— Дідусю, князь так напхався тим сріблом за соляне мито та за збіжжя, та за рибу, що йому дешевше найняти вільних бідаків. А своїх же треба відірвати від княжих хуторів і привести до Києва. І холопів-рабів треба годувати за свій кошт. І коней своїх кому охота на Гору по Боричеву узвозу мучити?
— Тоді, онучку, сходи до нашого старости Стефана, тобто візника. Скажи йому, що лодія з вапняком прибула. Може, він ще не знає. Може, і він захоче якусь куну заробити. — Звернувся до Микити дідусь.
— Ми зі Стефаном при мості зустрілись. Не піде він на князя горбатитись, кобилу свою мордувати. Ми з ним домовились, що він нам сіно привезе для Лиски. Казав, хороше сіно, лісове. За Дорогожичами. У понеділок, казав, або коли.
— Ні, Микито! Понеділок — поганий день. Краще у вівторок! — Постановив батько. — Ходімо, тату, бо ви вже куняєте. Стомились ви, тату, того човна до блиску доводячи.
— Авжеж. Зате Микита на ньому летітиме по дніпровому плесу! — Виправдовувався дідусь, спираючись на батькову руку.
— Ну, а ми пішли до громади! — Сказав Микита, легенько підводячись із призьби. Наче це не він аж із Почайни тягнув на собі десять пудів добірного жита.
Повз них проходили мати, Катерина та Марія. Йшли до мовниці. Там уже, коли це тільки Ілько пригнав Лиску, розпалили пічечку-кам'янку. Ілько, ще коли вони проходили з великим глиняним ліхтарем, подумав: "І як вони там утрьох будуть митись?". Як вони з дідом миються, то їм, найменшим у родині, і то тісно! Але мовниця у них справна, хоч і найменша на кутку.
Микита затримався на хвильку, допиваючи кухоль з пивом. Шматок щуки віддав Ількові. Сам же добув з калити кілька сухих ягід ялівцю і почав жувати. Щоб смолистим ялівцем перебити дух риби і пива. "Значить, пішов до дівчат на гульки", — чітко визначив Ілько.
Хоч Ілько вже майже кінчав допивати кисляк і хоча казали, що рибу й молоко не можна мішати, він таки почав дерти шматок щуки. Що пиво, вино і хмільний мед не можна й куштувати, це — закон. Але Ількові закортіло понюхати, як то гарно хміль пахне. Він відкрив липовий різний чіп із вузького горла широкопузого великого глека. І в ніс вдарили солодкі випари хмільного напою.
І раптом він почув, що рипнула хвіртка на бігунах, у когось за його спиною під каблуком трісла щіпка. Він обернувся і... заціпенів від жаху. У майже нічних сутінках на двір проліз череватий торговець із притисків, а за ним у хвіртку перескакував його прикажчик. Від страху хлопчик не міг і підвестися, ні скочити кудись від нападників. А вони вже над ним. Схопили його за ліву і праву руки, перекинули клітку, потрощили миску на землі. Дихали на нього чи то винним духом, чи то любистком, і сичали! Власне, сичав прикажчик:
^— Де золота перлина? Я все чув, як ти батькові кричав про намистину! А потім приповз цей прониза, нишпорка церковна, що скрізь все вивідує! Ти думаєш, що мені вгорі через заволоку не було чути, що він каже? Хіба не він сказав: "Це золота перлина!". І я т-тебе, сучий ви-шкребку, питаю! Де пер-ли-на?
І раптом в Ілька прорізався голос, відпустило ноги, і він рвонувся і заверещав: "Не знаю! Не знаю! Не знаю!".
У відповідь він почув материн голос:
— Ільку, прокинься!
Ілько розкліпив очі і побачив перед собою глечик з-під пива, перекинутий кухлик із рештками кисляку. Клітку із чикотнем, що наполохано стрибав у клітці і тріскотів по-своєму. На все те падало червоне світло з глиняного великого ліхтаря.
— Що тобі, дитино, наснилося? Чого ти верещав? Ілько протер очі та підвівся на рівні ноги. Його хитало.
— Ти часом пива не скуштував? Ану дихни! Ілько дихнув.
— Та ні, наче нічого, — сказала мати Ільковим сестрам, що вони стояли за нею. — Що тобі снилось?
— Мені наснилося, що мене схопили двоє злодіїв і почали випитувати, де я сховав золото.
— Ой синку. Коли золото сниться, то не до хорошого. Господи, спаси нас і сохрани! — Мати перехрестилась, а за нею й дівчата. — Все, діти,
ходімо спати. Час уже пізній, а завтра рано вставати. Бо завтра добре свято — Маковія. Уже і медом, і яблучками поласуємо. Ходімо, діти, ходімо! — Говорила матінка вже заспокоєним лагідним голосом. І посвітила їм, високо піднявши ліхтаря. І всі вони тихо, навшпиньки зайшли до хати. У сінях, під кожухами, посвистував відкритим ротом дідусь. У хаті було чути сильне, рівне дихання батька.
П'ЯТНИЦЯ
Прокинувся Ілько ще вдосвіта. Бо через волокове віконце тільки прохолодне свіже повітря потихеньку вливалося. Всі ще спали, крім матінки. Вона поставила на верху мисника тонесеньку свічечку. Легенький вогник ледь освітлював всю істобку. Мати стояла на порозі. Вдягнена святково: у намітці, у свитині білій, при вишитій фартушині та в святковому зеленому черевії на ногах. Онучі білі, полотняні, були перевиті тонкими червоними сап'яновими пасочками. У лівій руці вона тримала пласку, чорну і лощену, чашу. З неї щось брала пучками пальців правиці і тоді кидала поперед себе. "Та це дикий мак-самосійка!"
Мати набирала й набирала з чаші той найдрібніший мак і все сипала і сипала перед собою по хаті. Та не було чутно, як падає на вичищені, вискоблені дошки підлоги це дрібнюсіньке, наче справжній пил, насіннячко. Затим мати пішла тихо-тихо по хаті по колу. Але проти сонця. І сипала зернятка макові в усі закапелки: і під лаву, і під ослони, під піл, під скрині, у запічок. Матінка мовчала, не розтуляла рота. Проте Ілько наче чув її впевнений голос:
— Якщо зла сила залізе до хати, то вона зразу кинеться заговорений мак збирати. Поки вона всі зернятка не збере, то не зупиниться. І так змориться, що в неї не буде вже сили, щоб зробити якесь своє зло. І тоді вона з усім тим дрібним маком піде геть, нічого не заподіявши!
Ілько принишк і не ворушився, щоб не зіпсувати матері замовляння від злої сили. Та, не дочекавшись, поки вона закінчить свою таємну справу, знову міцно заснув.
Розбудила його мати, коли вже все в хаті рухалось, говорило. Вже починалось свято.
Сестри чепурились, поправляли на собі разки скляного намиста мальованого, дзвонили дукачами-срібляниками, приміряли, яку краще стрічку вплести у волосся: червону чи блакитну, чи зелену. На лаві вже стояли два кошики з яблучками та медовим забоценем у зеленій полив'яній мисці. Тонкий запах яблук перебивався міцним духом васильків, любистку, свіжої м'яти та чебрецю. Розкішний сніп макових стеблин з величезними вохристими маківками було ув'язано ликовою стрічкою. Окремий снопик волотей проса, колосків ячменю, жита і пшениці.