З автобуса пірнув у метро, жалкуючи, що час пік минув, люди схлинули, "ех, пора на валюту, на фарцовку переключатися, пора підвищувати розряд, правда, поезії там малувато, ризик поросячий, народець хлипкий, один одного в ложці втопить, ех, вовка ноги годують", у вагоні підсів до смаглявої стрункої дівчини в джинсовому платті, розстебнутому вище колін, одним поглядом оцінив білу сумочку, прикраси на пальцях, на шиї, загомонів, нахиляючись до вуха з коштовною сережкою, "і чоловік не побоявсь відпускати таку красуню" — обручка потягне на пару стольників — "невже ви розлучена? звати Любою?" — сумочка затовста для парфюмерії — "дозвольте провести, правда, я поспішаю в Бориспіль, повертається головний режисер", — обручка в’їлася в шкіру, доведеться попріти — "можем випити кави на днях, у ресторані Будинку кіно майже домашній спокій", — якщо в глушині живе, хапну й плаття — "шеф зніматиме Гріна, підбирає дівчат на пробу Ассоль, там і познайомлю вас, згодні?" — цікаво, що там у сумочці, — "запишіть мій телефон, маєте ручку?" — ага, пачка "Космосу", косметичка, два пожмаканих трояки — "24-00-20, да, в центрі міста" — вона так нівроку собі — "біда, старий прилітає скоро з загранки, замордує мораллю, уявіть собі мускулистого радника, солдафона" — хутніше б сходити, — "нє, він ненадовго" — ніяк не втелиться — "вас чекають біля ресторану "Метро"? може, прогуляємось по Володимирській? ну подумайте? ну я вас прошу, хочте прилюдно впаду на коліна?" — от паскудина — "давайте о пів на дванадцяту змотаєм до мене" — якраз устигну прочесати вокзал — "ах, він дуже ревнивий?" — невдача спонукає до дії, вперед — "цілую руки, привіт нареченому від кіномистецтва".
Зійшов на Вокзальній, "путькало! розтапша! мокрий валянок! забув телефон записати, можна б завтра опрацювати клієнтку"; минувши пелену сигаретного диму при вході, опинився серед гамору й штовхітні: сліпий з високо піднятою головою, матюкаючись упівголос, розштовхував натовп двометровою тичкою, гурт студентів у обмальованих чортами штормовках навсидячки різався в карти, міліціонер обтирав на лиці піт мокрим, у тютюновому натрусі, носовичком, красуня підв’ялої вроди напирала грудьми на майора авіації в черзі біля буфету, механічні наглядачі по стінах стригли юрбу, прилавки, столи, захламлені кістками риби, "задуха, як у газовій камері, певно, боячись блискавок, вікна позакривали, вік живуть, вік страхаються, що за люди, ні добрі, ні злі, аніякі; моє добро розтравилось сльозами, коли вихователька в третьому класі перед сном гладила по голові, втішала, мовляв, знайдуться батьки, цілувала кожну вхилену над подушкою голову, "бійтесь вкоїти людям лихе, як зіпнетесь на ноги", і вчителька літератури за непослух вискубувала дівчатам косички, запихала волосся в рот, "попробуй виплюнь!"; фізкультурник кричав на хлопців: "Смір-на, мужчини не плачуть, хто загидив пісуари бичками? Смір-на, сволочі", його дворічну кудлату доньку Метис нагодував насінинами блекоти, "які вкусні буби, спасіба, дя", фізкультурник розрахувався, посивівши й позеленівши від безсилої люті. Тоскно робилося по весні — в садку під листям знаходиш мерзлі гнилиці, злизуєш кленовий сік на обчухраному гіллі, дівчата сміються голосно, збуджено, смерком втікають на танці, місяць не дає задрімати до ранку, десь на станції пугутькає "чмекалка", стіни пахнуть відсирілим вапном, удосвіта перевертаєш подушку, щоб Метис не нагледів мокроти сліз,— навчившись втікати, надихавшись вокзальним смородом волі, забув, як моторошно сходить місяць у березні".
Сава підшукав місце на підвіконні, відчинив вікно, затягнувся сигаретою з кулака, "за пару годин царюватиме сон, і бездоглядні сумки самі полізуть до рук, речі лякаються безпритульності, як люди смерті", хвилини владного страху, упевненості в своїй силі були йому найлюбішими, прохолода наливала кожен м’яз розбишакуватим азартом. Заклопотаний оглядом ближніх валіз, Сава спершу відмахнувся від дорідного, в напрасованому костюмі солодкоокого добродія, що попросив дозволу вмоститися поряд, від запальнички припалив сигарету "Море", дістав колоду порнографічних карт, запропонував перекинутись, став торочити про постільні пригоди; Сава по намазюканих нігтях, по злагіднілому голоску, по руках, котрі ніби знічев’я торкались його колін, обіймали за плечі, впізнав ніколи не баченого чоловіка, хотів просто відкишнути гоміка, тоді помітив на кволому пальці вмуляну в шкіру масивну золоту пе чатку, "скільки кидаєш?", "як тобі, четвертачок", "щось забагато?", "за красівенькі ножки, ходім", "далеко?", "в готель "Дніпро", "скоро поїзд, не встигну", "дам на таксі", "знаю затишок за вокзалом", "а не пов’яжуть?", "моя справа маленька", "ну, пішли, згода".
Сава вгадував млосну нетерплячку у примружених очах супутника, що спускався слідом по сходах, "подзвони мені завтра, зустрінемось після концерту, до ресторану заскочимо, такса однакова, згоден?", Сава покрадьки в правій кишені штанів тис одітий на пальці кастет, "зара, зара, красівенький мій", мокру лавочку чоловік застелив носовичком, німе безлюддя розітнулося звиском гальм, лунким татахканням вагонних зчеплень, і, коли постать розігнулась, рукою припрошуючи сідати, Сава коротко рубнув по скроні, коліном турнув осідаюче тіло під лаву; перстень не злазив, довелося пробувати його зубами, обслинювати надухану м’яку долоню, обіруч зісмикувати тепле золото, що стиха дзенькнуло об асфальт.
Пульс ледве тепливсь на зап’ястку, у гаманці на доторк відчувалися нові банкноти, при спалаху сірничини під верхньою губою не завидніли потрібні зуби, "костюмчик маркий, на годинник, на карти нехай пацанва клює, їм і приши— ють", двома склянками газировки за автоматом відмив руку й липкий кастет, закурив на зупинці тролейбуса, на афіші помітив бадьоро усміхнене знайоме лице; вгорі вістувалось, що гастролі відомого дириґента закінчуються ювілейними днями.
19
Юля й Анна крізь прохил намету поглядали на грайво вогню, на широку Андрієву спину, що різнилась обсаженою заслонкою при вогнищі, на Едика, котрий ладнався до снива на задньому сидінні "Москвича", хляпнули дверці, Анна приснула сміхом, Юля дістала м’яту сигарету із задньої кишені вельветових джинсів, прикурила жаріючою галузкою і запитала: