Усе тривало лише мить. Гермес демонстративно кілька разів гавкнув, наче це зовсім і не вій говорив щойно людським голосом, і почалапав далі до Альбертового дому. Перш ніж зайти у під'їзд, Софія глянула на небо. Ось уже кілька днів трималася гарна погода, а зараз у далині почали громадитися важкі хмари.
Коли Альберто відчинив двері, Софія вигукнула:
— Жодних ввічливих фраз, дякую. Ти дурень і сам це добре знаєш.
— І цього разу, дитя моє?
— Майор навчив Гермеса говорити.
— Ого! Він так далеко зайшов?
— Уяви собі.
— І що сказав?
— Відгадай.
— Він сказав "вітаю тебе з днем народження" або щось подібне.
— Бінґо!
Альберто впустив Софію до середини. Сьогодні він також переодягнувся. Новий костюм мало чим відрізнявся від попереднього, однак тепер на ньому було менше кокард, стрічок та мережива.
— Та це ще не все, — мовила Софія.
— Що ти маєш на увазі?
— Ти не знаходив жодної записки у поштовій скриньці?
— Ах, он воно що. Я її одразу ж викинув.
— Щоразу, думаючи про Берклі, він мало не лускає зі сміху Що ж викликає таку реакцію?
— Поживемо, побачимо.
— Ти розкажеш мені про нього сьогодні?
— Так, сьогодні.
Альберто зручно вмостився і почав:
— Минулого разу я розповів тобі про Декарта і Спінозу Ми разом дійшли висновку, що вони мали одну дуже важливу спільну рису Обидва філософи були виразними раціоналістами.
— А раціоналіст — це той, хто вірить у силу розуму
— Так, раціоналіст вірить у розум як джерело пізнання. Він допускає, що людина може мати певні вроджені ідеї, тобто такі ідеї, котрі існують у людській свідомості ще задовго до того, як вона збагатиться життєвим досвідом. Чим яснішою є така ідея чи уявлення, тим більше певності, що вона відповідає чомусь насправді. Пригадуєш Декарта, який мав чітке уявлення про "досконалу істоту"? Виходячи з цього погляду, він стверджував, що Бог існує насправді.
— Я не скаржуся на пам'ять.
— Раціональне мислення було характерним для філософії XVII століття. Мало поширення і в середньовіччі, а вперше ми згадали про цей спосіб мислення, коли говорили про Пла-
тона та Сократа. Однак у XVIII сторіччі раціоналізм гостро критикували. Багато філософів притримувалися думки, що наша свідомість позбавлена будь-якого змісту, допоки ми не здобудемо певного чуттєвого досвіду. Такий Погляд називається емпіризмом.
— Отож сьогодні ти розповідатимеш про емпіриків?
— Спробую. Найвизначнішими емпіриками—сенсуалістами— були Локк, Берклі та Юм, усі троє — британці. Раціоналістами, котрі задавали тон у XVII столітті, були француз Декарт, голландець Спіноза та німець Ляйбищ. Тому часто говорять про британський емпіризм та континентальний раціоналізм.
— Чудово. Але трохи забагато слів. Чи міг би ти уточнити, що таке "емпіризм"?
— Емпірик пізнає світ через свої відчуття. Класичне формулювання емпіризму походить від Аристотеля. Він сказав, що "у свідомості немає того, чого спершу не було б у відчуттях". Такий погляд нещадно критикував Платон, твердячи, що людина, народжуючись, приносить з собою зі світу ідей "вроджені" ідеї. Локк повторив слова Аристотеля, спрямувавши їх проти Декарта.
— У свідомості немає того... чого спершу не було б дано у відчуттях?
— Ми абсолютно нічого не знаємо про світ, у який потрапили, доки не побачимо його. Ми не маємо жодних вроджених ідей чи уявлень про нього. Якщо якесь наше уявлення не можна пов'язати з чуттєвим досвідом, то таке уявлення помилкове. Коли ми, наприклад, говоримо "Бог", "вічність", "субстанція", розум працює на холостому ходу, бо ніхто не відчув ані Бога, ні вічності, ні того, що філософи називають "субстанцією". Можна писати про це наукові трактати, але коли дійде до справи, не міститимуть вони жодного нового знання. Така скрупульозно вимудрувана філософська система може вражати, однак це тільки порожній дзвін. Філософи XVII та XVIII століть успадкували багато подібних учених розумувань. Настав час прискіпливо їх опрацювати і відсіяти полову. Це як промивання золота: купа піску та глини, але час від часу у ній зблискують золоті крупинки.
— Ці золоті крупинки і є справжнім досвідом?
— Принаймні є думками, котрі можна пов'язати з людським досвідом. Для британських емпіриків важливо було дослідити усі людські уявлення і подивитися, чи знайдуть вони підтвердження на досвіді. Розглянемо кожного філософа.
— Починай.
— Першим був англієць Джон Локк (1632—1704). Найважливіша його праця "Дослід про людський розум" вийшла 1690 року. У ній він намагався знайти відповіді на два запитання. Локк запитував, звідки беруться у людей думки та уявлення і чи можна покладатися на наші відчуття.
— Це тільки частина проекту!
— Розглянемо кожну проблему осібно. Локк був переконаний, що усі наші думки та уявлення є лише відображенням побаченого і почутого. Доки не осягнемо чогось своїми відчуттями, наша свідомість — "tabula rasa", тобто "несписана дошка".
— Висловлюйся краще рідною мовою.
— Отже, поки не пізнаємо чогось з допомогою відчуттів, наша свідомість схожа на порожню, неописану шкільну дошку перед початком уроку. Локк також порівнює свідомість з порожньою, неумебльованою кімнатою. Та ось вмикаються наші відчуття. Ми бачимо світ навколо нас, вловлюємо запахи, відчуваємо смак і дотик, чуємо. У нас це відбувається не інтенсивніше, ніж у малих дітей. Так виникає те, що Локк називає простими чуттєвими ідеями. Але свідомість не сприймає ці зовнішні подразники пасивно. Тут також відбуваються певні процеси. Прості чуттєві ідеї опрацьовуються з допомогою мислення, роздумів, віри та сумнівів. Так постає те, що Локк називає рефлексивними ідеями. Отже, він розмежовує "відчуття" і "рефлексію". Свідомість бо не є лише пасивним приймачем. Вона упорядковує й обробляє усі чуттєві враження разом з їхнім надходженням. Саме тут треба бути на сторожі.
— На сторожі?
— Локк підкреслює, що завдяки відчуттям ми можемо сприймати тільки прості враження. Коли я, наприклад, їм яблуко, то не сприймаю його єдино, цілісно. Насправді я фіксую низку "простих вражень": яблуко зелене, пахне свіжістю, соковите і кислувате на смак. І тільки з'ївши багато яблук, я починаю розуміти, що їм "яблуко", Локк каясе, що ми сформували собі складне уявлення про "яблуко". У дитинстві, вперше спробувавши яблуко, ми ще не мали такого складного уявлення. Це було щось зелене, пахуче, соковите, ням... ням... і трішки кислувате. З часом нагромаджується багато таких відчуттів, і тоді формуються поняття "яблуко", "персик", "апельсин". Однак увесь матеріал для побудови нашого знання про світ ми одержуємо завдяки органам чуття. Тому знання, яке не ґрунтується на простих чуттєвих враженннях, помилкове, і його слід відкинути.