Коли вчитель роздавав зошити з творами, він нахилився до Софії і, хитро примружившись, заглянув їй у вічі.
Вона отримала "п'ятірку" з плюсом ще й коментар: "Звідки ти цього набралася?"
Софія вийняла фломастер і написала у зошиті великими літерами: "Я вивчаю філософію".
У ту мить, як вона згортала зошит, з-поміж сторінок щось випало. Це була листівка з Лівану. Софія схилилася над партою і пробігла очима текст.
Люба Гільдо! Ти читатимеш цю листівку уже після нашої телефонної розмови, коли я тобі розповів про трагічний випадок, який тут стався. Часом запитую себе, чи вдалося б уникнути воєн та насильства, якби люди були хоч трохи розсудливіші. Можливо, найкращім засобом проти війни міг би стати невеличкий курс філософії Скажімо, короткий підручник філософії, виданий ООН, екземпляр якого рідною мовою одержував би в подарунок кожний новонароджений мешканець Землі. Запропоную цю ідею Генеральному секретареві ООН.
По телефону ти казала, що уже краще пильнуєш свої речі. Це чудово, бо ти найрозсіяніша людина, яку я тільки зустрічав у житті. А ще ти сказала, що єдина річ, яку загубила з часу нашої останньої розмови, була десятка. Зроблю усе, гир можу, аби допомогти тобі її знайти. І хоч я далеко від дому, але у старому краї маю своїх помічників. (Якщо знайду тих десять крон, то докладу до твого подарунка на день народження.)
Цілую. Тато, який відчуває, що уже вирушив у далеку дорогу додому.
Софія саме встигла дочитати листівку, як продзвенів дзвінок з останнього уроку. І знову безліч думок вихором пронеслися у її голові.
На шкільному подвір'ї, як звичайно, її чекала Юрунн. Дорогою додому Софія розщіпнула свою торбину і показала подрузі листівку.
— Яким числом вона датована? — спитала Юрунн.
— Напевно, 15 червня...
— Ой, ні, поглянь... 30/05 1990,
— Учора... наступного дня після нещасного випадку у Лівані.
— Сумніваюся, щоб листівка з Лівану дійшла до Норвегії за один день, — докинула Юрунн.
— Та ще, якщо зважити на особливу адресу: "Гільді Мел-лер Кнаґ через Софію Амундсен, молодіжна школа "Соснове узгір'я"...
— Думаєш, вона надійшла поштою? А вчитель вклав її тобі до зошита?
— Уявлення не маю. Але й питати не насмілюся. Більше про листівку вони не розмовляли.
— Я хочу на святіванський вечір влаштувати велику забаву у саду, — сказала Софія,
— З хлопцями?
Софія стенула плечима.
— Не конче запрошувати тих найдурніших,
— Але Йорґена запросиш?
— Якщо хочеш. Він пасуватиме до забави у саду. Можливо, я запрошу ще й Альберто Кнокса.
— Ти геть здуріла.
— Знаю.
Так вони розмовляли, доки їхні шляхи не розійшлися біля продуктового супермаркету.
Повернувшись додому, Софія одразу ж позаглядала за Гермесом. Сьогодні він справді прийшов і крутився поміж яблунь.
— Гермесе!
Пес на секунду завмер. Софія точно знала, що відбудеться наступної миті: пес почув, що його кличуть, впізнав Софіїн голос і зорієнтувався, звідки він долинає, аж побачивши її, вирішив підбігти. Тепер усі його чотири лапи тупотіли, мов барабанні палички.
Усе це тривало лише кілька секунд.
Пес стрімголов кинувся до дівчинки, шалено вимахуючи хвостом і стрибаючи їй на груди.
— Гермес! Чемний хлопчик! О ні... тільки не це. Чуєш, не лижи мене. На місце! Ось так...
Софія увійшла до будинку. З-за кущів де не взявся і Шер-хан. Він не надто привітно зустрів чужака. Софія поклала їжу у мисочку для кота, насипала зернят папужкам, поклала листок салати черепасі у ванні та нашкрябала записку мамі. Вона написала, що пішла відвести додому Гермеса, і якщо не повернеться до сьомої, то зателефонує. Вони йшли містом. Цього разу Софія не забула взяти зі собою гроші, її долала спокуса поїхати автобусом разом з Гермесом, але вирішила спершу запитати дозволу в Альберто.
Ідучи за Гермесом, вона розмірковувала над тим, що таке тварина. У чому різниця між собакою і людиною? Пригадала собі, що говорив про це Аристотель: люди і тварини є живими істотами з багатьма спільними рисами. Але є між ними і суттєва відмінність: людина ще й наділена розумом.
Чому Аристотель був такий впевнений в існуванні цієї різниці?
І Демокріт вважав, що люди і тварини схожі, бо складаються з атомів. Ні тварини, ані люди не мають безсмертної душі. На думку Демократа, душа також збудована з крихітних атомів, які розбризкуються вусібіч у момент смерті людини. А ще він був переконаний, що душа людини невіддільна від її мозку.
Та яким чином душа може складатися з атомів? Душу не можна помацати чи відчути, як решту тіла. Вона є чимось "духовним".
Софія та Гермес проминули площу Стурторґет і вирушили у напрямку старого міста. Дійшовши до того місця, де Софія знайшла десятку, вона інстинктивно глянула на асфальт. І ось — точнісінько на тому самому місці, де вона декілька днів тому підняла з тротуару десять крон, — лежала листівка з кольоровим зображенням: сад з пальмами та апельсиновими деревами.
Софія нахилилася і підняла листівку. У ту ж мить Гермес загарчав. Йому, здавалось, не подобалося, що дівчинка взяла картку.
На картці було написано:
Люба Гільдо! Життя складається з єдиного довгого лан-цюга випадковостей. Можливо, що загублені тобою десять крон опинилися саме тут. Може, знайшла їх на ринковій площі у Ліллесанні якась старша жінка, чекаючи на автобус до Крістіансанна. А з Крістіансанна вона могла помандрувати поїздом до своїх онуків і через багато-багато годин загубити ту десятку тут, на Нюторґет. А далі цілком можливо, що ці самі десять крон знайшла того ж дня, але трохи пізніше, дівчинка, якій вони були дуже потрібні, щоб доїхати автобусом додому. Ніколи не знаєш напевно, Гічьдо, але якщо події відбувалися саме так, то мимоволі зринає питання, чи не надзирає за усім цим Бог. Цілую. Тато, який душею сидить вдома в Лімесанні, на причали
РЗ. Я уже писав тобі, що допоможу знайти ту десятку.
І адреса: "Гільді Меллер Кнаґ, через випадкового перехожого..." Листівка була датована 15 червня.
Софія пострибала услід за Гермесом по сходах. Як тільки Альберто відчинив двері, вона вигукнула:
— Геть з дороги, старигане! Листоноша йде.
Вона відчула, що саме зараз може дозволити собі трохи неґречну поведінку.