41
В кав’ярі "Хрещатик" Сава стриг очима жінок, гортав газету, сторінки пахли свіжою друкарською фарбою, помадою віршів про кохання, залапаними шпалерами від об’яв про здачу квартир, пітними робами від запрошень на роботу заводом "Арсенал"; туманець крив погляд блондинки з мачинами туші на віях, павутина висріблила русяву, через плече перекинуту косу дівчини у вишиванці, блондинка злизувала з ложечки крем, "часом, не Владик подарував блузку?", "ага, діждешся, ревнувати надумав... чуєш, тобі помогло пижмо?", "хильни гарячого кагору і ляж до ванни, а не зірвеш — готуй пару четвертаків, як я", "знаєш, вчора письменник один підколювавсь, тицяв книжечку", "старий, чорнявий?", "такий собі", "замучишся, поки розворушиш, це точно", "оно човпуть наші мальчішєчкі... з гвоздиками", двоє плечистих курсантів сяйнули латунними якорями на клямрах, поправили безкозирки, збиті впоспіху начолопки, "ах Надічка, ах Ларісочка, увольнітєльна до десяти", дівчата тулились до букетів, що лопотіли срібним при сонці обгортками.
Півдня Сава розшукував Андрія, "зманю в напарники, буде толк", забіг до потворної на лиці жінки, з вітальні чкурнули два коти, він обтрусив на холошах шерстини, закурив, аби притлумити сморід і випитав адресу Анни, по слоїку варення снували й топилися в солодкій шумі таргани, Лєна сполоскувала в каструлі сушені гриби, ножем виловлювала білу хробачню і здмухувала її на підлогу, і боялася виказати острах цьому нахрапистому парубчакові, що на запитання "хто там?" прогув за дверима "вчиняй, не мнися, свої, свої", вона відчувала підвладність його жилавим рукам, заплутаній в кучерях сивині диму, циганкуватим, скошеним до перенісся очам; вікна зорили зіницями мертвих мух, Сава замулявся на табуреті, "ну й мармиза, хоч замість пугала виставляй", в колясці з піднятим червоним верхом заплакала дитина, і мати, дзенькнувши ножем об стіл, метнулась приколисувати сина, Сава примружено оглянув кухню, "нема чого й спулити, — котяча бляшанка, шкорупайки, гриби, стіни в сажистих цятках недопалків", щоб позбутись знесилюючого жалю, ткнув Лєні троячку на молоко, заскочив до парфюмерного магазину, виплеснув на голову, на новий піджак півфлакона духів, решту висьорбав у під’їзді, сморідь пощезла, а Лєна підперла тичкою двері, "вихватками геть подібний на старшину", пригорнула до грудей плаксивого мокрого хлопчика і далі заходилась виловлювати з рудої води хробаків.
Біля старого "Запорожця" Сава помітив вишневі "Жигулі", дзвінок байдуже відлунювавсь по квартирі, "може, застану Андрія в общазі, досі йому впечінилося місто, — в Одесі знайдем безклопітний підробіток, надибаєм Сєрого, ото чудопал селянської вдачі, горлав: "настобіса завойовувати квартиру, добробут, знайомства, тра позбутись ягнячого ляку, тра підневолити цей лагідно вгодований світ, інакше стопчуть", ото вже гицель, під заріз не вгадаєш, що Сєрий замислив, і міліцейський патруль, поправляючи реміння рації на плечі, захоплено прицмакував язиком, дивлячись на його вертке, гадюче від лоску шкірянки тіло в гурті зсудомлених естрадою дівчат на танцплощадці Вишгорода, і дві сестри, "по п’яні" зваблені ним на вечоринці в Жулянах, під ранок свиснули батьків одеколон, одна тримала кварту води, друга підносила ложку цукру, аби милий зажував гіркотне пійло, і контролери Яготинської електрички знали його, як облупленого, в тамбурі обдаровували цигарками, поплескували по плечі, "як житуха, брат?", а Сєрий застеляв газетою запльовані сходи, закладав