Це якщо гарна погода. А як на негоду — нявкає, немовби кішка.

На гілці, що майже над землею, славки звили гніздечко. Працелюбні пташки. Ні хвилини не сидять без роботи, все нишпорять між листям у пошуках корму для своїх діток, бо ті постійно їсти просять. Дуб спостерігає за ними і час від часу скрушно зітхає. Лише йому відомо, яка трагедія розіграється невдовзі у гнізді славки. Ще тільки яєчка пташка відклала — з'явилася тут зозуля. Кібцем кинулася на славок, вони злякалися й покинули гніздо напризволяще. Зозуля тим часом відклала у гніздо своє яйце, зовні дуже схоже на яйце славки, схопила у дзьоб чуже і полетіла геть. Вернулися славки й нічого не помітили. І тепер не помічають, що одне пташеня росте найдужче, рота роззявляє найширше. Голодне! Ось і пхають йому пташки найбільше корму. Дуб не раз уже бачив, чим закінчується ця історія: виросте зозуленя й повикидає пташенят славки з гнізда, будуть жалісливі пташки одного його годувати...