Ось я підійшов до вікна і вдивляюся в чорний сад, напружую зір свій і дивлюсь у ніч.
Яка це насолода — відкрити вікно й пити цю ніч і льодову вогкість, вогкість і пахощі зливи !
Голова мені приємно крутиться, я почуваю, що зараз упаду. Я щось кричу, а тисяча рухливих тіней Уже біжить до мене з саду, і попереду тремтить велика чорна тінь, простоволоса, і очі в неї горять, як дві жарини... Я хочу втекти від неї й затуляю очі руками.
— Сергію, Сергію !
Хто це ? Це голос тієї великої чорної тіні з очима —жаринами. Ні, це не тінь. Я нахиляюсь уперед і бачу обличчя, а на ньому очі. Так, очі! Ні, не те: обличчя не було, були тільки ці палючі бентежні очі... очі Марти.
Я швидко одягся й відкрив їй двері. Вона увійшла й мовчки сіла на край ліжка. Я запалив свічку й тоді побачив, що Марта боса, розпатлане волосся її мокре., і відблиск від свічки дрижить на ньому, як коштовний самоцвіт.
Так ми сидимо вдвох — Марта і .я. Сидимо, і я знаю, що Марта чогось прийшла сюди до мене й зразу щось скаже, таке бентежне й незвичайне. Сидимо вдвох, а надворі ніч, тількищо шуміла там гроза, і десь, затихаючи, ще бавляться тугі й важкі краплини... Злегка прогуркотів десь далеко-далеко грім, і тоді Марта встала.
— Сергію!.. Я не знаю куди тепер іти. Розумієш ?.. Він хорий ! Гарячка !
Ні, я не розумію. Я мовчки, допитливо й збентежено дивлюся на неї.
— Та він же, він —Ян !
— Ян? Ян тут?
Вона схопила мене за руку й тягне до дверей.
— Ходім... Розумієш ?.. Тільки ж ти зрозумій.. —Ми не йдемо, а біжимо попід палацом, темрява
виколупує очі, а калюжі хлюпають і чавкають під ногами. Марта щось хапливо пояснює, ловить мене в темряві за руку й тягне вперед, вперед...
— Учора ще з міста. Розумієш ? Учора прийшов до мене... просив сховати.
Я почуваю під ногами якесь каміння й здогадуюсь, що ми біля палацу, але обійшли його з другого боку. Тут є старі завалені двері, купи цегли й іржавого заліза.
Марта пригинає мою голову й кудись тягне. Я слухняно просовуюсь за нею. Мої боки труться об якісь кам'яні мури, ноги грузнуть у якесь багно. Марта запалила свічку. Ми піднялись угору по зруйнованих мармурових східцях. Ось у бік—якісь двері. І враз Марта зупиняється й обертається до мене. Я бачу, як тремтять її губи й світло свічки плигає, як велетенський заєць, по облізлих стінах. Другою рукою вона бере мене за груди, і її губи ще більше тремтять, як пелюстки.
— Він тут. . . але, коли ти скажеш кому... коли скажеш. .. Чуєш ? Я молю тебе. .. щоб ніхто. .. ніхто, крім тебе . ..
Я мовчки киваю головою, і вона відчиняє двері. Я перший ступаю через поріг. Велика кімната із зруйнованим каміном і з обваленою тиньківкою війнула пусткою й руїною. В кутку, просто на підлозі з якогось одягу й трави, зроблено постіль. На ній простяглася довга темна постать. Я легко впізнав Яна. Йому щось увижалося, і він тихо виспівував якогось мотива.
— Він без пам'яти, — кажу я. Марта тихо кивнула головою.
— Сергію, голубчику, що ж мені робити тепер? Що ж мені тепер ? .. .
Ян дуже схуд, очі йому глибоко позападали, а вид пашів, як жоржина.
Я опускаюсь навколюшки й кладу йому руку на лоба. "Не менше сорока градусів"—зринає думка.
Обережно розстібую йому на грудях сорочку. Мартя присвічує. Десятки червоненьких цяточок розбіглися на Янових грудях.
— Так, — кажу я, — це тиф. Сипняк.
Марта не ворушиться й удивляється в ці червоненькі крапельки на тілі.
— Марто, треба лікаря. Вона, як опечена, підскакує.
— Що? Лікаря? Лікувати для того, щоб потім замкнути до в'язниці ? Ні, ніколи!.. Чуєш ?
"Так, — думаю я, — за зґвалтування — в'язниця і... і навіть розстріл. Марта каже правду". І в ту ж хвилину дивне почуття закипає в мене в грудях.
— Боїться в'язниці, а ґвалтувати не боїться, негідник ! — скрикую я і втоплюю свій зір у Мартові очі. Так ми стоїмо мить один перед другим, і враз я згадую про слово, що дав його Марті. Ні, я нікому не скажу, де Ян. Тоді Марта нахиляється й виймає з — під Янової подушки маленький чорний бравнінґ.
— .На, сховай. Це — його. Я боюся, щоб він хорий чого не зробив собі. Я мовчки ховаю бравнінґа до кешені.
XII.
Після Янового злочину Ольга два тижні лежала в ліжку через нервове зворушення. Деякий час вона була навіть без пам'яти й нікого не впізнавала.
"Як добре, що все це минулося" —кажу я сам собі, і невимовно гаряча радість наливає мені груди. І раптом я згадую про Яна й почуваю, що блідну. Ольга помітила в мені зміну й з тривогою вдивляється в моє обличчя. Я кажу, що згадав Яна й згадав усе, що було.
— Слухай, Олю, — кажу я, — ну щоб ти зробила, коли б знала, де зараз переховується Ян ?
Вона хвилинку думає. Я напружено чекаю відповіді й почуваю, що мої пальці злегка тремтять.
— Я ? Я зразу б довела про це до відому карного розшуку.
"Значить, я не помиляюсь"—думаю я й запитую:
— Ну, а коли б, припустимо, ти дала комусь слово не казати про його вчинок владі, як би ти тоді ?
— Чудний ти який. Перш усього я б ніколи не дала такого слова...
— Ну, а от, припустимо, — настоюю я.
— Тоді я... тоді я інакше б якось його покарала. "Так, якось інакше" — думаю я. А Ольга зазирає
мені у вічі й розповідає про Лавріна й про те, що він ночує в попової дочки, і про те, що зборів осередку не було вже півтора місяця.
*
Ян видужує. Я вже певний того, що через тиждень він зможе сам без сторонньої допомоги ходити по кімнаті. Марта уважно доглядає його й щодня носить йому легку тривну страву. А Ян їсть, їсть і їсть. Після хороби в нього прокинулась вовча хіть до їжі. Він уже не боїться, що я комусь викажу, де він, і охоче звертається до мене з розмовами. В такі хвилини я кажу, що в мене болить голова, і швидко виходжу. Я тепер зрозумів, як ненавиджу цього парубка з орлячим носом і тонкими рівними бровами. Я ненавиджу його волов'ячу шию, його м'язи, його закопилену нижню губу.
Я ненавиджу його й часто думаю про те, чому він викликає в мене таку дивну, таку болісну огиду.
Я не знаю — я ненавиджу його за все : і за злочин його, і за Ольгу, і за випадок в альтанці, і за Марту, і за те, що він ховається й боїться кари, і за те, що його досі не покарали, і за те, що я дав слово Марті не виказувати його, і за те, що він видужав, і за те, нарешті, що я такий слабовільний і нікчемний, що й досі не виконав свого плана...