Не розгубилася. Софіє? Аристотель, виходить, зробив генеральне прибирання в дитячій кімнаті природи. Він спробував довести, що усі речі в природі належать до різних груп і підгруп. (Гермес — жива істота, докладніше — тварина, докладніше — хребетна тварина, докладніше — ссавець, докладніше — пес, докладніше — лабрадор, докладніше — самець ла-брадора.)
Зайди до своєї кімнати, Софіє. Підніми з підлоги будь-який предмет. Незалежно, що саме ти підняла, одразу помітиш — цей предмет належить до якогось класу. Якщо ти в якийсь момент не зумієш класифікувати річ, може настати справжній шок. Ось ти, наприклад, знайшла невеликий клубок чогось і не вмієш визначити, належить ця річ царству тварин чи царству рослин, чи мінералів. Певен, ти не зважилася б до цього діткнутися.
Царство рослин, царство тварин, царство мінералів, сказав я. Пригадую собі товариську забаву, коли котрогось бідолаху висилають у коридор, а решта товариства загадує якусь думку, й бідоласі треба потім відгадати, про що ж вони думали.
Товариство загадало собі про кота Монса, який саме гуляє у сусідньому саду. Заходить висланець і починає вгадувати. Учасникам гри дозволено говорити тільки "так" і "ні". Якщо бідолаха — добрий знавець учення Аристотеля (тоді він ніякий не бідолаха), то розмова відбувається приблизно так. Це конкретна річ? (так!). З царства мінералів? (ні!). Жива істота? (так!). Із царства рослин (ні?). Тварина? (так!). Птах? (ніі). Ссавець? (так!). Кіт? (такі). Це Монс? (т-а-а-а-а-к!). Сміх...
Цю забаву вигадав Аристотель. Треба віддати належне й Платонові, бо саме він винайшов гру в хованки. А Демократові ми вже висловили вдячність за винахід складанок "Леґо".
Аристотель був педантичним упорядником, який прагнув навести лад серед понять, якими користуються люди. Він заклав основу такої науки, як логіка, запровадив суворі правила, за якими висновки та поняття повинні бути логічно доведені. Достатньо одного прикладу: якщо я стверджую, що "всі живі істоти — смертні" (перша передумова), а потім стверджую: "Гермес — жива істота" (друга передумова), то з цього можна зробити висновок, що "Гермес — смертний".
Цей приклад показує, що логіка Аристотеля стосується взаємозв'язку між поняттями, в цьому випадку — між "живою істотою" та "смертністю". Навіть визнаючи Аристоте-леві на всі сто відсотків рацію у його висновках, ми не можемо не погодитися, що нічого нового він не сказав. Ми заздалегідь знали, що Гермес "смертний". (Гермес — собака, а всі собаки — живі істоти, отож вони смертні на противагу скелям.) Так, Софіє, ми це знали заздалегідь. Але не завжди взаємозв'язки між групами речей видаються такими очевидними. Вряди-годи виникає потреба впорядкувати наші поняття.
Запропоную тобі ще один приклад. Чи справді крихітні мишенята ссуть молоко так самісінько, як ягнята та поросята? Звучить трохи дивно, але задумаймося. Миші, як сама знаєш, не несуть яєць. Отже, вони народжують живих малят так само, як вівці та свині. А тварини, котрі народжують живий молодняк, називаються ссавцями, а ссавці — це тварини, які ссуть молоко матері. Ось ми й досягли мети. Відповідь була вже в нашій підсвідомості, але нам довелося замислитися. У життєвій суєті ми забули, що миші насправді вигодовують мишенят своїм молоком. Забудькуватість наша, можливо, спричинена тим, що ми ніколи не бачили, як мишенята ссуть молоко, бо миші неохоче показують людям своїх малят.
Драбина природи
"Впорядковуючи" світ, Аристотель насамперед вказував на той факт, що всі речі в природі поділяються на дві головні групи. З одного боку — це неживі предмети: камені, краплі води чи грудки землі. Вони позбавлені вродженої тенденції до змін. Такі неживі предмети, за Аристотелем, можуть змінюватися тільки під дією зовнішніх впливів. З іншого боку, ми маємо живі предмети, у котрих закладена можливість змін.
Що стосується "живих речей", то вони, на думку Аристотеля, теж поділяються на дві різні групи. З одного боку, маємо живі рослини, а з іншого — живі істоти. І врешті "живі істоти" поділяються на дві підгрупи, а саме: на тварин та людей.
Треба визнати Аристотелеві рацію — поділ цей ясний і чіткий. Існує суттєва різниця між живими та неживими предметами, наприклад, між трояндою та скелею. Так само істотно відрізняються між собою рослини і тварини, наприклад, троянда і кінь. Не викликає сумніву й існування певної розбіжності між людиною та конем. Але в чому полягають ці розбіжності? Можеш мені відповісти?
Не маю, на жаль, часу чекати, доки ти напишеш мені відповідь, вкладеш її в рожевий конверт разом зі шматочком цукру, тому я охоче відповім сам: Аристотель поділяв природні явища на різні групи на підставі їхніх властивостей, тобто на підставі того, що вони можуть або роблять.
Всім живим предметам (рослинам, тваринам та людям) властиво споживати їжу, аби рости і розмножуватися. Всі живі істоти (тварини і люди) здатні сприймати навколишній світ і рухатися в ньому. Люди, крім того, здатні мислити, а також упорядковувати свої чуттєві враження в групи та класи.
Однак у природі не існує справді чітко окреслених меж. Ми спостерігаємо плавний перехід від найпростіших до найскладніших рослин, він найпростіших організмів до тварин. На верхньому щаблі цієї драбини стоїть людина, яка, за переконанням Аристотеля, живе усім життям природи. Людина росте і споживає їжу, як рослина, відчуває і має здатність рухатися, як тварина, та, окрім того, вона має здатність, властиву тільки їй, а саме: здатність мислити раціонально.
Отже, людина володіє іскрою Божого розуму, Софіє. Так-так, Божого. Не раз у працях Аристотеля зринає думка про існування Бога, який спонукав до руху всі явища природи. Отже, Бог увінчує собою "драбину" природи.
Аристотель уявляв собі, що рухи зірок та планет керують рухом на Землі. Однак повинно існувати "щось", що рухало б самими небесними тілами. Це "щось" Аристотель назвав "першим рушієм* або ж Богам. Сам "перший рушій" перебуває в стані спокою, але є першопричиною рухів небесних тіл і, отже, всіх рухів у природі.
Етика
Повернімося знову до людини, Софіє. Людська "форма", за Аристотелем, поєднує в собі "рослинну душу", "тваринну душу" і "душу мислячу". І ось він запитує: як повинна жити людина? Що потрібне людині для щасливого життя? Відповім коротко: людина може стати щасливою лише тоді, коли використає сповна всі свої здібності й можливості.