Розмовляючи про Сократа, ми вже бачили, якою небезпечною може бути апеляція до людського розуму. У випадку Ісуса бачимо, якою небезпечною може бути вимога щирої любові до ближнього і такого ж щирого всепрощення. Навіть у сучасному світі спостерігаємо, як могутні держави стають безпорадними перед такими простими вимогами, як мир, любов, пожиток для бідних і прощення ворогів.
Пригадуєш, як розлютився Платон, коли найсправедливі-ший чоловік в Афінах мусив піти із життя. Згідно з християнським вченням, Ісус був єдиною справедливою людиною, яка коли-небудь жила на Землі. Та, незважаючи на це, його засудили на смерть, і він помер, щоб своєю смертю спокутувати гріхи людські. Ісус був "страэкденним слугою", він узяв на себе усі людські провини, щоб ми змогли примиритися з Богом і бути спасенними.
Павло
Через кілька днів після того, як Ісуса розіп'яли на хресті і поклали в гріб, рознеслася чутка про його воскресіння. Так виявилося, що Ісус не просто людина, а справді "Син Божий".
Можна стверджувати, що християнська релігія народилася великоднього досвітку разом зі звісткою про воскресіння Ісуса. Павло ствердив це: "Якби Христос не воскрес, даремним було б наше вчення і пустою наша віра".
Тепер усі люди могли сподіватися "воскресіння тіла". Задля нашого ж бо спасіння Ісуса було розіп'ято на хресті. Запам'ятай собі, люба Софіє: тут, в юдейському розумінні, не йдеться про "безсмертність душі" ані про будь-яку форму "мандрівки душі". Це була грецька, а отже, індоєвропейська ідея. За християнським вченням ніщо у людині — наприклад, "душа" — не може бути безсмертним само собою. Церква проголошує "воскресіння тіла та вічне життя", але це не є нашою заслугою, ані природною, вродженою рисою. Лише завдяки чудові Божому порятовані ми від смерті та "небуття".
Перші християни почали проповідувати "добру новину" про спасіння через віру в Ісуса Христа. Водночас з його справою спасіння мало розквітнути "царство Боже". Увесь світ мав бути здобутий для Христа. (Слово "Христос" — грецький переклад юдейського слова "месія", що означає "помазаник".)
Лише кілька років після смерті Ісуса фарисей Паоло навернувся до христянства. Мандруючи по усьому греко-римсь-кому світові і проповідуючи Ісусове вчення, Павло спричинився до того, що християнство стало світовою релігією. Довідуємося про це з "Діянь Апостолів". З проповіддю Павла та його місіонерською діяльністю можемо ознайомитися через листи, які він писав до перших христянських громад.
Отож він з'явився в Афінах. Вийшов на торговий майдан столиці філософії. Сучасники розповідали, що його "збентежив вигляд міста, переповненого божками". Павло відвідав юдейську синагогу в Афінах та провадив бесіди з епікурейцями і стоїками. Філософи взяли його зі собою на узвишшя Аеропаг. Тут вони спитали Павла: "Чи можемо ми довідатися, з яким новим вченням ти прийшов? Бо чуємо ми дивні речі і хотіли б знати, про що ж йдеться".
Уявляєш, Софіє? На Афінській торговиці з'являється юдей і розповідає про якогось спасителя, який був розіп'ятий на хресті і потім воскрес з мертвих. Припускаємо, що з появою Павла в Афінах могла наступити колізія між грецькою філософією та християнським вченням про спасіння. Проте найбільший успіх у афінців мала промова Павла, Він стояв на Аеропааі, серед величних храмів Акрополя, і промовляв:
"Мужі афінські! — почав він.— Із усього я бачу, що ви дуже побожні. Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: "Незнаному Богові". Ось того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам. Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Ньому живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: "Навіть рід ми Його!" Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки. Не зважаючи ж Бог на часи невідомості, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді увесь світ через Мужа, що його наперед Він поставив, і Він подав доказ усім, із мертвих Його воскресивши".
Павло в Афінах, Софіє. Йдеться про початок проникнення в греко-римський світ христянства, як чогось нового, абсолютно відмінного від філософії епікурейців, стоїків та неоплатоніків. Павлові вдалося знайти зачіпку в цій культурі. Він доводив, що прагнення до пошуків Бога закладене в кожній людині. Для греків нічого нового в тому не було. Новизною у Павлових проповідях було те, що Бог об'явився людям і сам зустрівся з ними. Отож він не був "філософським Богом*, існування якого люди можуть осягнути своїм розумом. Не схожий він і на "статую з золота, срібла чи каменю* — таких вони уже теж бачили на Акрополі чи на великій торговиці. Але Бог "не живе у храмах, збудованих людськими р^ами*. Він є живим Богом, який інтегрується в історію і вмирає на хресті заради людей.
В Апостольських діяннях розповідається, що після виголошення промови на Аеролазі Павла висміяли за слова про воскресіння Ісуса. Але дехто із слухачів сказав: "Ми охоче послухаємо тебе іншого разу*. А були й такі" що приєдналися до Павла і прийняли християнство, серед них і жінка — Дамаріс. На це варто звернути увагу, бо дуже багато жінок навернулося до христянства.
Павло продовжив свою місіонерську діяльність. Уже через кілька десятиліть після смерті Ісуса християнські громади з'явилися в усіх найважливіших грецьких та римських містах — Афінах, Римі, Александрії, Ефесі та Корінфі. Впродовж трьох-чотирьох століть увесь елліністичний світ був охоплений християнізацією.
Визнання віри
Величезна роль Павла для христянства полягала не тільки в його місіонерській діяльності. Він мав також значний вплив на християнські громади, які відчували нездоланну потребу у духовній розраді.