Десь у X столітті до Христа — а отже, задовго до виникнення грецької філософії — в Ізраїлі правили три великі царі: Саул, Давид і Соломон. Весь народ Ізраїлю врешті об'єднався в одному царстві, яке зазнало політичного, військового та культурного розквіту за правління царя Давида.
Царів благословляв на трон народ. Вони одержували титул "меси", що означало "помазаник", і їх трактували як посередників між Богом та народом. Тому царя називали "сином Божим", а країну, якою він правив, "царством Божим".
Однак могутність Ізраїлю не тривала вічно. Невдовзі царство розділилося на північне (Ізраїль) та південне (Юдея). У 722 році до Р. X. північне царство завоювали ассирійці, і воно повністю втратило своє політичне і релігійне значення. Не краще велося і на півдні. У 586 році до Р. X. південне царство захопили вавилонці. Храми зруйнували, а велику частину юдейського народу випроваджено до Вавилону. "Вавилонська неволя" скінчилася 539 року до Р. X.. Люди змогли повернутися до Єрусалиму і взятися до відбудови храмів. Проте аж до початку нашого літочислення юдеї перебували під чужинецьким пануванням.
Юдеї часто задавали собі питання: чому розпалося Давидове царство, а нещастя одне за одним спадали на голови народу. Обіцяв же Бог оберігати Ізраїль! Але й народ присягав дотримуватися Божих заповідей. Так поступово зродилося переконання, що Бог покарав Ізраїль за його непослух.
Починаючи приблизно з 750 року до Р. Хм чимало пророків проповідувало про Божу кару, яка впаде на народ Ізраїлю за те, що він порушив Божі заповіді. Коли-небудь Бог судитиме народ Ізраїлю, говорили вони. Такі пророцтва називалися "пророцтвами судного дня".
Невдовзі з'явилися пророки, які провіщали, що Бог порятує решту юдейського народу і пошле йому "царя миру" з роду Давида. Новоявлений цар відродить давнє Давидове царство і подарує народові щасливе майбутнє.
"Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике, — говорив пророк Ісайя. — Над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло". Таю пророцтва називалися "пророцтвами спасіння".
А тепер підсумуємо. Народ Ізраїлю жив щасливо за правління царя Давида. А коли для ізраїльтян настали важкі часи, пророки проголосили, що одного дня приїзде новий цар з
Давидового роду. Цей "месія" або "син Божий" "спасе" народ, відновить колишню могутність Ізраїлю, і тоді настане царство Боже.
Ісус
Добре, Софіє. Сподіваюся, все тобі зрозуміло. Ключовими стали слова "месія", "син Божий", "спасіння" і "Боже царство". Все починалося як політична акція. Навіть у часи Ісуса багато хто уявляв собі нового "месію" політичним, військовим і релігійним вождем такого самого рангу, як цар Давид. "Спасителя" бачили також у ролі національного героя, який покладе кінець стражданням юдеїв під римським пануванням.
Але було чимало людей, котрі ширше трактували появу месії. Ще за кілька сот років до народження Христа ці пророки навіщували, що обіцяний "Месія" стане спасителем усього світу. Він не тільки звільнить ізраїльтян від чужоземного ira, але й спасе людство від гріхів та вини і навіть від смерті. Надія на "спасіння" у цьому значенні слова поширилася по всьому елліністичному світі.
А тоді прийшов Ісус. Не він один наполягав, що є сподіваним Месією. Ісус також вживав слова "Син Божий", "Царство Боже", "Месія", "спасіння" та інші, підтримуючи цим внутрішній зв'язок із давнішими пророками. Він в'їхав до Єрусалиму верхи на ослі і дозволив юрбі проголосити себе спасителем. Ісус точно скопіював давній ритуал сходження на трон, навіть дав себе помазати. "Час настав, — сказав він. — Царство Боже уже близько".
Усе це важливо запам'ятати. А тепер, Софіє, мусиш бути уважною: Ісус відрізнявся від інших "месій", бо чітко дав зрозуміти, що не є ані військовим, ані політичним бунтарем. Його місія була більшою. Він проповідував спасіння і Боже прощення усім людям. Зустрічаючи людей, казав їм: "Тобі прощені твої гріхи".
Такий спосіб "відпущення гріхів* був просто обурливіш. Ситуацію ускладнило ще й те, що Ісус називав Бога "отцем* (Abba). В юдейському середовищі на той час це вважалося нечуваним зухвальством. Тож невдовзі книжники запротестували проти Ісусових проповідей. Поступово вони стали готувати фунт, аби стратити Ісуса.
Уточню. Багато людей у часи Ісуса сподівалися Месії, який би мечем і вогнем відвоював "царство Боже*. Сам вираз "царство Боже* проходить через усі проповіді Ісуса, однак у незмірно ширшому значенні. Ісус казав, що "царство Боже* — це любов до ближнього, турбота про слабкого та убогого і прощення тим, хто учинив неправедно.
Йдеться про цілковиту зміну значення старого, напівмі-літарного виразу. Народ сподівався військового полководця, який прийде й проголосить "царство Боже*. Аж тут з'являється Ісус у простій хламиді та сандалях і каже, що "царство Боже* — або ж "нове примирення* — полягає в тому, щоб "любити ближнього свого, як себе самого*. Однак, Софіє, він говорив, що нам слід любити ворогів наших. Коли нас б'ють, негідно платити тією ж монетою, треба "підставляти іншу щоку*. Ми повинні прощати, і то не сім разів, а сімдесят разів по сім.
Своїм життям Ісус доводив, що розмовляти з повіями, корумпованими митниками та політичними ворогами народу не було нижче його гідності. Та він пішов навіть далі: лайдак, що занапастив увесь спадок по батькові, чи лицемірний митник, який загріб гроші до своєї кишені, однаково справедливі перед Богом, якщо вони звернулися до нього й попросили прощення. Великодушний Бог у своїй милості! Ісус пішов ще далі: він говорив, що такі "грішники* справедливіші перед Богом — і більше заслуговують на прощення, — ніж фарисеї та "порядні* громадяни, котрі пишаються своєю незаплямованістю.
Ісус наголошував: жодна людина не може сама заслужити Божої ласки. Ми не можемо врятувати самі себе. Багато греків вірили в це. В своїй Нагірній проповіді Ісус ставить строгі етичні вимога не тільки для того, щоб переказати волю Божу. Він доводить, що жодна людина не безгрішна перед Богом. Але Божа ласка безмежна, і ми повинні звернутися до Бога з молитвою, благаючи в нього прощення.
Докладніше, хто такий був Ісус, і в чому полягало його вчення, хай розповість тобі вчитель релігії* Полишаю йому легшу частину завдання. Сподіваюся, вчитель зуміє розповісти вам, якою непересічною особистістю був Ісус Христос. Він геніально використав сучасну йому мову, надаючи водночас старим поняттям новішого і ширшого змісту. Не дивно, що скінчив життя на хресті. Його радикальне вчення про спасіння ніяк не узгоджувалося з інтересами можновладців, тому й усунули його з дороги.