Уяви собі людей, які живуть у підземній печері. Вони сидять спинами до отвору, зв'язані по руках і ногах, і можуть бачити лише печерну стіну перед собою. За ними — високий мур, а за цим муром рухаються людиноподібні постаті, тримаючи над верхнім краєм муру розмаїті фігури. Позаду горить вогнище, і від фігур падають тремтливі тіні на стіну печери. Мешканці печери можуть бачити тільки цей "театр тіней". Люди не змінюють пози від народження і тому переконані, що нічого, окрім цих тіней, не існує.
А тепер уяви, ніби один з печерних мешканців визволився від пут. Його зацікавило, звідки беруться відблиски на стіні. Врешті-решт чоловік зробив зусилля і розв'язав мотузки. Що ж трапилося, коли він озирнувся назад, як гадаєш? Спершу його, звичайно, засліпило яскраве світло і приголомшили чіткі обриси фігур, бо ж дотепер він бачив ТІЛЬКИ їхні тіні. Та коли йому вдалося перебратися через мур, проповзти повз ватру і видряпатися до отвору, його ще більше засліпило світло дня. А протерши очі, вражений довколишньою красою печерний мешканець завмер. Вперше перед його очима постали чіткі контури та яскраві барви. Людина вперше побачила справжні тварини і квіти, бо фігури в печері були тільки їхніми мізерними копіями. Але й тут людині не давало спокою питання: звідки усе це взялося? Та ось чоловік побачив на небі сонце і зрозумів, що якраз воно дає життя тваринам та квітам у природі, так само, як відблиск вогнища оживляв тіні на печерній стіні.
Ось зараз кинутися б щасливому печерникові в обійяш природи і втішитися віднайденою свободою! Але він згадує про своє плем'я в печері і повертається назад. Спустившись у печеру, він намагається переконати її мешканців, що тіш" стіш — тільки миготливе відображення справжніх речей. Проте ніхто йому не вірить. Вони тицяють пальцями на стіну і твердять, що нічого, крім отих миготливих силуетів, не існує. Врешті-решт сміливця вбивають.
Печерна історія, яку розповів Платон, показує філософський шлях від туманних уявлень до справжніх ідей, що лежать в основі усіх явищ природи. Він мав тут, певно, на увазі і Сократа, якого "печерні мешканці" вбили за те, що він втрутився у їхні звичні уявлення і намагався показати шлях до істинного пізнання. Так "печерна історія" стала ілюстрацією мужності філософа та відповідальності вчителя.
Суть Платанового вчення полягала в тому, що співвідношення печерної пітьми та природи поза межами печери відровідає співвідношенню форм природи та світу ідей. Він не вважав, що природа похмура і сумна, вона така тільки порівняно з ясністю ідей. Фотографія гарної дівчини зовсім не похмура і не сумна, навіть навпаки. Але це — лише відбиток.
Філософська держава
Платонове порівняння з печерою знаходимо у діалозі "Держава*. Платон зображує ідеальну державу, тобто уявну, зразкову чи як її ще називають, утопічну державу. Платон був переконаний, що державою повинні керувати філософи. Розтлумачуючи свою думку, він бере за зразок будову людського тіла, яке, вважав Платон, поділене на три частини: голова, груди і лоно. Кожній з цих частин відповідає певна духовна сфера: голові належить розум, грудям — воля, а лону — хіть або жага. Кожній з цих духовних сфер відповідає певний Ідеал або "гідність". Розум прагне мудрості, воля шукає вияву в мужності, а жагу треба упокорювати, прагнучи до помірності. Щойно, як усі три частини функціонуватимуть разом як ціле, ми одержимо гармонійну або "правильну" людину. Ми повинні насамперед стримувати свої бажання, розвивати мужність. А тоді розум набереться мудрості.
Аналогічно до будови людини Платон уявляв собі устрій держави з таким троїстим поділом. Як тіло має голову, груди і лоно, так і держава має можновладців, стражів та годувальників. Здоровій та гармонійній людині властиві врівноваженість та поміркованість, так само для справедливої держави характерно, що кожен громадянин знає своє місце в суспільстві.
Філософія держави Платона, як і вся його філософія, ґрунтується на раціоналізмі. Вирішальним у створенні доброї держави та в умінні нею керувати повинен бути розум. Як голова керує тілом, так філософи повинні керувати суспільством.
Спробуємо зобразити просту схему взаємозв'язків трьох частин людського тіла та держави:
Тіло душа гідність держава
голова розум мудрість можновладці
груди воля мужність стражі порядку
лоно жага помірність годувальники
Ідеальна держава, за Платоном, нагадує древіїьоіндійську систему каст, де кожен виконував свою окрему функцію на користь спільноти. За часів Платона — і навіть ще давніше-індійська система каст мала такий самий троїстий поділ: правителі (жреці), войовники та здобувачі їжі.
Сьогодні ми назвали б, напевно, Платонову державу то* талітарною. Але варто зауважити, що жінки у цій державі щ рівні з чоловіками могли відігравати роль можновладців, бо можновладці здатні керувати великим полісом саме завдяки силі свого розуму. Платон був переконаний, що жінки, котрі одержали однакову з чоловіками освіту, звільнені від хатніх обов'язків та обов'язків доглядати за дітьми, володіють СИЛОЮ розуму не гіршою від чоловіків. Крім того, він вважав, що потрібно позбавити державних правителів та стражів порядку права на сім'ю та приватну власність. Вихованні дітей — це занадто важлива справа, щоб довірити її окремії особі, тому цим повинна займатися тільки держава. Платон був першим філософом, який виступав за впровадження дитячих садків та цілоденних шкіл.
Переживши ще одне розчарування в політиці, Платон написав діалог "Закони*. У ньому він зобразив зразкову, т.зв, "правову державу", в якій уже дозволені і сімейні ЗВ'ЯЗКИ,! приватна власність, зате обмежується свобода жінки. І все ж Платон стверджував, що держава, яка не виховує і не навчає жінок, подібна на людину, в якої натренована лише права рука.
Як бачимо, Платон мав прогресивні погляди щодо жінок, особливо, якщо взяти до уваги епоху, в якій він жив. Переда* та філософське вчення Сократа Платон удостоїв саме жінку — Діятиму (це записано в діалозі "Бенкет").
Ось таким був Платон, Софіє. Понад дві тисячі років людство дискутувало й критикувало його подиву гідне ідеалістичне вчення. Першим критиком Платона був його учень з Академії — Аристотель — третій з великих афінських філософів. Поки що на цьому зупинимось.