Форми — властивості речей
З'ясувавши своє ставлення до Платонової теорії ідей, Аристотель стверджував, що дійсність складається з розмаїтих окремих предметів, котрі становлять єдність форми та матерій "Матерія" є матеріалом, з якого створені предмети, а форми — його конкретна властивість.
Перед тобою лопотить крилами курка, Софіє. "Формою" курки є те, що вона лопотить крилами, кудкудаче і несе яйця. "Форма" курки — це особливі властивості курки як виду, тобто те, що курка робить. Коли курка здихає і перестає кудкудакати, — припиняє своє існування і "форма" курки. Залишається, хоч як не сумно, Софіє, тільки матеріал, але це вже не курка.
Як я вже говорив, Аристотеля цікавили зміни, які відбувалися в природі. В матерії завжди закладена можливість осягнути певні конкретні форми. Можемо сказати, що матерія прагне зреалізувати закладену в ній можливість. За Аристотелем, кожна зміна в природі є перетворенням можливості в дійсність.
Зараз, Софіє, я тобі поясню. Послухай одну потішну історію. Був собі якось скульптор, і стояв він, похилившись над великою гранітною брилою. Щодень длубав і товк він безформний камінь. Якось навідався до нього маленький хлопчик. "Чого ти шукаєш?" — спитав він. "Почекай лишень — і побачиш", — відповів скульптор. За кілька днів хлопчик знову прийшов і побачив вирізьбленого з граніту чудового коня. Хлопчик рога не міг стулити від здивування. Він обернувся до скульптора і спитав: "Звідки ти знав, що кінь є там усередині?"
Справді, звідки він міг знати? Скульптор "побачив" форму коня в гранітній брилі, бо саме той шматок каменя мав закладену можливість надати йому форму коня. Аристотель вважав, що в усіх предметах природи закладена можливість реалізації певної форми.
Але повернімося до курки та яйця. В кожному курячому яйці закладена можливість стати куркою, але це зовсім не означає, що з усіх яєць вилупляться курчата, бо деякі з них потрапляють на обідній стіл у вигляді зварених на м'яко яєць, омлету чи яєшні, і тоді закладена в яйці "форма" не зреалізується. Відомо також, що з курячого яйця ніколи не вилупиться гуска. Така можливість в ньому не закладена. Отже, форма предмета свідчить про його можливості і про обмеженість цих можливостей.
Говорячи про "форми" та "матерію" речей, Аристотель мав на увазі не лише живі організми. Подібно, як "формою" каменя є його здатність падати додолу. Як курка може не кудкудакати, так і камінь може уникнути падіння на землю. Ти можеш, звичайно, підняти камінець і жбурнути його високо догори, але тому, що каменю властиво падати, ти не зумієш докинути його аж до Місяця. (Проводячи такі експерименти, будь обережною, бо камінь може помститися. Він намагатиметься якнайшвидше повернутися на землю, і хай стережеться той, хто стане йому на дорозі!)
Вмотивована причина
Перш ніж завершити розмірковування про те, що усі живі і неживі предмети володіють "формою", у якій закладена можлива "діяльність" того чи іншого предмета, я хотів би додати, що Аристотель мав досить незвичні погляди на причинні взаємозв'язки в природі.
Якщо ми говоримо про причину чогось, ми маємо на увазі спосіб, як відбувається дія. Віконна шибка розбита, бо Петер жбурнув у неї каменем; черевик з'явився, бо швець пошив його із клаптиків шкіри. Аристотель, однак, вважав, що в природі існує багато різних типів причин. Загалом він називав їх чотири. Важливо збагнути, що він мав на увазі під поняттям "вмотивована причина".
Що стосується розбитої шибки, то, природно, постає питання, навіщо Петер кинув у неї каменем. Ми запитуємо, з якою метою він це зробив. Не виникає жодного сумніву, що намір або "мотив" відіграють важливу роль, коли мова йде про пошиття черевиків. Проте Аристотель вважав, що ми маємо справу з "вмотивованою причиною" і тоді, коли йдеться про зміни, які відбуваються в природі. Пояснимо це на одному прикладі.
Чому падає дощ, Софіє? Ти, напевно, вчила в школі, як охолоджується в хмарах водяна пара, конденсується у дощові краплі, які падають на землю, підкоряючись закону земного тяжіння. Аристотель згідливо хитнув би головою, але й додав би, що ти вказала тільки три причини. "Матеріальна причина" полягала в тому, що водяна пара (хмари) зібралася саме в тому місці, де повітря було холодним, "Причиною дійовою" був факт охолодження пари, "причиною формальною" було те, що "формою" або природою води є її властивість падати на землю. Якщо тобі сказати більше нічого, то Аристотель додасть: дощ падає, бо рослини і тварини потребують дощової води для свого росту. Він, власне, подав так звану "вмотивовану причину". Як бачиш, Аристотель приписував водяним краплям життєдайні "наміри".
Ми ж, напевно, поставили б те все з ніг на голову і сказали, що рослини ростуть завдяки тому, що є волога. Відчуваєш різницю, Софіє? Аристотель вважав, що мотивація дій існує у всій природі. Падає дощ, бо рослинам необхідно рости, апельсини і виноград ростуть для того, аби люди їх споживали.
Сучасна наука стоїть на інших засадах. Ми говоримо, що їжа і вологість є умовами життя тварин і людей. Без цього ми не могли б існувати. Але аж ніяк не є метою води чи апельсина прогодувати нас.
Коли вдеться про погляд на причини, нас може здолати спокуса визнати засади Аристотеля помилковими. Але поміркуймо ще. Чимало людей вірять, що Бог створив світ, аби люди і тварини могли жити в ньому. Дотримуючись такого погляду, можна твердиш, що річки течуть, бо людям і тваринам потрібна для життя вода. Однак тоді ми говоримо про мету або наміри Бога, але ж не дощової краплі і не річкової води.
Логіка
Різниця між "формою" та "матерією" є істотною і в тому випадку, коли Аристотель описує спосіб пізнання людиною світу. В процесі пізнання ми систематизуємо пізнане в різних групах та категоріях. Я бачу коня, потім другого і ще одного. Коні не зовсім однакові, але щось їх єднає, властиве усім коням, а саме — їхня "форма". Відмінні, тобто індивідуальні ознаки належать "матерії" коня.
Отак ми, люди, ходимо по світу і сортуємо речі, розкладаючи їх по різних шухлядах. Корів ставимо у стайні, коней — у конюшні, свиней — у хліви, а курей — у курники. Це ж саме відбувається, коли Софія Амундсен прибирає у своїй кімнаті. Вона кладе книжки на книжкову полицю, шкільні підручники — в шкільну сумку, а ілюстровані журнали—в шухляду в комоді. Охайно складає одяг і кладе його в шафу: трусики на одну полицю, светри — на іншу, а шкарпетки—в окрему шухлядку. Зауваж, те саме ми робимо і в наших головах: ми розрізняємо речі, зроблені з каменю, з вовни або з гуми. Ми розрізняємо живі і неживі предмети, бачимо різницю між "рослинами", "тваринами" і "людьми".