нога на ногу, лучив цівкою диму на контролерську кокарду, "знайшовсь мені брат, як чорт козі дядько", і дружинники, виставивши лікті в бурякових пов’язках, тупцяли кругом заюшеної хмільної ватаги в Сирецькому парку, де відчайдушно лютий, з намотаним на руку ланцюгом, Сєрий вривався до патлатого місива, що векало, кавкало, корчилось, і сік направо й наліво, відмахувавсь від ліжкового поренча в правиці вишкіреного дебіла, котрий вихаркнув ікла до лівого кулака і, коротко гикнувши, змерезав Сєрого сталюкою по скроні, і на блатхаті, де міліція три години наводила шмон, лізла нюхалом до кожної дірки під плінтусом, Сєрий потайки жбурнув пригірщ золота до кип’ячого чайника, візьми дошукайся, слідчий шив йому роль наводчика, проте свої відмастили, взяли на себе статтю, і якось під бухом Сєрий вибовтав, що якби ходили на діло, він нап’ялював міліцейського картуза, обсмикував форму, дзвонив на квартиру завмага, "відчиняйте, вас сусіди оскаржили", троє напарників збивали хазяїна з ніг, в’язали, "де бабки? колись, вовкулако", підносили до пики розжарену праску, господарі, як правило, не дзвонили в міліцію, лишень одна бабця, йдучи від молочного магазину, почула тупіт по хаті, підглянула в шпарку, згадала, як "за першої войни" по хуторі порядкували махновці, подрібцювала до телефонної будки, — на останній квартирі взяли жменю "рижухи" й сім тисяч, а міліція конфіскувала ще сімдесят тисяч і годувальника сім’ї.
Сєрий якось розказував: батько, повертаючись від колгоспу, пірнув по пояс до сечової ямери, ніч горлопанив, ніч обдирав нігті об скрижанілі бетонні стіни, ніч волав, ще й мати вдома зітхала "ото набралось, чепірадло якесь", зима стояла така, що горобці падали на льоту, а вранці старого довелося вирубувати сокирою, гнійні скалки сікли по засклілих очах покійника, відскакували від защетиненого, з погризеними губами лиця, на похороні люди хвалили батька, "тямовитий хазяїн, авжеж, копицю так вивершить, що соломини вітер не звіє, це тобі не той, що полами сіно по межах ловить, о нє!", мати й дотоді прикладалась до гранчака, а на дев’ять день ложкою жерла намішаний з горілкою хліб, кидала хмільні кришки півневі, що співав, трусив крилами й падав під лавкою в сінях; Сєрий схлипував за матір’ю на інтернатському ліжку і, згадавши нічний рип іржавих пружин, Сава запитав себе, "як, заплакав би за батьками чи над батьками, якби зустрів? а потім порішу себе, нє, не знаю, дожити тра".
Самовбивство смішило Саву, потривожена пам’ять скресала від самотини: з вікна гуртожитку ПТУ Сєрий жбурнув пакет молока на голову комендантші і заспівав "ой у полі жито, стеляться покоси, чия то дівчина розпустила коси", його впізнали по голосу і виштурили, Метис жив у Нони, тридцятилітньої стюардеси, що поверталася з-за кордону з індійськими презервативами і плиткою фірмового пакистанського плану в загортці, схожій на шоколадну, те збіговисько добром не закінчилось, Метис на кухні чаклував над біломорною гільзою, неслухняними пальцями запижовував тютюн, Сєрий під кайфом рознюнявся над магнітофоном "глянь, моя дитино, через Україну, через нашу хату вже качки летять", розпатлана, з ниткою слини на нижній губі, Нона розвалилася в кріслі, "підари! неміч! підходьте, хто перший?", хлебтала з бляшанки пиво, бридотно сміялася, "кастрати, вон звідси, вон", довбала ножницями заголену в горіховій засмазі жижку, Метис коротким хуком висадив золотозубу щелепу, жаль, підгребли до психушки Нону, жаль, бо мирова була хата.